З півночі - Павло Грабовський

Коли серце позор відчува!

Уперед до звершення замірів,

Що поклав дев'ятнадцятий вік;

Скиньмо владу катів-бузувірів,

Щоб людиною став чоловік!

Уперед! Годі скніти рабами,

Час кормигу гидливу знести!

Наші кубла нам стануть гробами,

Швидко знівечать ясність мети.

Уперед! Не жде поступ всесвітній:

На шляху пристаючих лиша,

Інший лад, інший мир заповітній

Виробляє із себе душа.

Уперед проти хижих порядків!

Гине войник чи здобич бере,

Він стежки протира для нащадків,-

Його діло ніколи не мре!

Подмуха цілющий легіт.

Забринів за звуком звук;

Та не вмер зубовий скрегіт,

Не замовкло пекло мук.

Тяжко стогнуть хлібороби:

Брак насущного шматка,

Люта смертність та хвороби

Підтинають мужика.

Я вдихаю грудьми весну,

Та полегкості нема:

Чи прокинусь, чи воскресну

Від сучасності ярма?

Душу стис загальний холод,

Поморозивши чуття...

Відусюди суне голод,

Встає образ нежиття...

Що робити, куди датись?

Марно гинь собі один...

Годі праці дожидатись

Чи кінця лихих годин...

Подмуха цілющий легіт,

П’ю живі його струмці;

А в ушах - зубовий скрегіт,

Ремство скрізь на язиці...

Де ти, доле невмолима?

Тяжко мерти в чужині...

Рідний край перед очима

Все манячиться мені.

Сниться хатка невеличка,

Повні закутки книжок;

Два дівочих милих личка

Привітали наш кружок.

До поранку йшли розмови...

Скільки віри та надій!

Як палав огонь любови,

Як ми рвалися до дій!

Нас натхнуло благо спільне;

Геть змести поклали ми

Бідування підневільне

Та нерівність між людьми.

Що нам ті слова мудречі,

Що тверезі голоси!

Почування молодечі

Нам казали: «Все неси...

Все віддай на вжиток люду,

Що, ллючи кривавий піт,

Не жалів для тебе труду,

Згодував тебе на світ...»

І несли ми сили наші,

Щоб звалити гніт віків.

Радо пивши гіркі чаші

За переступи батьків.

Світлий час... коли б спромога

Завернути... марна хіть...

Жизні хмурої дорога

Роз’єднала нас умить.

Хто спочинув у могилі,

Хто блукає скрізь, куди б

Не швирнули бурні хвилі,

Спокутує «тяжу хиб».

Кращі ж думи та змагання,

Що в’язали всіх колись,

Від кайданів та загнання

Нерухомо збереглись.

В них - і мужність, і відрада

В самоті, серед снігів;

Їх не витроїть громада

Найлютіших ворогів.

Тугу іншої години

Враз розважать мрійні сни:

Образ милої людини

Встане нищечком з труни.

Обігріє душу промінь

Її ясного вінця,-

І поллється дружній гомін,

Тхнуть надії без кінця.

Павло Грабовський

З ПІВНОЧІ

збірка поезій

255

Друкований текст для вичитування взято з:

Павло Грабовський. Вибрані твори в 2-х томах. Київ, «Дніпро», 1985.

т. 1: Оригінальні поезії, переклади і переспіви.

Відмінна якість:

електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!

© Вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2018

© Електронна бібліотека класики української та світової літератури «Відкрита книга»

2018

1 - Ниці - низькі, підлі.

2 - Баглаї - неробство, лінощі.

3 - Слята - напасть.

4 - Синемундирний добродій - жандарм.

5 - Крапки П. Грабовського

6 - Я був тяжко хворий; тоді-то й написав цей вірш. (Приміт. П. Грабовського).

7 - Вірш цей вилився в годину тяжкого хворобливого настрою; тіль­ки в таку годину я міг висказувати подібні думки та почування, від котрих перший відкидаюсь, бо ніколи й не поділяв їх. (При­міт. П. Грабовського).

8 - Вірш «Подорожній» напів є перекладений, а напів мій. (Приміт. П. Грабовського).

9 - Перша половина вірша «Осінь» (16 строчок) є перекладена, а друга - моя власна. (Приміт. П. Грабовського).

10 - Рана - ранку, світанку.

11 - У збірці - «Наперед».