Мартін Іден - Джек Лондон

Щоб зустрічатися з Рут, Мартін мусив удатися на хитрощі. Ходити пішки до північного Окленда й назад забирало забагато часу, і він вирішив заставити костюм, а за ті гроші викупити велосипеда. Цей останній замінював для нього фізкультуру, заощаджував час на роботу і заразом давав змогу бачитися з Рут. Короткі парусинові штани й старий светр правили йому за пристойний велосипедний костюм, і він міг щодня їздити з Рут на прогулянку. До того ж часто бачитися з Рут у неї вдома йому тепер не випадало, бо кампанія світських розваг, запроваджена місіс Морз, була в самому розпалі. Від недосяжних істот, яких він там зустрічав і на яких ще недавно дивився знизу вгору, його вже нудило. Вони тепер не здавалися йому недосяжними. Важке життя, розчарування й надмірна праця зробили його нервовим і дражливим, і розмова з цими людьми доводила його до люті. Мартін зовсім не був самозакоханим егоїстом. Обмеженість цих людей він виміряв, порівнюючи їх з мислителями, чиї книжки були йому знайомі. У домі Рут він не спіткав жодної людини великого розуму, окрім професора Колдуела, та й того бачив лише раз. Усі ж інші були якісь недоумки й нездари, тупоголові догматики й неуки. Особливо разило його їхнє неуцтво. Чого вони такі? Де поділася їхня освіта? Адже ж їм були доступні ті самі книжки, що й йому. Чому ж вони з тих книжок не взяли ніякого пожитку?

Він знав, що на світі є справді великі розуми, глибокі й мудрі мислителі. Доказ цьому - книжки, що піднесли його самого над рівнем Морзів. І він був певний, що десь таки можна знайти людей, інтелектуально вищих, ніж ті, які збирались у Морзів. Він читав англійські романи, де у світських вітальнях чоловіки й жінки розмовляють про політику й філософію. Читав він і про салони, що існують у великих містах, навіть і в Сполучених Штатах, де сходиться світ артистичний та науковий. Раніш він наївно гадав, що всіх гарно одягнених людей, котрі не з робітничого класу, наділено силою розуму й почуттям краси. Йому видавалось, що культура й крохмальні комірці ідуть собі в парі, він брав на віру, що університетська освіта і справжні знання - те саме...

Та хоч би там як, а він пробиватиме собі шлях усе вище й вище. І Рут теж поведе за собою. Він безтямно кохав її і був певен, що вона скрізь виділятиметься. Він розумів, що її так само, як і його давніше, обмежувало довколишнє середовище. Вона ще не мала змоги розвинутись. Книжки на полицях у її батька, картини на стінах, ноти на роялі - все це було показне. На справжній літературі, на справжньому малярстві й музиці Морзи й усе їхнє коло анітрохи не розумілися. А ще більше за ці різновиди мистецтва важливе було саме життя, і до нього вони теж були безнадійно глухі й сліпі. Попри всю їхню схильність до незалежної думки та поміркованої терпимості, від сучасної науки вони відстали щонайменше на два покоління; вони мислили по-середньовічному, а погляди їхні на світ виходили з метафізичних засад - таких самих молодих, як наймолодша з рас, і таких самих давніх, як печерна людина, а то й давніших. Це був той самий світогляд, що нагонив першим мавполюдям страх перед темрявою, що вселив диким іудеям думку виводити Єву з ребра Адамового, що спонукав Декарта будувати ідеалістичну систему всесвіту, виходячи із свого мізерного «я», а славетного британського духовника - висміяти теорію еволюції в такій ущипливій сатирі, що вона одразу, викликала загальне захоплення, а на сторінках історії оточила його ім’я ореолом сумнівної вартості.

Чим більше Мартін думав над цим, тим ясніше ставало йому, що єдина різниця між усякими адвокатами, офіцерами, ділками, та фінансистами, що їх він часто тепер спобігав, та робітниками, що їх він знав давніше, полягає тільки в їжі, яку вони їдять, в одягу, який вони носять, і в помешканнях, де вони живуть. Річ була безперечна, що як одним, так і іншим, бракувало того важливішого, що він знаходив у книжках і відчував у собі. Морзи показали йому найкраще, що могло дати їхнє соціальне середовище, і воно його зовсім не захопило. Хоч сам злидар, він почував себе вищим від усіх тих, хто сходився у їхній вітальні, і коли його єдиний пристойний костюм бував не заставлений, він приходив до цих людей, як владар життя, і відчував до них відразу, немов принц, засуджений жити разом з пастухами.

- Ви ненавидите й боїтесь соціалістів,- сказав він якось за обідом містерові Морзу,- але за що? Ви ж не знаєте ні їх самих, ні їхніх поглядів.

Напрям розмові дала місіс Морз, яка заходилася вмисне розхвалювати містера Хепгуда. Мартін терпіти не терпів цього самовдоволеного плетуна і, тільки хто починав говорити про нього, враз дратувався.

- Авжеж,- мовив він,- Чарлі Хепгуд, як то кажуть, подає великі надії. Від когось я чув це, і воно таки правда. Він напевно доскочить губернаторського крісла, а то, може, й сенатором зробиться.

- Чому ви так думаєте? - запитала місіс Морз.

- Я чув його передвиборну промову. Вона була така ідеально безглузда й заяложена і заразом така переконлива, що партійні лідери справді повинні вважати його людиною безпечною і надійною. А банальності, що він проголошував, саме до смаку пересічному виборцеві,- ви ж знаєте, що кожному приємно чути свої власні думки з чужих уст, та ще й в оздобленому вигляді.

- Здається, ти просто заздриш містерові Хепгуду,- закинула Рут.

- Боронь боже!

Щирий жах на обличчі Мартіна викликав у місіс Морз войовничий запал.

- Чи не хочете ви сказати, що містер Хепгуд дурний? - спитала вона холодним тоном.

- Не більше, ніж пересічний республіканець,- відповів Мартін.- Або, зрештою, і демократ. Усі вони або дурні, або хитрі, але хитрих серед них меншість. Серед республіканців розумні лише мільйонери та їхні свідомі прислужники. Ці добре знають, де смаженим пахне, і знають чому.

- Ну, от я теж республіканець,- з усмішкою сказав містер Морз.- Цікаво, до якої категорії залічите ви мене?

- Ви? Ви - несвідомий прислужник.

- Прислужник?!

- А так. Ви обслуговуєте певну корпорацію. Ви ж не маєте клієнтів ні серед робітничої верстви, ані серед карних злочинців.