Українська література » Класика » Казки - Шарль Перро

Казки - Шарль Перро

Читаємо онлайн Казки - Шарль Перро
однаково вилаяв би її, бо в усьому корився своїй лихій дружині.

Упоравшись з роботою, дівчина йшла в куток і сідала просто на попіл, натрушений біля каміна. Тому всі в домі звали її Чорногузкою. А менша сестра, не така лиха, як старша, прозвала її Попелюшкою.


Та навіть в лахмітті і в попелі Попелюшка була куди гарніша за своїх сестер, хоч ті й ходили в пишних шатах.


Якось син короля, молодий і гожий принц, улаштував бал і запросив на нього всіх знатних людей королівства. Наші дві панночки теж дістали запрошення, бо їх мали за поважних осіб у тій країні.


Почалися клопоти й турботи - треба ж було приготувати сукні й оздоби і вибрати зачіски, які їм були б найбільше до лиця.


А Попелюшці додалося роботи - прати й прасувати білизну для сестер, крохмалити їм комірці та манжети.


Сестри тільки про те й говорили, як би краще вбратися, і без упину крутилися перед дзеркалами, вибираючи й приміряючи свої сукні.


- Я,- сказала старша,- вберуся в сукню з червоного оксамиту й почеплю оздоби, які мені привезли з Англії.


- А я,- мовила менша,- вберуся в буденну сукню, та зате надіну накидку, гаптовану золотими квітами, й діамантове намисто - такого ні в кого немає!


Вони замовили наймодніші капелюшки, накупили найдорожчих парфумів і пудри.


Вдягнувшися, покликали Попелюшку подивитися - адже вони знали, що в неї хороший смак.


Дівчина дала сестрам мудрі поради і навіть запропонувала зачесати їх. Ті залюбки погодились.


Коли вона їх зачісувала, сестри спитали:


- А ти, Попелюшко, хочеш поїхати на бал?


- Ой сестриці, не смійтеся з мене! Чи ж мені личить там бути?


- А й справді, всі сміялися б, якби побачили на балі Чорногузку!


Якась інша дівчина за такі слова, певно, зіпсувала б злим сестрам зачіски. Але Попелюшка була добра та незлостива і зачесала їх так гарно, що кращого годі було й бажати.


Сестри два дні майже нічого не їли, крутилися перед дзеркалами і весь час роздивлялися чи не схудли, бува, і чи не тpeбa ще тугіше зашнурувати їх,- адже вони хотіли бути тонесенькими та стрункими.


Аж ось щаслива мить настала. Сестри з матір’ю сіли в карету й поїхали на бал.


Попелюшка довго стояла під брамою й сумно дивилася їм услід.


Коли ж карета зникла з очей, дівчина сіла на ганку й гірко заплакала.


Раптом з’явилася її хрещена мати - чарівниця. Побачивши, що дівчина вмивається сльозами, вона спитала:


- Що сталося?


- Я хотіла б... хотіла б...- сказала Попелюшка й заплакала так гірко, що не могла більше вимовити й слова.


- Ти хотіла б поїхати на бал, авжеж? - спитала чарівниця.


- Авжеж! - відповіла Попелюшка, схлипуючи.- Дуже, дуже хотіла б.


- Не плач, усе буде добре,- мовила чарівниця.- Якщо ти будеш слухняною дівчинкою, я зроблю так, що ти поїдеш туди.


Вона вийшла з Попелюшкою на подвір’я і наказала:


- Піди на город і принеси мені найкращий гарбуз!


Попелюшка побігла на город, знайшла найкращий гарбуз, зірвала його і принесла хрещеній матері, й гадки не маючи, як цей гарбуз допоможе їй поїхати на бал.







Чарівниця розрізала гарбуз, вибрала насіння, вдарила по ньому своєю чарівною паличкою - і в ту ж мить гарбуз перетворився на розкішну визолочену карету.


Потім вона заглянула в мишачу пастку й побачила в ній шестеро мишей.


Вона звеліла Попелюшці відчинити пастку.


Миші одна по одній вибігали з неї, чарівниця доторкалася до кожної своєю чарівною паличкою, і кожна миша оберталася на чудового коня.


Отак з’явилося шестеро гарних коней, мишасто-сірих у яблуках.


Тепер черга була за кучером.


- Піду гляну на щурячу пастку,- сказала Попелюшка,- може, туди впіймався щур? От і був би нам кучер.


- Чудово,- мовила хрещена мати,- піди глянь.


Попелюшка принесла щурячу пастку - там сиділо три великі щури.


Чарівниця вибрала найбільшого, старого, з довгими сивими вусами й доторкнулась до нього своєю чарівною паличкою. Мить - і товстелезний кучер-вусань уже стояв перед ними.


Потім хрещена мати сказала Попелюшці:


- Піди-но в садок - там біля криниці ти знайдеш шість ящірок. Принеси їх мені.


Попелюшка принесла ящірок, і чарівниця обернула їх на шістьох лакеїв у строкатих лівреях; вони стрибнули на приступку позад карети, та так спритно, ніби за своє життя нічого іншого й не робили.


Тоді чарівниця сказала:


- Ну ось, Попелюшко, тепер ти маєш у чому їхати на бал. Ти рада?


- Авжеж! Тільки як же я поїду туди в цьому лахмітті? - зітхнула дівчина.


Чарівниця доторкнулася до Попелюшки своєю паличкою, і враз її дранка перетворилася на розкішну сукню, гаптовану золотом, сріблом і самоцвітами.


Ще дала чарівниця дівчині пару кришталевих черевичків, таких гарненьких та ловких, що кращих не було ні в кого у світі.


Рада та весела, сіла Попелюшка в карету.


На прощання хрещена мати наказала їй над усе пам’ятати, що вона може бути на балі тільки до півночі, бо опівночі всі чари зникають: карета знову стане гарбузом, коні - мишами, лакеї - ящірками, кучер - щуром, а її розкішна сукня - благенькою дранкою.


Попелюшка пообіцяла, що так і зробить.


Вона поїхала до королівського палацу, не тямлячи себе від щастя.


Принц, якому доповіли, що приїхала якась незнайома принцеса, вийшов її зустріти. Він подав їй руку і повів до зали, де зібралися гості.







В залі запала тиша. Гості перестали танцювати, музики - грати: так уразила їх краса незнайомої дівчини. Чути було тільки шепіт:


- О, яка вона гарна!


Король, хоч який був старий, теж не зводив з неї очей і пошепки сказав королеві, що давно вже не бачив такої вродливої й милої дівчини.


Всі дами придивлялися до сукні та зачіски незнайомки, щоб завтра й собі зробити такі самі, якщо тільки знайдеться такий крам і такі вмілі кравці та перукарі...


Принц посадовив Попелюшку на почесне місце, а потім запросив до танцю. Вона танцювала напрочуд граційно, і всі гості милувалися нею.


Після танців подали різні смачні наїдки та питва, але принц і не доторкнувся до них - він дивився тільки на красуню-гостю і думав тільки про неї.


А Попелюшка сіла біля своїх сестер, привітно розмовляла з ними й почастувала їх апельсинами та лимонами, якими пригостив її принц.


Вони дуже здивувалися з такої люб’язності, бо не впізнали Попелюшку і мали її за невідому принцесу.


Раптом Попелюшка почула, що годинник вибив без чверті дванадцяту. Вона ввічливо попрощалася з

Відгуки про книгу Казки - Шарль Перро (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: