Мамаша - Кропивницький Марко

(Побігла).
Олімпіада. Бачите, бачите? Ледве пораховались з робочими, а тут старий заходився бити невістку, певно, за те, що та виказала мені, де він сховав горілку. Прямо стовпотвореніє.
Писар. Істинною смішеніє язиків...

ЯВА 11

Ті ж, Єлисей і Варвара.

Єлисей. Мою жінку бить? Хто сміє її бигь, опріч мене? Ні, папашо, вам до цього діла дзуски... (Хутко йде в хату).
Писар (хапа його за руку). Єлисєй Кузьмич, хладнокровіє...
Єлисей (вирива руку). Одв'яжись. (Пішов).
Варвара за ним

Писар. Мадам! Вмішайтесь в ето столкновеніє, штоб не пройзошло катастрофи. (В хаті чутно голоси).
Єлисей. Я її муж, я її і началник, а ви не маєте над нею волі!..
Гніт. Ось я тобі покажу мою волю!..

Чутно борюкання.

Єлисей. Е, ні, папашо, у палиці два кінці.
Гніт. Ах ти ж!

Чутно, неначе щось важке упало.

Єлисей (вибігає блідий). Та невже ж? Ні, то мені так здалось...
Олімпіада. Що таке?
Писар. Што случилось?
Єлисей. Папаша упали додолу і неначе мертві!..
Олімпіада. Невже помер? (Біжить в хату).
Писар. Неожиданная неприятность. (Пішов в кату).
Варвара (вибігає). Що ти наробив?
Єлисей (стиска її за руку). Мовчи!
Варвара. У батька кров з рота... Ти убив батька...
Єлисей. Мовчи, розірву...

ЯВА 12

Писар виводить під руку Ґнота, за ним Олімпіада виходе.

Олімпіада (до Ґнота). За що ж ти мене відпихаєш, за що? Бач, допився до краю...
Писар. Бодрітесь, папаша. Ето пустяки, пройдьоть... Тольки кров надо обмить.

Єлисей хоче підійти до Ґнота.

Гніт (рукою робе знак, щоб Єлисей не підходив). Ох... Так... так, сину, і слід мені... Про віщо дбав, те й придбав.

Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ

Ті ж обставини, що і в другій дії.

ЯВА 1

Єлисей і писар.

