Мартін Іден - Джек Лондон
- Цілком слушно,- підтвердив професор.
- А мені здається,- провадив Мартін далі,- що й характер країни не можна вивчити, не збагнувши перш суті й будови самого життя. Як можемо ми зрозуміти закони й лад, релігію й звичаї, не знаючи природи людей, що створили їх, не знаючи, з чого створені самі ці люди? Хіба письменство не такий самий витвір людини, як єгипетські архітектура чи скульптура? Хіба є в світі щось таке, що не підлягало б законові еволюції? Так, я знаю, що розвиток окремих мистецтв старанно досліджено, але зроблено це суто механічно. Саму людину полишено десь ізбоку. Чудово досліджено розвиток різних інструментів, арфи, еволюцію музики, пісень, танців, але де ж еволюція самої людини, де еволюція істотних її органів, що розвинулись у ній раніш ніж вона створила перший інструмент і проспівала першу пісню? От чого ви не берете до уваги і що я називаю біологією. Це біологія в найширшому розумінні слова.
Я знаю, що висловлююся незграбно, але мені важливо саму думку викласти. Вона виникла у мене, коли ви говорили, тому я не встиг її ясніше сформулювати. Ось ви казали про людське безсилля, що заважає нам охопити всі суттєві чинники. Тож і ви самі - принаймні так мені здається - нехтуєте чинник біологічний, тобто самий той матеріал, з якого виникли всі мистецтва, який є основою всіх людських дій і досягнень.
На Рутин подив, Мартіна зовсім не було одразу стерто на порох - професорову відповідь вона пояснювала тільки його поблажливістю до молодості співбесідника. Професор Колдуел хвилину сидів мовчки, перебираючи пальцями ланцюжок від годинника.
- Знаєте,- промовив він нарешті,- мені вже раз довелося почувати такий самий закид - від однієї видатної людини, вченого-еволюціоніста Жозефа Леконта. Він помер, і я гадав, що мене вже ніхто не стане викривати. Але от з’явились ви - і закидаєте мені те саме. Серйозно кажучи, я мушу визнати, що ваше зауваження певного мірою, навіть великою мірою, слушне. Моя освіта занадто класична й перестаріла, коли говорити про загальніші ділянки знань, а тут ще й деяке вроджене недбальство - все це не дає мені змоги надолужити в свій час прогаяне. Чи повірите ви, що я ніколи не був ні у фізичній, ані в хімічній лабораторії? А це так. Леконт мав рацію, і ви, містере Ідене, теж - принаймні почасти.
Знайшовши якийсь привід, Рут гукнула Мартіна і, одвівши його набік, прошепотіла:
- Що це ти захопив у свою обладу професора Колдуела? Може, з ним ще хтось хоче поговорити.
- То правда,- винувато мовив Мартін.- Але я розворушив його, і виявилось, що він дуже цікава людина, тож я й забув про все інше. Мені ще ніколи не доводилося мати такого освіченого й розумного співрозмовника. Скажу тобі й ще дещо. Я раніш думав, що всі, хто покінчав університет або посідає високе становище, такі самі освічені й розумні, як він.
- Він виняток,- визнала Рут.
- Я теж так гадаю. То з ким же порадиш мені ще порозмовляти? Ага, познайом мене з отим касиром.
Мартін розмовляв з ним хвилин п’ятнадцять, і Рут була дуже задоволена поводженням свого коханого. Ані разу в нього не зблисли очі і не спалахнули щоки, а спокійний тон його розмови навіть здивував її. Зате в Мартіна пошана до породи банківських касирів впала на сто відсотків, і на решту вечорів він мав переконання, що банківський касир і базікало - це синоніми. Армійський офіцер справив на нього враження добродушного, простого й здорового юнака, задоволеного своїм становищем, яке дала йому щаслива доля й походження. Довідавшись, що той теж два роки вчився в університеті, Мартін ніяк не міг зрозуміти, куди ж його знання поділися. Проте Мартінові офіцер сподобався більше, аніж Чарлз Хепгуд.
- Мене дратує не так саме це базікання,- казав він Рут згодом,- як отой пишномовний, самовдоволений і поблажливий тон розмови та ще той час, що вона забирає. Я міг би викласти йому всю історію реформації за той час, поки він розповідав мені про злиття об’єднаної робітничої партії з демократичною! Він зважує кожне своє слово, як професійний гравець у покер кожну карту. Колись я тобі покажу, що я маю на увазі.
- Шкода, що він тобі не сподобався,- відказала Рут,- Він улюбленець містера Бетлера. Містер Бетлер вважає його чесною і певною людиною і порівнює його до скелі, що на ній можна збудувати хоч би й найбільший банк.
- Охоче вірю, дарма що мало бачив його і ще менше слухав. Але тепер я втратив свою колишню повагу до банків. Рут, люба, ти не гніваєшся на мене за одвертість?
- Ні, ні, навпаки, це дуже цікаво.
- Атож,- вихопилося щиро у Мартіна.- Адже я варвар, що вперше спіткався з цивілізацією. А для людини цивілізованої мої перші враження мусять здаватися дуже чудні.
- А якої ти думки про моїх кузин? - спитала Рут.
- З усіх жінок вони мені сподобалися найбільше. Життєрадісні й без особливих претензій.
- А інші жінки тобі теж сподобалися?
Він похитав головою.
- Та філантропка - це просто папуга, що вміє побазікати на соціологічні теми. Їй-бо, коли б просвітлити її наскрізь, то в ній не знайшлося б жодної оригінальної думки. Портретистка нестерпно нудна. Саме пара для касира! А вже музика! Хай і справді в неї дуже спритні пальці, досконала техніка й виразна гра, але в музиці вона нічого не тямить.
- Вона ж грає чудово,- запротестувала Рут.
- Так, зовнішнє в музиці вона опанувала, але внутрішня суть музики їй неприступна. Коли я спитав її, як вона ставиться до музики,- ти ж знаєш, мене завжди цікавлять такі речі,- вона нічого не змогла відповісти; сказала тільки, що боготворить музику, що музика найвище мистецтво, що воно для неї дорожче за життя.
- Ти всіх їх змушував говорити на професійні теми,- докірливо мовила Рут.
- Признаюся, винний. Але якщо вони й тут не сказали нічого путнього, то уяви собі, як би довелося терпіти, розмовляючи з ними про щось інше. Я думав, що тут, де люди тішаться всіма перевагами культури...- Він змовк на хвилину, і перед ним пролинула тінь