Казки - Шарль Перро

Упоравшись з роботою, дівчина йшла в куток і сідала просто на попіл, натрушений біля каміна. Тому всі в домі звали її Чорногузкою. А менша сестра, не така лиха, як старша, прозвала її Попелюшкою.

Та навіть в лахмітті і в попелі Попелюшка була куди гарніша за своїх сестер, хоч ті й ходили в пишних шатах.

Якось син короля, молодий і гожий принц, улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення, бо їх мали за поважних осіб у тій країні.

Почалися клопоти й турботи - треба ж було приготувати сукні й оздоби і вибрати зачіски, які їм були б найбільше до лиця.

А Попелюшці додалося роботи - прати й прасувати білизну для сестер, крохмалити їм комірці та манжети.

Сестри тільки про те й говорили, як би краще вбратися, і без упину крутилися перед дзеркалами, вибираючи й приміряючи свої сукні.

- Я,- сказала старша,- вберуся в сукню з червоного оксамиту й почеплю оздоби, які мені привезли з Англії.

- А я,- мовила менша,- вберуся в буденну сукню, та зате надіну накидку, гаптовану золотими квітами, й діамантове намисто - такого ні в кого немає!

Вони замовили наймодніші капелюшки, накупили найдорожчих парфумів і пудри.

Вдягнувшися, покликали Попелюшку подивитися - адже вони знали, що в неї хороший смак.

Дівчина дала сестрам мудрі поради і навіть запропонувала зачесати їх. Ті залюбки погодились.

Коли вона їх зачісувала, сестри спитали:

- А ти, Попелюшко, хочеш поїхати на бал?

- Ой сестриці, не смійтеся з мене! Чи ж мені личить там бути?

- А й справді, всі сміялися б, якби побачили на балі Чорногузку!

Якась інша дівчина за такі слова, певно, зіпсувала б злим сестрам зачіски. Але Попелюшка була добра та незлостива і зачесала їх так гарно, що кращого годі було й бажати.

Сестри два дні майже нічого не їли, крутилися перед дзеркалами і весь час роздивлялися чи не схудли, бува, і чи не тpeбa ще тугіше зашнурувати їх,- адже вони хотіли бути тонесенькими та стрункими.

Аж ось щаслива мить настала. Сестри з матір’ю сіли в карету й поїхали на бал.

Попелюшка довго стояла під брамою й сумно дивилася їм услід.

Коли ж карета зникла з очей, дівчина сіла на ганку й гірко заплакала.

Раптом з’явилася її хрещена мати - чарівниця. Побачивши, що дівчина вмивається сльозами, вона спитала:

- Що сталося?

- Я хотіла б... хотіла б...- сказала Попелюшка й заплакала так гірко, що не могла більше вимовити й слова.

- Ти хотіла б поїхати на бал, авжеж? - спитала чарівниця.

- Авжеж! - відповіла Попелюшка, схлипуючи.- Дуже, дуже хотіла б.

- Не плач, усе буде добре,- мовила чарівниця.- Якщо ти будеш слухняною дівчинкою, я зроблю так, що ти поїдеш туди.

Вона вийшла з Попелюшкою на подвір’я і наказала:

- Піди на город і принеси мені найкращий гарбуз!

Попелюшка побігла на город, знайшла найкращий гарбуз, зірвала його і принесла хрещеній матері, й гадки не маючи, як цей гарбуз допоможе їй поїхати на бал.

Чарівниця розрізала гарбуз, вибрала насіння, вдарила по ньому своєю чарівною паличкою - і в ту ж мить гарбуз перетворився на розкішну визолочену карету.

Потім вона заглянула в мишачу пастку й побачила в ній шестеро мишей.

Вона звеліла Попелюшці відчинити пастку.

Миші одна по одній вибігали з неї, чарівниця доторкалася до кожної своєю чарівною паличкою, і кожна миша оберталася на чудового коня.

Отак з’явилося шестеро гарних коней, мишасто-сірих у яблуках.

Тепер черга була за кучером.

- Піду гляну на щурячу пастку,- сказала Попелюшка,- може, туди впіймався щур? От і був би нам кучер.

- Чудово,- мовила хрещена мати,- піди глянь.

Попелюшка принесла щурячу пастку - там сиділо три великі щури.

Чарівниця вибрала найбільшого, старого, з довгими сивими вусами й доторкнулась до нього своєю чарівною паличкою. Мить - і товстелезний кучер-вусань уже стояв перед ними.

Потім хрещена мати сказала Попелюшці:

- Піди-но в садок - там біля криниці ти знайдеш шість ящірок. Принеси їх мені.

Попелюшка принесла ящірок, і чарівниця обернула їх на шістьох лакеїв у строкатих лівреях; вони стрибнули на приступку позад карети, та так спритно, ніби за своє життя нічого іншого й не робили.

Тоді чарівниця сказала:

- Ну ось, Попелюшко, тепер ти маєш у чому їхати на бал. Ти рада?

- Авжеж! Тільки як же я поїду туди в цьому лахмітті? - зітхнула дівчина.

Чарівниця доторкнулася до Попелюшки своєю паличкою, і враз її дранка перетворилася на розкішну сукню, гаптовану золотом, сріблом і самоцвітами.

Ще дала чарівниця дівчині пару кришталевих черевичків, таких гарненьких та ловких, що кращих не було ні в кого у світі.

Рада та весела, сіла Попелюшка в карету.

На прощання хрещена мати наказала їй над усе пам’ятати, що вона може бути на балі тільки до півночі, бо опівночі всі чари зникають: карета знову стане гарбузом, коні - мишами, лакеї - ящірками, кучер - щуром, а її розкішна сукня - благенькою дранкою.

Попелюшка пообіцяла, що так і зробить.

Вона поїхала до королівського палацу, не тямлячи себе від щастя.

Принц, якому доповіли, що приїхала якась незнайома принцеса, вийшов її зустріти. Він подав їй руку і повів до зали, де зібралися гості.

В залі запала тиша. Гості перестали танцювати, музики - грати: так уразила їх краса незнайомої дівчини. Чути було тільки шепіт:

- О, яка вона гарна!

Король, хоч який був старий, теж не зводив з неї очей і пошепки сказав королеві, що давно вже не бачив такої вродливої й милої дівчини.

Всі дами придивлялися до сукні та зачіски незнайомки, щоб завтра й собі зробити такі самі, якщо тільки знайдеться такий крам і такі вмілі кравці та перукарі...

Принц посадовив Попелюшку на почесне місце, а потім запросив до танцю. Вона танцювала напрочуд граційно, і всі гості милувалися нею.

Після танців подали різні смачні наїдки та питва, але принц і не доторкнувся до них - він дивився тільки на красуню-гостю і думав тільки про неї.

А Попелюшка сіла біля своїх сестер, привітно розмовляла з ними й почастувала їх апельсинами та лимонами, якими пригостив її принц.

Вони дуже здивувалися з такої люб’язності, бо не впізнали Попелюшку і мали її за невідому принцесу.

Раптом Попелюшка почула, що годинник вибив без чверті дванадцяту. Вона ввічливо попрощалася з