Старосвітські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький
- Візьми, панотче, та одвези оцих циганок до їх родича, бо вони нам вуха об'їдять, - говорила Онися Степанівна батюшці.
- Не смію, Онисіє Степанівно: Млинковський буде підбивати проти мене протопопа й вчинить мені багато лиха, - говорив отець Харитін.
- Коли ти не смієш, то я сама їх витурлю з хати.
- Турліть, та тільки стережіться, щоб нас не витурлили з парафії, - говорив отець Харитін.
Саме в той час божевільний Прокіп, Балабушин наймит, зовсім збожеволів і почав тинятись по селах та все по батюшках. Прийде до одного батюшки, посидить з тиждень та йде далі або блукає собі без тями по лісах та по хатах, без шапки, напнувши свиту на голову. Прокіп приблудився в Вільшаницю й прийшов до батюшки; увійшов в пекарню й поліз просто на піч, як у себе вдома.
- А чого це ти, Прокопе, прийшов до нас? - спитала Онися Степанівна.
- Чув, що в вас здорова піч, та й прийшов, - гукав Прокіп з печі.
- А що ж ти дурно в нас хліб їстимеш, чи що? Оце лишенько! Ще бог приніс одного богуславського столоначальника, - говорила Онися Степанівна.
- Я дурно хліба нігде не їм; я стану в вас за наймита, - обізвався Прокіп.
"От і добре, - подумала Онися. - Може, одробить мені за мою Марусю".
- Вставай же, та бери ціпа, та йди зароби обід, - сказала Онися.
- Ось нагріюся, то й піду, - сказав Прокіп.
Наймички підняли Прокопа на сміх. Позбігались панни дивитись на божевільного, як на диво. Прокіп нагрівся, взяв з стола шматок хліба й пішов у клуню до молотників. Молотники дали йому в руки ціпа й наскидали з засторонка купу снопів. Прокіп почав молотити, як машина, лупив ціпом снопи, аж солома летіла, - падкував коло роботи так, що аж молотники здивувались. Але згодом, мабуть, тим, що втомився, він витріщив очі на лати й став, неначе остовпів. Молотники жартували, сміялись з його, штовхали під бік, а Прокіп все стояв та дивився вгору. Через годину він знов вдарив ціпом по снопах й намолотив більше од молотників. Онися поміркувала, що Прокіп робить добре, плати не візьме, й задумала хоч тим оддячити Олесі.
Живе Прокіп у отця Харитона тиждень, живе й другий і не одмикує од роботи; часом десь щезне на день, на два, та й знов вертається й лізе просто на піч. Але чим далі, тим чудніший ставав Прокіп. Раз вхопив він косу й пішов косити в городі сухий бур'ян та кропиву. Косе він та косе, аж піт з його ллється. Панни повибігали дивитись на ту чудасію.
- Нащо ти, Прокопе, косиш кропиву? - питали в його панни.
- Ото добрі в вас наймити! Літо минуло, а вони всього сіна й досі не викосили, - гукав Прокіп та махав косою. - Накошу оце сіна, - товар поїсть.
Другий раз Прокіп пішов на ставок, позгонив усі людські гуси й нагнав до батюшки повнісінький двір гусей, залучивши по дорозі з десяток свиней.
- Ото добрі тут наймички! Й досі гусей не позаганяли в хлів, - кричав Прокіп на наймичок.
Саме тоді приїхали до отця Харитона гості, та все панни, почувши, що в отця Харитона гостюють дочки Млинковського. Панни заночували й порозвішували на ніч на кілочках та на цвяхах по стінах білі спідниці та криноліни, що тоді почали входити в моду. З кімнати, де висіли спідниці та криноліни, були зроблені невеличкі дверці в пекарню. Прокіп наглядів ті криноліни, встав уночі, познімав їх з кілочків і вкинув у жлукто, що стояло у дворі під тином. В пекарні на грубі сушилось в ночовках питльоване борошно; Онися Степанівна думала того дня пекти паляниці для гостей. Прокіп взяв ночовки, висипав у жлукто борошно замість попелу, накидав зверху каміння та давай носити воду відром та лити в жлукто; йому здалось, що він ллє окропи. Одзоливши криноліни, Прокіп увійшов у пекарню й ліг спочивати.
Панни встали вранці й здивувались, що на стінах не було їх кринолінів та спідниць.
- Мамо, чи це ви поздіймали з кілочків наші спідниці? - питала в Онисі Надезя.
- Поздіймав і позолив ваші криноліни дурний Прокіп, - он підіть у двір та загляньте в жлукто, - сказала Онися Степанівна.
Панни повибігали у двір. З жлукта стриміли дроти кринолінів, як паліччя, а од жлукта до половини двора простяглася біла річка. Панни підняли гвалт і кинулись рятувати свої спідниці та криноліни; поскидали каміння й повитягали їх з жлукта. Криноліни були поламані, погнуті й помазані білою квашею.
- Та це ж він присипав їх зверху борошном, - сказала Онися Степанівна. - Ой лишенько моє! Чи не висипав він часом питльованого борошна з ночов?
Питльованого борошна в ночовках не зосталось і сліду, а порожні ночовки стояли на грубі.
- А бодай тебе золила лиха година та нещаслива! - крикнула Онися, вдарившись об поли руками. - От тобі напекла гостям паляниць. Це не Прокіп, а моє лихо. Мабуть, проклята протопопша сміється з мене та навмисне наслала на мене оцього навісного та божевільного. Йди собі додому до своєї протопопші та позоли її криноліни! Геть з мого двора, щоб і твій дух тут не смердів! - крикнула Онися до Прокопа.
- Та я ж хотів посолити й попрати паннам спідниці! Наймички лінуються прати, а я собі думаю: дай позолю й поперу в ставку, поки панни повстають. Їй-богу, цілісіньку ніч порався й не виспався, - одговорювався Прокіп.
- Йди собі к нечистому та ще й зараз, - крикнула Онися до Прокопа.
- Куди ж я піду, коли в мене нема своєї доми, нема батька, нема матері, - говорив Прокіп.
- Іди до своєї протопопші та й не приходь більше до нас.
- Коли й протопопша мене так само проганя, як і ви, каже, що я дурний, нічого не роблю, тільки