Українська література » Класика » З півночі - Павло Грабовський

З півночі - Павло Грабовський

Читаємо онлайн З півночі - Павло Грабовський
голо...

Журно згинається чоло...

Гірко чужому на світі!

 

Годі! Хоча б де єдина

Щира душа відгукнулась!

Годі! Близька домовина.

Що ж? Невеличка людина...

Винна сама, що схитнулась.

 

ДО О-СІ Б-ОЇ

 

 

Бувають дні: кругом неначе

Усе окриє мертва тьма;

Безумно серденько заплаче,

Розваги тугоньці нема.

 

Та бог зна, відки промінь стрічі

Цілющим сяєвом майне;

Струмцем поллються дружні річі,

Засвітить сонечко ясне.

 

Отак на мить передо мною

Тюрму твій образ озарив,

З гіркою долею земною,

З життям пекельним помирив!

 

ПОДОРОЖНІЙ 8

 

 

В хугу-непогідь лиху

Дідусь плівся на роботу,

Підтоптався на шляху,

Сів на хвильку коло плоту.

 

«Здоровесенькі були! -

Паніматка йому з двору.-

Ви б до хати краще йшли,

Ніж отута під сю пору.

 

Там собі оддихнете...

Правда, в нас непоказненько...

Все ж борщу попоїсте

Та погрієтесь гарненько!»

 

«Не остав вас добре все!» -

Одрікає подорожній;

В хату клуночки несе,

Підміцня живіт порожній.

 

Безліч дуків він стрівав

Та панів на всіх дорогах,

А ніхто його не звав

Пригостити, крім убогих.

 

Дальш поплентався дідусь,-

Журна думка тисла груди:

Чим би стала мати Русь,

Коли б ще не прості люди?

 

ГРИЦЕВІ ГАДКИ

 

(Переробка)

 

 

Затихає всюди,

Гірш мороз крепить;

Спати вклались люди,

Та не всяке спить.

 

Грицеві цікаво:

Ніч ясна така...

Блідний промінь мляво

По стіні блука...

 

Сумно крізь віконце

Молодик зорить...

Ба... Чого ж пак сонце

Ярко так горить?

 

Начитав про лиса...

Хитрий - кат бери...

Страшно серед ліса

Темної пори...

 

Повно скрізь ведмедів;

Виє вовцюга...

Всього б там угледів...

От хоча б яга...

 

Кажуть, ніби в ступі

Їздить без коня...

Мало чого глупі

Плещуть навмання...

 

Є місця, чувати,-

Круглий рік весна...

Добре б побувати,

Що за сторона...

 

Мабути - далечко...

Може, там пташки

Саме в’ють гніздечко,

Розцвіли квітки...

 

Що нам з того? Годі!

Квапся заробить,

Батькові в пригоді

Трохи пособить.

 

І за це спасибі:

Є бідніші нас;

Ми собі при хлібі,

А ті й так під час.

 

Тих згадати треба,

Так міркую я;

За отих до неба

Вся мольба моя.

 

Боже правди милий,

Друже бідарів!

Визволь люд похилий

З вічних тягарів!

 

Хай дуки байдужі

До братів своїх -

З голоду та стужі

Вирятують їх.

 

Щоб усіх огріли

Ласка та привіт,

Щоб усі зуміли

Полюбити світ!

 

Отак догадався

Серед ліжка Гриць;

Як уже не клався -

Набік, горілиць,-

 

Сон не йде хлоп’яті,

Нужаться гадки...

Хоч давно по хаті

Вже хропли батьки.

 

ОСІНЬ 9

 

 

І

 

 

Осінню дмухнуло -

Висохли квіточки;

Хмуро, безпритуло

Глянули садочки.

 

Жовкне і травиця,

Така її доля,

Хіба зелениться

Хлібець серед поля.

 

Хмара небо криє,

Сонечко не блисне,

Вітер вовком виє,

Дощ потоком висне.

 

Швидко погнав води

Струмок бистрохвилий;

Пташка від негоди

Подалася в ірій.

 

ІІ

 

 

Тільки ж то сіромі

Нема куди дітись;

Гибіти у стомі,

Без кінця нудитись...

 

Ще й не знати - за що,

За чию провину,

Всяк кричить «ледащо»

На дрібну людину.

 

Восени чи влітку,

Взимку чи весною

Борба без просвітку

З долею сумною.

 

Весна - краса року,

Осінь - то відрада,-

Гукає (нівроку)

Співацька громада.

 

Осінь всім багата,

Досить є надворі,

Не пустує хата,

Надбано в коморі.

 

Аж тріщить по клунях...

Не життя, а солод!

Так бринчать на струнах;

Справді ж - лютий голод.

 

Всюди - пекло. Зайдеш

Часом до хатини -

Хоч котись, не знайдеш

Ані стебелини.

 

Осінь - це потрібна

Праці нагорода...

Що ж така безхлібна,

Скрутна для народа?

 

«На гірке життя уродився я…»

 

 

На гірке життя уродився я,

Не зазнав і раз щастя змолоду;

Знудьгувалася вся душа моя

Серед вічної стужі-холоду.

 

На шляху моїм скрізь хрести самі

Якась іродська сила ставила,

Святу молодість підтяла в ярмі,

Мети людської нагло збавила.

 

Слівця щирого не сказала ще,

Не дала мені втіхи жадної...

Люди, де ви є? Гострий біль пече;

Не знести журби безпорадної.

 

Все кругом мовчить; все кругом чуже...

Хоча б капелька долі власної,

Так нема її та й не буде вже...

Сниться мла труни передчасної.

 

Над проваллям я тяжко сльози ллю,

Вкрай розпукою серце змучене...

О, дмухни, розвій всю нудьгу мою,

Почуття нове, з ділом злучене!

 

Не дмухне воно, не розвіє сліз;

Знову ділові не віддатися:

Неминуче щось мене тягне вниз,

Більш не здужаю з ним змагатися.

 

На гірке життя уродився я,

Не зазнав і

Відгуки про книгу З півночі - Павло Грабовський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: