Казки - Шарль Перро

Аж тут вона помітила, що ключ у крові, і спробувала витерти його хусточкою. Але пляма не стиралася. Хоч як вона його мила, хоч як чистила піском та товченою цеглою і навіть шкребла ножем - ніщо не допомагало,- кров не зникала. Ключ був зачарований, і вичистити його було неможливо - тільки-но зітреш кров з одного боку, як вона в ту ж мить з’являється з другого.

Того ж таки вечора несподівано повернувся Синя Борода: ще в дорозі він одержав листа, в якому повідомлялося, що його справу владнано якнайкраще і він може спокійнісінько їхати додому.

Молода жінка вибігла йому назустріч, стала обіймати чоловіка, вдаючи, що дуже рада його швидкому поверненню.

Вранці Синя Борода попросив дружину повернути йому ключі. Вона віддала їх, але руки їй так тремтіли, що не важко було здогадатися про причину її хвилювання.

Синя Борода, звичайно, все зрозумів.

- А чому це,- спитав він,- тут немає маленького ключа від нижньої комірчини?

- Мабуть,- відповіла бідолашна жінка,- я залишила його нагорі, у себе на столі.

- Дуже прошу вас,- сказав Синя Борода,- негайно віддати мені цей ключ.

Хоч як вона не хотіла цього робити, але зрештою молодій жінці довелося-таки принести того ключа.

Глянувши на нього, Синя Борода грізно спитав у переляканої дружини:

- Чому цей ключ у крові?

- Не знаю,- відповіла нещасна, пополотнівши.

- Ви не знаєте? - грізно перепитав Синя Борода.- Але ж я добре знаю. Незважаючи на мою заборону, вам закортіло увійти в ту комірчину? Ну що ж, я дам вам можливість увійти туди ще раз, і тепер - назавжди. Для вас знайдеться місце поруч з жінками, яких ви там бачили.

З плачем і благанням кинулась вона до ніг чоловікові, щиро каючись у своїй неслухняності.

Така вона була гарна і така розгублена, що на неї, мабуть, зглянулася б і кам’яна скеля, але серце Синьої Бороди було твердіше за скелю.

- Ви помрете,- суворо сказав він,- і негайно. Ви зрозуміли мене? Негайно!

- Якщо й справді я мушу неодмінно вмерти,- відповіла нещасна жінка, дивлячись на нього очима, повними сліз,- то дайте мені хоч час, щоб я могла попрощатися з сестрою.

- Даю вам чверть години,- відповів Синя Борода,- і жодної миті більше.

Молода жінка поспішила до себе в кімнату, покликала сестру і сказала їй:

- Сестро моя Анно! Зійди, прошу тебе, на вежу й поглянь, чи не їдуть наші брати - вони обіцяли сьогодні навідати мене. А якщо побачиш їх, то дай знак, щоб вони поспішили. Благаю тебе, зроби це для мене!

Сестра Анна зійшла на вежу, а безталанна жінка все питала в неї:

- Анно, сестро моя Анно! Не бачиш - ніхто не їде? Дивись пильніше, люба моя Анно!

Сестра Анна відповіла:

- Я бачу лише, як сонце сідає та траву вітер хитає. Нічого більше не бачу.

Тим часом Синя Борода, схопивши величезного ножа, заволав страшним голосом:

- Ідіть швидше, а то я сам піднімуся нагору!

- Ще одну хвилинку, будь ласка,- попросила його дружина. І тут же тихесенько спитала: - Анно, сестро моя Анно! Не бачиш - ніхто не їде?

Сестра Анна відповіла:

- Я бачу лише, як сонце сідає та траву вітер хитає. Нічого більше не бачу.

- Та йдіть швидше! - знову заволав Синя Борода.- А то я сам піднімуся нагору!

- Йду...- розпачливо сказала дружина. І потім ще раз, уже й сама не вірячи в щасливий випадок, спитала: - Анно, сестро моя Анно! Не бачиш - ніхто не їде?

- Я бачу,- відповіла сестра Анна,- курище, що сунеться аж ген з того боку...

- Це брати?

- На жаль, ні, сестро. Це лише отара овець... Мені так жаль...

- То що ж, підете ви нарешті? - розлючено загорлав знизу Синя Борода.

Ще тільки одну мить,- благально мовила дружина. І потім востаннє гукнула з розпукою:

- Анно, сестро моя люба Анно! Не бачиш - ніхто не їде? Подивись пильніше!

- Я бачу,- відповіла сестра,- двох рицарів, які скачуть їж ген з того боку, але вони ще дуже далеко... Чуєш, сестро,- вигукнула вона за мить,- це наші брати! Я подаю їм знак, щоб вони поспішали.

Та тут Синя Борода загорлав і затупав ногами так, що весь будинок задвигтів.

Бідолашна жінка змушена була зійти вниз і з плачем кинулась чоловікові до ніг.

- Ніякі сльози тепер вам не допоможуть,- незворушно казав Синя Борода.- Ви помрете.

І, схопивши її однією рукою за косу, він другою підняв ножа.

Нещасна звела на нього очі й благала дати їй ще хоч дну мить, щоб приготуватися до смерті. Але все було марно.

Синя Борода був невблаганний.

- Ні, ні! - загорлав він у відповідь.

Ще мить - і він змахнув над своєю жертвою ножем.

Та враз знадвору долинув такий несамовитий грюкіт у двері, що Синя Борода мимоволі зупинився й розгублене озирнувся довкола.

У ту ж мить двері розчинились, і двоє рицарів із шпагами в руках вбігли до кімнати.

Синя Борода впізнав братів своєї дружини і кинувся тікати, але вони наздогнали його раніше, ніж він встиг добігти до ганку.

Проколотий їхніми шпагами, Синя Борода впав мертвий.

Брати допомогли бідолашній сестрі підвестись, обняли й поцілували її, а вона від щирого серця подякувала їм за порятунок.

Незабаром брати перебралися назовсім у замок Синьої Бороди й стали жити в ньому, не згадуючи про його колишнього хазяїна.

КІТ У ЧОБОТЯХ

Один мірошник залишив у спадщину трьом своїм синам тільки млин, осла і кота.

Сини швидко поділили спадщину: старший забрав собі млин, середній одержав осла, а меншому дістався кіт.

Менший брат дуже засмутився.

- Мої брати,- казав він,- зможуть чесно заробити собі на хліб, якщо житимуть разом. А мені, бідолашному, коли я з’їм кота і зроблю рукавички з його шкури, лишиться тільки померти голодною смертю.

Кіт почув ті слова, але нітрохи не збентежився.

­- Не журіться, хазяїне,- сказав він з поважним і серйозним виглядом.- Приготуйте мені торбинку та замовте пару добрих чобіт, щоб зручніше було ходити по чагарниках, і ви самі скоро переконаєтесь, що ваша частка не така вже й погана, як це може здатися на перший погляд.

Спочатку менший брат не надав цьому особливого значення, але, згадавши, як, ловлячи щурів та мишей, кіт удається до різних спритних витівок і хитрощів - звисає догори ногами, ховається в