Єлисей (за лаштунками). Випряжи ж коняку та зараз збігай до плотника, спитай: чи скоро буде готовий? (Входе в ворота з одного боку, а йому назустріч з другого боку — писар).
Писар. Какоє яеожиданноє столкновеніє: ви только што под'єхали до двора, как і я тут как тут. Ето как у куплетах гдєсь-то єсть такая строчка: "наш пострєл вездє поспєл". Я утверждаю, що ето "е інакше, как окончательно обоюдная симпатія! Даже лошадь моя влюблена у вас. Ах, какоє ето умноє животноє! Оно понімаїть, што іздєсь дають йому вволю овса лібо ячменя, і потому само на поворотку звертаєть... Но тревожноє обстоятельство заінтересовало меня окончательно. Што ето у вас на фургоні за ящик, похожий на гроб? Бить можить, папаша волею божію?..
Єлисей. Ні, ще мучаться, мабуть, скоро вже покинуть білий світ.
Писар. Так ви заблаговременно і гроб? Да, да, ето дєлають многіє старики: но только што ваш папаша не так єщо стар, штоб... І надежди на виздоровлєніє нікакой?
Єлисей. Нікоторої.
Писар. Значить, ви папашу порядочно тогда штовхнули?
Єлисей (з жахом). Коли? Що це ви?
Писар. Как "коли"? З того самого случаю. Заболіваємость вашого папаші не іначе как послєдствіє чрезвичайного штовханія. Конечно, не я єто говорю, боже меня сохрани; но другіє, коториє...
Єлисей. Хто ж другі?
Писар. Мало лі хто? А пригадайте, што когда єта самая ссора ваша пройзошла, то супруга ваша оченно голосно воскрикнули, што ви убили батька?
Єлисей (тривожно). Невже? Ах ти ж ідолка!.. Правду мамаша говорять, що моя жона найлютіший мій ворог. Так я ж з нею порішу...
Писар. Што ви, што ви? Друг мой, заспокойтесь!
Єлисей. Заспокоюсь тоді, як розведусь з нею, потому що обридла вже вона мені... Ось я зараз її спитаю, нехай у вічі при вас скаже... (Гука). Вар-варо!
Писар. Позвольте. Бить можеть, ето сни тогда со страху наболтали?
Єлисей. Ах ти ж дурище, аж ти ж самашедча!..
Писар. Заспокойтесь, пожалуста, заспокойтесь. Ну, а доктора не приглашали?
Єлисей. Доктора? Навіщо ще й доктора? За тим хіба, щоб тільки даром гроші переводить? (Оглядається). Ви скажіть мені по совісті: ви друг мені?
Писар. Вєрний і нелицемєрний до гробовой доски!
Єлисей. То будемо говорить з вами по-прахтичному. Хіба не все рівно:, чи папаша раніш годом помруть, чи годом пізніш?
Писар. Да, конешно... Ну, а єжелі вашому папаші указано свише прожить єщо десятки годов?
Єлисей. Навіщо? Яка кому користь від того?
Писар. Да, да... Друг мой! Послушайте ви меня: покличте доктора. Такой ви багатий господин і скупітесь? Папаша оставляїть вам такое состо'яніє, а ви?..
Єлисей. Положим... Так що ж, як состояніе, то й жить сто годів? Задля чого? Ви думаєте, я не розпитував хвершала об їхній болісті.
Писар. Значить, все-таки хоч хвершала приглашали? І ето хорошо.
Єлисей. Ні, не приглашали, а я зустрів хвершала у городі, на базарі, і розбалакались. Ну, і він сказав —так: "Єжели как тельбухи перетліють від горілки, то нічого не поможе... Можна б, каже, кров кинуть, либо антимонії..."
Писар. Какой же ето хвершал?
Єлисей. Та ви, певно, його знаєте: Микита Архипович!
Писар. Позвольте! Микита Архипович коновал.
Єлисей. А хіба не все рівно?
Писар. То єсть, да... Наука, так она соєдіняїть... Точно, што Микита Архипович учон і очень учон. Ну, тольки он по конской часті... а до папаші не мішало б пригласить доктора.
Єлисей. Обійдеться, лишній захід і без надобності.
Писар. Говорять, што ви окружили папашу надзором, штоб нікто їм не повиновался? Єлисей. А що ж, давать їм волю?

ЯВА 2

Ті ж і Олімпіада.

