Українська література » Класика » Казки - Шарль Перро

Казки - Шарль Перро

Читаємо онлайн Казки - Шарль Перро
їх черствим хлібом з цибулею, напоїли водою й повели в ліс збирати хмиз.

Діти нічого не підозрювали і весело йшли за батьком та матір’ю слідом.


Ішли вони довго й нарешті опинились у лісі, такому густому та дрімучому, що й за десяток кроків нічого не було видно.


Лісоруб почав рубати дрова, а діти гуртом збирали хмиз і складали в купи.


Побачивши, що хлопчики захопилися роботою, батько з матір'ю причаїлися в гущавині, а потім звернули на вузеньку звивисту стежку та й пішли собі зовсім.


Коли діти зрозуміли, що залишилися самі, вони почали з переляку кричати й плакати.


Тільки Хлопчик-Мізинчик не плакав, бо знав, як повернутися додому.







Бо поки поки йшли в ліс, він весь час виймав з кишені й кидав білі камінчики, яких назбирав уранці біля струмка. По тих камінчиках він сподівався вибратися тепер з лісу і тому сказав братам:


- Не бійтеся, хлопці! Не плачте! Хоч батько з матір’ю й покинули нас тут напризволяще, але я приведу вас додому. Йдіть лишень за мною.


Брати рушили за ним, і він привів їх до самої хати тією ж дорогою, якою вони прийшли в ліс.


Але діти не наважились одразу ввійти в дім і зупинилися послухати біля дверей, про що розмовляють їхні батько з матір’ю.


А треба сказати, що коли лісоруб з дружиною повернулися додому, хазяїн якраз прислав їм десять золотих. Він так давно був винен лісорубові ці гроші, що бідолаха вже й не сподівався їх одержати.


Вгледівши таке багатство, лісоруб, який прямо-таки помирав з голоду, страшенно зрадів і відразу ж послав дружину до різника. А що вона теж давно вже нічого не їла, то купила м’яса втричі більше, ніж було потрібно на двох.


І от коли вони повечеряли, жінка зітхнула та й каже чоловікові:


- Ах, де ж це тепер наші бідолашні діточки? Вони б досхочу наїлися тим, що у нас залишилося. І як це в тебе вистачило духу занапастити рідних синів? Адже це ти вигадав покинути їх у лісі, а я ж тобі говорила, що ми ще гірко пожаліємо. Що вони тепер роблять у тому дрімучому лісі? Може, їх уже вовки з’їли? - І вона голосно заплакала.- Ой, де тепер мої діточки, мої бідолашні діточки?


Лісорубові й самому було дуже жаль дітей, але він намагався не показувати цього і вмовляв дружину не згадувати про них.


Але жінка заливалася слізьми, ридала-голосила і все казала:


- Ой, де тепер мої діточки, мої бідолашні діточки? Ой мої любі діточки!


А діти за дверима почули її голос - і ну радісно гукати всі разом:


- Ми тут!


Мати кинулась відчиняти їм двері.


- Яка ж я рада,- казала вона, обіймаючи та цілуючи дітей,- що знову бачу вас, любі діточки! Втомилися ж ви, мабуть, і зголодніли!


Хлопчиків не треба було просити двічі, вони посідали за стіл і так допалися до їжі, що батькові з матір’ю любо було дивитися на них.


Після вечері вони навперебій почали розповідати про те, як страшно їм було в лісі і як Хлопчик-Мізинчик вивів їх на дорогу за допомогою білих камінчиків.


Лісоруб з дружиною були дуже раді, що діти - всі семеро - знову з ними.


Радість їхня тривала доти, поки у них лишалися гроші.


Та коли всі десять золотих були витрачені, батько й мати знову засумували і знову вирішили завести дітей у ліс, цього разу якнайдалі, щоб уже позбутися їх назавжди.







Хоч як тихо намагалися вони говорити про це, а все-таки Хлопчик-Мізинчик їх підслухав і цього разу.


Наступного дня він устав раніше, щоб піти по камінчики, але набрати білих круглячків йому не пощастило: завбачливі батько й мати міцно замкнули двері, і Хлопчик-Мізинчик не зміг вийти з хати.


Він не знав, що йому робити.


Аж раптом згадав, що мати дала їм по шматку хліба на сніданок.


Хлопчик-Мізинчик вирішив, що тепер замість камінчиків кидатиме хліб крихта по крихті і ввечері знайде по тих крихтах дорогу додому.


Тому він не став їсти свій хліб, а засунув його непомітно в кишеню.


Батько й мати цього разу завели дітей у самісіньку гущавину лісу, в найтемніше місце. Звеліли їм збирати хмиз, а самі втекли манівцями.


Та Хлопчик-Мізинчик не дуже засмутився. Він був певен, що легко знайде дорогу назад по крихтах хліба, які кидав, коли всі йшли в ліс.


Як же він здивувався, коли побачив, що крихт ніде немає й сліду: прилетіли птахи і все поклювали.


Ото біда!


Діти засумували. Що довше вони блукали лісом, то далі забиралися в непролазні хащі.


Настала ніч. Знявся вихор, і брати ще дужче налякалися.


Та й як було не налякатися!


Хлопчикам здавалось, ніби з усіх боків чути виття вовків, які біжать, щоб з’їсти їх. І вони не наважувалися ні заговорити одне з одним, ні навіть голову повернути. Вони заклякли й заніміли:


Незабаром почалася злива, і бідолашні діти промокли до кісток.


На кожному кроці вони ковзалися й спотикалися, падали в грязюку, підводились і знову падали.


Нарешті вони вибралися на рівне місце і вирішили трохи відпочити.


Брати посідали на пень, а Хлопчик-Мізинчик видерся на високе дерево подивитись, чи немає де поблизу дороги або людського житла.


Він оглядівся навкруги й помітив маленький вогник, що мерехтів десь дуже далеко за лісом, наче там горіла свічка.


- Що це за вогник?


Хлопчик-Мізинчик зліз з дерева, і в ту ж мить вогника не стало.


Це його дуже засмутило, але він усе-таки повів братів у тому напрямку, де згори побачив світло.


І коли вони нарешті вийшли на узлісся, перед ними виразно замиготіла яскрава цяточка.


Вони невимовно зраділи.


Над силу діти таки добралися до хати, де світилося.


Постукали. За хвилину якась жінка відчинила двері й запитала, чого їм треба.


Хлопчик-Мізинчик відповів, що вони бідні діти, заблукали в лісі й хочуть переночувати в неї.


Побачивши, які вони всі гарненькі, добра жінка заплакала і сказала:


- Діточки ж ви мої горьовані, та чи знаєте ви, куди прийшли? Це ж людожерова оселя!


- Ах, тітонько! - мовив Хлопчик-Мізинчик, тремтячи від холоду й страху.- Що ж нам роботи? Якщо ви нас не пустите, вовки в лісі напевне з’їдять нас цієї ночі. Вже краще хай нас з’їсть людожер. До того ж, може, він нас пожаліє, якщо ви його добре попросите.


Дружина людожера подумала, що їй, може, і пощастить сховати дітей до ранку,

Відгуки про книгу Казки - Шарль Перро (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: