З півночі - Павло Грабовський
Але погляд твій глибокий
Поняла душа моя.
«Все - і постать, і убрання…»
Все - і постать, і убрання,
І словечко завжди влад -
Виклика зачарування;
Кожен хвалить, кожен рад.
Слава сиплеться стоусто,
Скрізь вигукує луна...
Тільки в серці - пусто, пусто,
Хоть би думонька одна.
«Краю не буде неволі…»
І
Краю не буде неволі;
Душу знесилили болі;
Годі шукати просвітку...
Слізоньки ллються дрібні:
Крапельку власної долі,
Власного щастя крихітку...
Просять дурні.
Лихо, як ніченька, чорне
Так тебе часом огорне,
Так тебе всього потисне,
Що не дивився б на світ...
Битись? Воно непоборне...
Гей, обірвись, моя пісне!
Скошено цвіт...
Та ж, що коханням братернім
Шлях мій, устелений терном,
Легко б могла озарити,-
Більше немає її...
Маренням стались химерним,
Попелом встигли потліти
Думи мої.
Мовчки броджу по пустині,
Мучусь один в самотині;
Зіронька навіть не мріє;
Згасла - дивись не дивись...
Краще не буде, як нині...
Де ж ти, голубко-надіє?
Де ж ти? Озвись!
ІІ
Не прийде надія, одурить - я знаю,
Бо то вже мій жереб такий:
Без долі вродився, без долі сконаю...
Який же ти, шляху, тяжкий!
Не прийде надія, як перше, одурить
Дурного прихильця свого;
Байдуже про неї: що завжди так журить,
Що змучило душу його?
В безодню розпуки щодальш поринаю...
Надія - то човник хибкий...
Без долі вродився, без долі сконаю...
Який же ти, шляху, тяжкий!
«Кричимо ми бучно…»
Кричимо ми бучно,
Хвалимо старе;
Серденько ж розпучно
В нас знічев’я мре.
На весь світ гукаєм
Про біду лиху,
Та щось не шукаєм
Іншого шляху.
Другий за нас зробить,
Думає усяк:
Хто-небудь пособить
Із братів-друзяк;
Гляне, яка доля
Визволить з ярма;
Або й так, що воля
Прийде і сама.
Треба вчинків перших....
Тільки де вони?
Велетнів померших
Викличмо з труни!
Скрізь цю мудру раду
Ухо дочува...
Але хто ж дасть ладу?
Де та голова?
Вміли батьки наші
Битись, жартувать;
Від гіркої ж чаші
Їм не зрятувать.
Бо ніхто з могили
Не поможе там,
Де й живучі сили
Не страшні катам.
Не діждати збоку
Нам поради - ні!
Певність свого кроку,
Сміливість в борні,
Праця безупинна -
Звалюють врага...
В нас самих - провина,
В нас самих - снага.
ДО ТОВАРИШКИ НЕДОЛІ
Здибались ми ненароком -
Тратить невольницькі літа;
Жизні бурхливим потоком
Нас занесло на край світа.
Дні проминали за днями,
Муки змагались все гірше...
Приязнь зростала між нами,
Приязнь братерня - не більше.
Два-три слівця ненароком,
Дві-три сльозинки на очах...
Я був таким одиноким,
Ласк так хотілось жіночих...
Жеврілась іскра, звичайно,
Наші святі почування,
В серці прокинувшись тайно,
Джерелом стались кохання.
Здіялось те ненароком;
Зрушено все, що дрімало...
Я був таким одиноким,
Так знав прихильності мало.
Став я тинятись без цілі,
Плакати став я, та пізно;
Люди зробились немилі...
Підуть шляхи наші різно.
Бачу весь мир ненароком,
Мовби з-під наглої луди...
Куди б не скинув я оком,
Образ твій мріється всюди.
Вік буду нишком страждати,
Ради не давши з собою,
Нишком про тебе гадати,
Нишком тужить за тобою.
Здибались ми ненароком
Терпіть далеку неволю...
Я був таким одиноким,
Ти ж відшукала вже долю.
Глухо скрізь, холодно, темно;
Смерть повіває могильна...
Щастя я прагнув даремно:
Ти його дати невільна.
Два-три слівця ненароком,
Дві-три усмішки коханих...
Вражений болем глибоким,
Знову б віджив я в кайданах.
Та непідхоже бурлаці
Збуджувать маріння красні...
Ми народились для праці,-
Геть же всі пориви власні!
«Христос воскрес, прийнявши муки…»
Христос воскрес, прийнявши муки
Від іудейських книгарів;
Та мир підняв би знову руки,
Коли б де страдника уздрів.
В немручім слові правди всюди
Воскрес прибитий до хреста;
А люди (як звичайно люди)
Все дожидаються Христа.
ДО ТОВАРИСТВА 6
Як складу на грудях руки,
Щоб спочить навік в землі
Та не знати більш розпуки...
Як складу на грудях руки:
За тюрмою, на шпилі,
Під хрестом (ознака муки)
Поховайте у гіллі.
Як скінчу життя стражденне,
Спогадайте інший раз -
Чи там nihil, чи там bene...
Як скінчу життя стражденне,
Щоб не чути більш образ,-
Киньте часом і про мене
Пару щирих, теплих фраз!
Живий дума об живому,
Бо й живим він є на те;
Піде кожен з вас додому!..
Живий дума об живому;
Так і ви заживете,
Все почнеться по-старому,
Спокій мертвому дасте!
Вам засвітить нова зоря,
Я ж зложу в німу труну
Нестерпучу вагу горя...
Вам засвітить нова зоря,
Та
