Мартін Іден - Джек Лондон
Мартін анітрохи не мав сумніву в правильності своєї формули і настільки вже вивчив редакторський смак, що, посилаючи перші два оповідання, був певен, що вони принесуть йому гроші. І справді, через дванадцять днів він одержав два чеки, кожен на чотири долари.
Тим часом він зробив ще деякі тривожні відкриття щодо журналів. «Трансконтинентальний місячник» хоч і надрукував його «Передзвін», але чека не прислав. Мартінові дуже потрібні були гроші, і він написав до редакції. Замість чека він дістав ухильну відповідь з проханням надіслати ще яку-небудь свою роботу. Ті два дні, що він чекав на відповідь, Мартін голодував і мусив знов заставити велосипед. Тепер регулярно двічі на тиждень він нагадував редакції про свої п’ять доларів, однак відповіді надходили зрідка і якось ніби випадково. Мартін не знав, що «Трансконтинентальний» уже цілі роки ледве животіє, що то журнал четвертого, а то й десятого ряду, без будь-якого становища і з непевним тиражем, і що тримається він лише на дрібній нав’язливості, патріотичних окликах та рекламі, вміщуваній у ньому трохи не з ласки. Не знав Мартін і того, що сам журнал був єдиним джерелом прибутків для редактора й секретаря, і що існували вони лише тим, що раз у раз переносилися на нове помешкання, аби уникнути сплати комірного, і при найменшій змозі присвоювали авторський гонорар. Він і гадки не мав, що за його п’ять доларів секретар редакції пофарбував свій будинок в Аламеді і виконав цю роботу особисто, бо був неспроможний платити за ставками профспілки, а штрейкбрехер, якого він найняв, з чиєюсь допомогою упав із драбини і зламав собі ключицю.
Десять доларів за «Шукачів скарбів», проданих Чікагській газеті, Мартінові теж не довелося одержати. Нарис був надрукований,- у цьому він переконався в центральній читальні - але на його запити редакція не відповідала. Вона ігнорувала його листи. Задля певності декотрі з них Мартін послав рекомендованими. «Це ж просто грабунок,- думав він,- безсоромна крадіжка». Він голодував, а в нього крали його добро, його товар, яким він тільки й міг заробити собі шматок хліба.
«Юність і зрілість» був тижневик; надрукувавши дві третини Мартінової повісті на двадцять одну тисячу слів, він раптом збанкрутував. А з тим зникла й надія на обіцяні шістнадцять доларів.
На довершення всього марно пропало його найкраще оповідання «Казан». У розпачі кидаючись від журналу до журналу, він послав його до редакції «Хвилі» - світського тижневика, що видавався в Сан-Франціско. Вибрав він цей часопис головно тому, що недалека відстань - через затоку,- запевнювала швидку відповідь. За два тижні на превелику радість Мартін побачив своє оповідання повністю надруковане в останньому номері, з малюнками, та ще й на почесному місці. Ідучи додому в піднесеному настрої, він думав про те, скільки йому заплатять за одну з найкращих його речей. Йому було дуже приємно, що твір надрукували так швидко, а що редактор не повідомив його завчасу - то тим приємніша була несподіванка. Мартін почекав тиждень, два і ще кілька днів, але, кінець кінцем, відчай переміг нерішучість, і він написав редакторові «Хвилі», висловивши в листі здогад, що, певно, через недогляд секретаря його невеличкий рахунок десь загубився.
Хай навіть і п’ять доларів, міркував собі Мартін, і то б я вже зміг купити собі бобів та горохового супу і втяти ще з півдесятка не згірших оповідань.
Нарешті від редактора прийшла відповідь, що вразила Мартіна своїм незрівнянним зухвальством.
«Ми вам дуже вдячні,- мовилося в листі,- за ваше чудове оповідання. Усій редакції воно дуже подобається, і, як бачите, ми надрукували його негайно і на почесному місці. Сподіваємося, що ілюстраціями ви задоволені.
Перечитавши вдруге вашого листа, виносимо враження, що ви керувалися хибною думкою, ніби ми платимо за незамовлені рукописи. Цього ми не маємо в звичаю, а ваше оповідання, безперечно, не замовлене. Одержавши його, ми, річ природна, вважали, що вам відомі наші умови. Можемо тільки висловити свій глибокий жаль з приводу цього прикрого непорозуміння і запевняємо вас у нашій незмінній пошані. Ще раз дякуємо вам за ваш дарунок і сподіваємося в недалекому майбутньому подальшої вашої співпраці. З повагою і т. д.»
У постскриптумі було додано, що хоч «Хвилю» нікому безкоштовно не надсилається, але редакція з великою приємністю передплатить для нього журнал на наступний рік.
Після того Мартін почав на першій сторінці кожного свого рукопису зазначати: «Гонорар на звичайних ваших умовах».
«Колись,- утішав він себе,- мені платитимуть на моїх звичайних умовах».
Мартіна раптом охопила гарячка самовдосконалення, і він переробив і виправив «Людну вулицю», «Вино життя», «Радість», «Пісні моря» та інші свої ранні твори. Для роботи йому й тепер було мало дев’ятнадцяти годин робочого дня. Він надзвичайно багато писав і силу-силенну читав, заглушуючи працею муки, які терпів від охоти курити. Прикрашені яскравою наліпкою ліки проти куріння, що прислала Рут, він заховав у найдальший закапелок. Особливо потерпав Мартін без тютюну в дні голодувань. Хоч як намагався він приглушити в собі це бажання, воно не покидало його. Жертву цю він вважав за найбільший свій подвиг, хоч на думку Рут він лише робив те, що слід. Вона купувала йому на свої кишенькові гроші ліки проти куріння і через кілька днів про все це забула.
Дарма що Мартін ненавидів і зневажав свої за схемою написані газетні оповідання, але вони мали успіх. Вони дали йому змогу викупити заставлені речі, сплатити більшість боргів і придбати нові шини до велосипеда. Завдяки цим оповіданням у нього в казанку щодня щось кипіло і ще лишався час для поважної роботи; а єдине, що підохочувало його,- це були сорок доларів, одержаних від «Білої миші». Він підтримував свою віру цим спогадом і був певен, що справжні першорядні журнали платять невідомим авторам стільки ж, а то й більше. От лишень як добутися до тих першорядних журналів? Найкращі його оповідання, статті й поезії все ще марно до