Мамаша - Кропивницький Марко

Ох!.. (Витира очі).
Писар. Но почему ви доктора с самого начала не послушали і не отділіли больнаго?
Олімпіада. Почому, то інша річ. Не послухала, та й тільки... А як він смів насмішку строїть, що до коновала мене спроваджував?
Писар. Да, конешно... Но штоби проізнести правильний приговор, закон требуїть, штоби обі сторони були вислушані, а так как одна сторона отсутствуїть, то дєло ето надо отложить... А ви вот што. Дозвольте мне, привезти до вашого старичка доктора?
Олімпіада. Нізащо на світі! І даром не хочу дохтуря бачити в своїй хаті!.. Зненавиділа я їх, усіх дохтурів!..
Писар. Хм. Жаль, жаль старичка, окончательно жаль.
Олімпіада. Коли б ви з ним стільки попомучились, як я, не жалкували б.
Писар. Да, разумєєтся... Недаром какойсь-то писатель сказав: "Ніхто не вєда, как хто обєда". Ето, так сказать, дєло семейной почви...
Єлисей. А знаєте, мамашо! Краще б ви почастували гостя.
Писар. Не безпокойтесь, не вип'ю ані вот столечкі! Визван к земскому, по какомусь дєлу, а он не любить, когда запах услишіть... Он, собственно, і уважаїть меня за мой трезвенний образ поведеній. На обратном турне я ваш гость.
Єлисей. Заїздіть. Я оце зараз покладу вам у повозку хоч парочку кавунчиків.
Писар. Чувствітельно благодарен.

Єлисей пішов.

Заєду обязательно. Ах, как жарко!.. Позвольте іспить водиці?
Олімпіада. Ось я зараз винесу.

Пішла в хату.

Писар (сам). Одначе, как хорошенько приглядається до єтіх людей, то видиш, что оні могуть окончательно довести практику до жестокосердія.

ЯВА З

Яків (іде до комори, побачив писаря). Отуди к бісу, чортяка писаря піднесла!.. (Хоче іти назад).
Писар. А подойди сюда, маладець.
Яків (підходе). А чого вам?
Писар (оглянувся). А скажи мені, ти видал, как у жнива була тут сторія і как молодий хазяїн штовхнув старика?
Яків. А чому ж не видав? Та хіба тільки я один видав? Перш вони скільки разів лаялися промеж себе і за груди хапали один одного; а це вже син батька бабахнув так, що мало й духу йому не виперло!..
Писар. А єщо хто видав?
Яків. Гаврило воловик бачив, Микита, той, що біля робочих коней знаходиться, і той бачив... І багато людей бачили...
Писар. А тебе як звуть?
Яків. Як? Яковом Балабаном звуть. (Пішов).
Писар (подумав). А что єжелі, примєром, всьо ето списать на бумагє товково і хорошим почерком і подать господину прокурору лібо судебному слєдователю?.. Но разві ето в нашій мєстності первой такой случай? Не полезнєє ли будеть напужать етіх самих моїх друзей, што, значить, єсть свідєтелі, котрі могуть і присягнуть? Сколько, примєрно, можна получить з них за етот самий іспуг? Упустить такси случай, імєя семеро дітей і жену з городскіми требованіями, благоразумно лі будеть с моєй сторони? Надобно ето проізшествіє обсудіть спокойно і окончательно хладнокровно.
Олімпіада (виносить воду). Ізвольте водиці.
Писар (п'є). Прохладился і благодарю. І з тем до приятного свиданія.
Олімпіада. Заїздіть же.
Писар. Непремєнно. Та єслі би я і не захотєв заєхать, то лошадь сама повернеть, потому што она так же улюблена у вас, как і я.
Олімпіада(погрожує йому пальцем). Ну-ну, ви, мартопляс!..
Єлисей (виходить). Поклав аж три кавунчика.

Олімпіада понесла кухоль.

