Старосвітські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький
Отець Харитін стояв без шапки на ганку і, вглядівши повну наточанку непроханих гостей, перелякався навіки. Він знав, що столоначальник щороку об'їжджав повіт - просто-таки неначе льнувати по батюшках, як старі матушки об'їжджали з льнуванням хати парафіян. За наточанкою Млинковського в'їжджав у двір простий здоровий віз, навантажений мішками з верхом.
"Приїхав старий крючок за хабарями! Так воно і є! Ну, цей мене дощенту й об'їсть, і обіп'є, ще й обдере", - подумав отець Харитін, кланяючись з ганку Млинковському.
- Добридень, отче Харитоне! - гукнув з воза веселий Млинковський таким здоровим та хрипким басом, як з порожньої бочки, неначе в його в горлі струни порвались.
- Доброго здоров'я, Крискент Харлампійович! Просимо до господи, - обізвався прибитим голосом отець Харитін.
Млинковський скочив з воза, скинув з себе суконну синю шинелю, струсив її, обтрусив чорні густі бурці й почав міцно та щільно цілуватись з господарем. 3а ним на всі боки плигнули з воза панни, неначе кози або кури з сідала, й почали обтрушуватись.
- Випряжи, хлопче, коні та дай їм сіна, засип оброку та напій, а потім рушай на ніч додому. А ти, старосто, познось мішки в оту комору й їдь собі додому. Отець Харитін! Одчиніть старості комору - нехай позносить мішки, а ви вже, будьте ласкаві, одвезете мішки в Богуслав до моєї господи своїми волами.
- Добре, добре! - обізвався отець Харитін і побіг у хату за ключами од комори.
Млинковський порядкував в чужій господі, ніби в себе вдома. Він приїхав не своїми кіньми, а чужими, попівськими. Млинковський мав жалування на рік всього сто карбованців, а в хаті в його було сім дочок та два сини. Щоб не поморити голодом сім'ї, Млинковський пускавсь на хитрощі; виїжджав найнятими кіньми з дому до першого села, просив у батюшки усякої харчі, потім батюшка одвозив його й харч далі, до сусіднього батюшки, а той передавав його й харч ще далі. Як вози були вже повні мішків, батюшки по черзі повинні були приставляти ту хуру просто до його дому в Богуслав. Тепер у Млинковського вже повиростали дочки. Дома була велика з'їжа, й він задумав порозвозити їх на зиму по батюшках, нібито з тієї причини, щоб їм було веселіше, щоб не нудились дома, - а найбільше по старих, у котрих були дорослі дочки, а книги були не дуже справні. Млинковський знав, що Онися роздратувала протопопшу, й задумав накинути їй на закуцію у хату дві дочки, а як знайдеться місце, то й три або й усі чотири.
Поки панни обтрушувались, отець Харитін одімкнув комору й видав парубкові вівса, а титар позносив в комору мішки з борошном, з крупами, з просом та квасолею. Млинковський ускочив в комору й полічив мішки.
- Тепер хоч і до господи, та'й по чарці, - сказав Млинковський.
Отець Харитін попросив гостей в світлицю. Млинковський скинув картуза й, вступивши в світлицю, вдруге поздоровкався й поцілувався з отцем Харитоном. Широка лисина на його голові залисніла, як повний місяць. Кругом лисини на потилицю спускались густі сиві пасма волосся. В густих чорних бурцях тільки подекуди блищала сивина срібними нитками. Темне лице, темне обголене підборіддя й горлянка - все лисніло, неначе намазане оливою. Товстий кирпатий ніс червонів, неначе червона бульба, вмочена в масло. Сухе лице, жилава шия, сухі руки, оброслі густим волоссям - все показувало, що Млинковський багато перетерпів нужди, й голоду, й холоду; виявляло й те, що він за все життя вихилив не одну бочку горілки.
Чотири дочки Млинковського, чорняві й гарні з лиця, посідали рядком на стільцях. Млинковський ще раз поцілувався з отцем Харитоном, неначе дуже близький приятель або родич.
- А де ж ваші дочки? Нехай лишень виходять до моїх паннів. Та чи не можна, панотче, по чарці. В городі в цей час вже п'ють чай. Чи в вас пак є самовар, чи ще й досі не спромоглись на його? - закидав словами старий крючок.
- Є й самовар, і по чарці зараз буде, - белькотав отець Харитін, не встигаючи дати одповідь на всі питання столоначальника.
- А поки по чарці, - звеліть, панотче, запрягти воли та одвезти завидна мої мішки з пашнею до Богуслава, - сказав Млинковський.
- Добре, добре! Зараз! - сказав старенький отець Харитін і не знав, куди бігти: чи до волів, чи до своїх дочок.
Тим часом Надезя й Палазя повбирались і повиходили в світлицю. Вони поцілувались з паннами, посідали рядочком з ними, позгортали руки й мовчали, скоса поглядаючи на городянських паннів. За ними незабаром вийшла Онися Степанівна й привіталась до гостей. За Онисею вийшла наймичка з графином горілки та чаркою.
- Ой отче Харитоне! - зашипів і захрипів Млинковський, зирнувши скоса на графин. - Коли б ви знали, що доктор оце послав мене на села не дурнички, а на свіже повітря - лічитись, і заборонив мені пити горілку…
- Може, наливочки, вишнівочки або тернівочки, - промовила Онисія Степанівна солодким голосом, хоч в думці проклинала старого крючка.
- Не можна, паніматко, ні вишнівки, ні тернівки. Доктор казав, що слив'янка помічна для грудей, і звелів мені лічити груди слив'янкою. У вас у садку слив, як хмелю; певно, є й слив'янка. Чи не можна б пляшку-другу слив'янки? - говорив Млинковський, порядкуючи неначе в трактирі.
"І як він в гаспида знає, що в мене в льоху стоїть барило слив'янки! Неначе вже туди лазив", - думала Онися. - Добре! Добре; є й слив'янка. Біжи, Надезю, та наточи.
- Та беріть здорову яндолу або макітру; коли вже лічитись, то лічитись, а не паскудитись, - гукнув Млинковський.
- А самовар буде швидко? Скажіть, паніматко, щоб дівка поставила самовар! Ми звикли в городах в цей час пити чай.
- Добре, добре! Зараз і самовар буде. Біжи, Палазю, та скажи наймичці, щоб наставила самовар, - сказала Онися.
- У вас на селах самовар наставляють тільки для гостей, а у нас в городі чай п'ють рано й вечір, - говорив Млинковський цивілізаторським тоном.
- Встанемо вранці, продеремо очі, та зараз за самовар.