Серця трьох - Джек Лондон
Побалакавши ще трохи про справи, він повісив трубку.
- Бачте,- пояснив Френк, знову спинившись коло дверей,- ви поводились так обережно, що ми ніяк не могли виявити вас. І, хай йому біс, Рігане, ми ладнались битись з кимось незнаним, куди сильнішим за вас. А з вами нам буде легко. Ми гадали, що доведеться напружувати всі свої сили, але тепер бачимо, що ні. Завтра десь о цій порі тут, у вашій конторі, готуватимуться до похорону, і вас не буде серед тих, хто плакатиме. Ви будете небіжчик, справжній фінансовий труп, після того як ми покінчимо з вами.
- Точна копія Річарда-Генрі Моргана! - засміявся вовк.- Боже милий, як він умів хвалитися.
- Тільки шкода, що він не поховав вас, а залишив на мене цей клопіт,- наостанці сказав Френк.
- І всі витрати! - кинув навздогін Ріган.- Похорон коштуватиме тобі дуже дорого, і небіжчика виноситимуть не з цього кабінету.
- Ну, завтра останній день,- сказав Френк, прощаючись із Бескомом того вечора.- Завтра в цей час я буду вже оскальповане, оббіловане, засушене й продимлене опудало в приватній Рігановій колекції. Але хто б міг подумати, що те старе падло так накапостить мені? Адже я не заподіяв йому ніякого лиха. Навпаки, я завжди ставився до нього як до найкращого батькового приятеля. Якби хоч Чарлі Тіпері пощастило видурити в свого батька трохи грошей...
- Або Сполучені Штати оголосили мораторій,- безнадійно мовив Беском.
А Ріган на ту пору говорив своїм агентам і фахівцям брехливих чуток:
- Продавайте, продавайте все, що у вас є, і то якнайшвидше. Я не бачу кінця зниженню!
І Френк, повертаючись до міста й купивши екстренний випуск газети, прочитав заголовок, складений величезними літерами:
«Я не бачу кінця зниженню»,- заявляє Томас Ріган».
Другого ранку о восьмій годині Чарлі Тіпері не застав уже Френка вдома. Цієї ночі ніхто в Вашінгтоні не спав, і нічні телеграми сповістили цілий світ, що Сполучені Штати, хоч і не вплутались у війну, оголосили мораторій.
О сьомій годині Френка збудив Беском і переказав йому цю новину; Френк разом з ним поїхав до міста. Мораторій трохи підбадьорив їх, і їм треба було багато чого зробити.
А проте Чарлі Тіпері виявився не першим гостем цього ранку в палаці на Ріверсайд-драйві. Ще не було восьмої, як у парадні двері подзвонили Генрі й Леонсія, запорошені і засмаглі після подорожі. Вони відштовхнули швейцара й безцеремонно зайшли досередини.
- Дарма підіймаєтесь,- заявив їм збентежений Паркер.- Містера Моргана немає вдома.
- Куди ж він пішов? - спитав Генрі, беручи валізу в другу руку.- Нам треба pronto його бачити. А pronto, щоб ви знали, означає негайно. А хто в біса ви такий?
- Я довірений служник містера Моргана,- врочисто відповів Паркер.- А як ви називаєтесь?
- Моє прізвище - Морган,- коротко сказав Генрі, розглядаючись навкруги, ніби шукав чогось.- Де Френк? Яким номером можна викликати його? - спитав він, зазирнувши в бібліотеку й побачивши там телефони.
- Містер Морган спеціально наказав, щоб ніхто не дзвонив йому телефоном, хіба що в найважливіших справах.
- Моя справа дуже важлива. Який номер?
- Містер Морган страшенно зайнятий сьогодні,- все не здавався Паркер.
- Що, його дуже притисли, га? - спитав Генрі.
Обличчя в служника було незворушне.
- Здається, сьогодні його мають остаточно добити, га?
Перкерове обличчя не виявляло ніякого почуття.
- Удруге кажу вам, що він дуже зайнятий...- почав був він.
- Ох, до біса! - перебив Генрі.- Це вже ні для кого не секрет. Біржа обскубла його. Кожне це знає. Про це пишуть у сьогоднішніх газетах. Тепер послухайте, добродію. Мені потрібен Френків номер. У мене до нього важлива справа.
Паркера не можна було вблагати.
- Як прізвище його адвоката або його маклера? Чи будь-кого з його уповноважених?
Паркер похитав головою.
- Якщо ви скажете мені, яка саме у вас справа...- вже завагався служник.
Генрі поставив валізу на підлогу і, здавалося, ладен був кинутись на Паркера, але Леонсія стримала його.
- Скажи йому! - порадила вона.
- Сказати! - скрикнув Генрі.- Я зроблю краще. Я покажу йому. Ходіть-но сюди.- Він попростував до бібліотеки, поставив валізу на стіл і заходився відчиняти її.- Слухайте, добродію! В нас дуже важлива справа. Ми прийшли врятувати Френка Моргана. Ми хочемо витягти його з ями. Ми принесли йому мільйони, ось тут, усередині, в цій валізі...
При останніх словах досі спокійний Паркер відступив назад. Ці чудні відвідувачі були або хитрі злочинці, або божевільні. Мабуть, у той саме момент, як вони затримують його тут своїми балачками, їхні спільники грабують другий поверх. А у валізі, він не мав жодного сумніву, було повно динаміту.
- Куди ви?!
Швидким рухом Генрі вхопив Паркера за комір саме тоді, як той налаштувався тікати. Другою рукою Генрі розкрив валізу й показав йому цілу гору нешліфованих самоцвітів. Паркер стояв, мов приголомшений, та тільки Генрі не вгадав причини його остовпіння.
- Сподіваюсь, я переконав вас,- сказав Генрі.- А тепер будьте ласкаві, дайте мені Френків номер.
- Сідайте, сер... і мадам,- пробелькотав Паркер, чемно вклонившись і опанувавши себе.- Прошу, сідайте. Я залишив номер у спальні містера Моргана, коли допомагав йому одягатися. Зараз принесу, а ви тим часом посидьте.
Вийшовши з бібліотеки, Паркер відразу став спокійний і діловитий. Лишивши молодшого швейцара коло парадних дверей, він доручив старшому стежити за дверима бібліотеки. Кількох інших слуг він послав на другий поверх, щоб ті спіймали грабіжників на гарячому. А сам пішов до телефону й подзвонив у найближчу поліційну дільницю.
- Так, сер,- пояснив він черговому сержантові.- Це або двоє божевільних, або злочинців. Пришліть негайно поліцію. Дуже прошу, сер. Я не знаю, чи вже зараз не коїться під цим дахом якийсь жахливий злочин.
Тим часом молодший швейцар