Писар. Благодарю.
Єлисей. Зараз получив знов повістку. (Показує бумагу).
Писар. Жалоби рабочих?
Єлисей. Жалоби — то особливе діло; а це від станового. Видите, яка штука. Великий шлях, котрий іде межи моєю і сусідською землею, з города на Блигадирову, я з свого боку заорав; теперечки становий присікується, щоб я одбив борозну по старому шляху.
Писар. Да, ето такой закон.
Єлисей. Закон? Ні, не повинно бути, певно тут є якась помилка. Помилуйте!! Я за землю платю повинності і всякі налоги в казну і в земство, а по ній другі будуть їздити? С какой ікстаті, по якому положенію?
Писар. А кудою ж їздитимуть люде, єжелі ви засєєте дорогу?
Єлисей. Нехай мені платять за те, що їздитимуть по моїй землі. Платять же по декотрих городах мостове, за пороми?
Писар. То мостовой і шосейний налог.
Єлисей. А мені нехай платять ґрунтовий налог.
Писар. Не, не будуть платить, а потягнуть вас в суд.
Єлисей. А я певен, що це якась помилка. Доки люде не так уганялися за землею, доти і одводили широкі шляхи; а тепер, коли один другому готов горлянку перегризти за ступінь землі, повинно уже інакше бути. Може, другим байдуже до цього, а я доберусь до краю.
Писар. Одначе мені пора їхать. До свиданія, друг любезний. То єсть, как я вас тепер люблю, так ви, бить можеть, і не повірите? (Цілується).
Єлисей. І я вас сильно люблю.

Писар пішов.

Здається, і розумний чоловік, а виходить дурак: не все поніма.

ЯВА 4

Олімпіада. Поїхав? Ти, сину, напути Варвару, щоб вона прикусила язика.
Єлисей. Треба буде нам обміркувать діло об розводі...
Олімпіада. Ага, насилу переконався, що мамаша правду каже?
Єлисей. Авжеж, правду.
Олімпіада. Нарочито зміряла очима батька. Ой, либонь домовина буде коротка?
Єлисей. Два з половиною аршина завдовжки, чого ж коротка?
Олімпіада. Забув, що як чоловік помре, то витягується?
Єлисей. То можна буде трохи підогнуть ноги.
Олімпіада. Еге, підогнеш, як задубіють. Ти як-небудь крадькома зміряй мотузочкою.
Єлисей. А що вони зараз, лежать?
Олімпіада. Стогне. Питаю: може, води дать? А вія, як скажений, маха руками, щоб не говорила до нього.
Єлисей. Якісь злі зробились! Може, я їх зміряю, як заснуть? Треба, мабуть, буде хреста хоч зеленою, а хоч білою краскою помалювать.
Олімпіада. Почни вигадувати, обійдеться!..
Єлисей. У сусіда-панка недавно красили дах на вітряку, може зосталося —я випрохаю.
Олімпіада Хіба випрохаєш!..
Єлисей. О, гляньте, щось під'їхало до нас! Якась пані.
Олімпіада. Пані? Чого їй треба? Я така нечепурна, піду причепурюсь. (Пішла в хату).

ЯВА 5

Бариня — благотворительниця і Єлисей.
Бариня. Здоровенькі бувайте! А скажіть, будь ласка, чи дома господар цього хутора?
Єлисей (дивується). А єжели так што дома?
Бариня. А де ж він?
Єлисей. А єжели і с тем, што ето я?
Бариня. Ви самі господар і є? От і гаразд.
Єлисей. А дозвольте спросить: почому "гаразд"?
Бариня. Зараз з'ясую вам, у чім річ.
Єлисей. Як ви гаварите? — "З'ясую"? Што воно такоє: "з'ясую"?
Бариня. Не розумієте хіба? Ви українець?
Єлисей. Ви желаєте знать, чи ми тут тутешні? Ні, ми недавно переселились сюди із Таврії.
Бариня. Яку ви мову краще розумієте: велико-руську чи українську?
Єлисей. "Мову"? Значить: розговор?

Бариня кива головою.

Как я обучався в городськом училище, так кажется так, што понімаю... Тольки не в етом самом дєло...
Бариня. Ав чім же?
Єлисей. Мне вдивительно ужаоно, што значить, как ви у шляпці, з зонтиком, в пальчатках і вобче по-благородному зодєтиї і оп'ять же у хваєтоні єдете, а розговорюєте по-простому, по-мужицькому!..
Бариня. Ви желаете, чтобьі я говорила с вами по-русски?
Єлисей. Так воно будіть приятнєй.
Бариня. Хорошо. Дело вот в чем. Недавно у нас организовалось благотворительное общество, ближайшая цель которого — устройство яслей в некоторьіх селах й деревнях местного района. К зтой високо гуманной й благороднейшей цели в висшей степени симпатично отнеслись многие высокопоставленные лица й даже начальник губернии. Позтому многие из членов нашего юного общества, в том числе й ваша покорнейшая слуга, взяли на себя труд обьездить всех наших землевладельцев, рассчитывая на их активнеє сочувствие... Могу ли надеяться, что й вы не откажете нам в посильной помощи?
Олімпіада (стала на порозі, говоре убік). Про віщо це вона белькоче?
Єлисей. Я... Здається, я не глупак і вчив в училище кратку священну сторію, ріхметіку і все прочеє, а не пойму, што вам требується.
Бариня. В таком случае, бить может, ви поймете, когда прочтете вот эту бумагу? (Дає папір).
Єлисей. Як прочитаю, то скорєй пойму. (Бере папір). Скоропись дробная, как мак, а какая длинная бумага. (Довго чита). Я, штоб усе понять, так не поняв, потому заковиристо очень написано... Ну поняз тольки, што как будьто би про какієсь ясла говориться і об дєньгах... Так етоє дєло вас не касається.
Бариня. Как? Вы же владеете тремястами десятин земли?
Єлисей. Так што ж з того? (Оддає бумагу).
Бариня. Ну вот я й прошу вас от имени нашего общества, пожертвуйте сколько можете.
Єлисей. Ми не з тих, котрі жертвують... Єжели жертвують дворяне либо купці, так ми не з дворян і не з купечества.
Бариня. Жертвуют не только дворяне й купцы...
Єлисей. Ви хочете, штоб я ясла вам прожертвовав? Так у мене єсть їх чимало, і я можу одні подарувать. А касаємо дєнєг, так єто глупая хвантазія.
Бариня. Так вьі не сочувствуете?
Єлисей. Про те, што ми чувствуємо, ето наше дєло.
Бариня. Ведь вам же известно, что в рабочую страду отци й матери, отправляясь на полевьіе работы, часто оставляют крохотньїх детей без всякого присмотра й сколько вследствие зтого бивает несчастных случаев?
Єлисей. Ето вєрно! У нас тут по сусєдству недавно свиня скушала ребйонка...
Бариня. Ну, вот видите, как зто ужасно... А при существовании яслей зтого, наверно, не случилось бы.
Олімпіада (підходе). Ви хто ж такії будете?
Бариня. Я член благотворительного обшества.
Олімпіада. Не слихали ми про такоє обчество. Так што ж вам требується?
Бариня. Я уже обг>яснила вот... хозяину.
Олімпіада. Ето мой синок.
Бариня (до Єлисея). Угодно вам что-нибудь пожертвовать?
Олімпіада. Ви при монастирі состоїте, чи как?
Бариня. Нет, не при монастьіре. (До Єлисея). Я вас спрашиваю: угодно вам что-нибудь пожертвовать?
Єлисей. У меня хоча і єсть двоє маленьких дітей, но у нас, слава боту, єсть кому їх приглядіть.
Бариня. Но у других некому.
Олімпіада. А нам якая надобность до других?
Єлисей. Нехай ті, у котрих нема кому приглядіть дітей, кладуть їх у ясла, а нам без надобності.
Бариня Так не пожертвуєте?
Єлисей. Ані капейки!
Бариня. Какие же вн бессердечные люди!
Олімпіада. Ми какі єсть, такі і будем. А ви часом не з тих, що бунтують людей?
Бариня. Невежды ви, грубне, дерзкие. (Хутко іде).
Олімпіада. Шкода, що нема тут урядника.
Єлисей. Та ну, мамашо, оставте.
Олімпіада. Чого там "оставте"? Ач як скоро хвостом повіяла з подвір'я. (Іде до воріт). Що, у хваїтоні?
Єлисей. Та ще й на резинках...
Олімпіада. Що ж воно оце таке? Може, й справді що путнє? Щоб не було чого. Ну що, як вона жінка помошника справника, а може й самого справника?
Єлисей.