Олімпіада. Вже вернувся? Що, купив? (До писаря). А я й не бачу. Здрастуйте.
Чоломкаються. А як здоров'ячко Олексія Даниловича?
Писар. Нічого, здоров, кланявся вам... Только діла не дозволяють йому да... печальний финал у вас приближається.
Олімпіада. Іменна. Заходився старий помирати у робочу пору. Молотьба приспіла, а тут з ним воловозься.
Єлисей. Чуєте? Вони кажуть, що пішла поголоска по людях, нібибто папаша від того хворі, що я їх тоді силно штовхонув...
Олімпіада. Хто ж це пустив таку поголоску? По-кажіть мені його, я йому пащеку роздеру. Упав сам старий і вдарився грудьми об вугол скрині... бо п'яний був.
Писар. Могу подтвердить, што бил совершенно тверезий.
Олімпіада. Товкуйте своєї!
Писар. Увєряю вас.
Єлисей. І кажуть знову, що ніби Варвара галасала, що я убив батька. Чули ви таку новину?
Олімпіада. А що, сину, не казала я тобі, що найлютіший твій ворог — твоя жінка?
Єлисей. Та тепер і я бачу!..
Олімпіада (до писаря). Бачите, яку напасть взяли собі за невістку? Батько її мошелник сібірний обдурив нас, замість трьох тисячів приданого, дав тільки сто карбованців!..
Єлисей. Я її допитаю!.. От сатана!..
Писар. По штоб окончательно затулить брехунам роти, лучшеє средствіє — пригласить доктора.
Олімпіада. Що, дохтуря? Та нізащо на світі. І я, як буду помирать, то велю тобі, сину, щоб дохтуря ані на поріг.
Писар. За што ви так на докторов?
Олімпіада. За що? А ось за що. Ось послухайте. Було у мене шестеро діточок, як янголов, як харуїмов: чотири синочка і дві дочечки. Ох, не можу розказу-вать без сліз. (Витира квартуком очі). Старшень-кому було уже тринадцять годків, а ось цьому лобу-ряці — цей же падлец у мене мезинчик! (Усміхається). Цьому тоді тільки що минуло п'ять годочків. Ох!.. Ми тоді содержували у Бердянському шиньок, не який-небудь простий шиньок... О, ні! У мене усе було по-благородному.
Єлисей. До нас заходили випить і закусить пароходні копитани, боцмани, всякі агенти, ліверанти...
Олімпіада. Усьо, усьо було прилично! У сусідськім дому жив дохтурь, у котрого було двоє дітей хлопчик і дівчинка. (Вийма пачку з табаком).
Покуріть нашого.

Крутять цигарки.
А ви не привезли мені газет на папироси, бо ті, що ви подарили, я всі вже потребила.
Писар. Ах і забілі.. Но я привезу непремєнно — Сенатскія вєдомості.
Олімпіада (закурила). Ох!.. І була у того дохтуря собака кудлата...
Єлисей. Водолаз.
Олімпіада. Еге ж, Водолаз! Собака ця часто бігала до нас, і діточки мої гралися з нею. Як удруг заслабли дохтурські діти діхкириком. Дохтурь зараз спровадив їх у город Керч, до своєї сестри... Ох... Проходить день, проходить другий, а на третій — заслаб мій старшенький синочок, Андруша,— понімаєте? Я думала сперначалу, що то простуда, аж на другий день йому гірше. Тепер видумали якусь сироватку від діхкирику. Видумали, мовляв, у свинячий голос, як вона вже мені не потрібна!.. Біжу я до дохтуря і розказую йому усе, як провзойшло. "Когда заболєв?" питає. "Учора, кажу, од вашої собаки дольжно буть заразився". "Почому ж ви учора не прийшли?" Чуєте? Почому я учора не прийшла? Яке йому діло? Ото прийшов він до нас у комнату, оглядів хлопця і говорить: "Сейчас надобно відділить його від других дітей". Куди я його, питаю, відділю, кватирю йому особливу найму, чи як? "Да, каже, особливу кватирю". Тут я вже не видержала. Господин дохтурь, кажу, ми люде тоже з понятієм; ви пропишіть лікарствіє дитю, а химеров-хвокусов не приставляйте!.. Він здвигнув плечима, сів до столу, щось нашкрябав на папірцеві і дає мені; я вийняла 25 капєєк і кладу перед ним. Він взяв того четвертака на долоню, підкинув його разів двічі, а далі й каже: "Пошліть еті дєньги в аптеку з рецектом". Хутко встав і, не сказавши даже до свиданія, грюкнув дверима. Хотіла я услід йому гукнуть: головою! Та якось удержалась. Ох!.. Принесла я лікарствіє, помазала раз, помазала удруге — не помага. Я знов до дохторя. "Што вам?" пита, зустрівши мене на порозі. Яке ви, кажу, лікарствіє дали, що не помагає? А він мені: "Ідіть, каже, до других докторів!" і зачинив двері. Пішла я по других докторях,— ні одного не застала дома. Приходжу додому, Андруша вже хрипить, і нянька каже, що вже й Петя почав бухикать. Я знов до дохтуря. Він одхилив двері та й каже: "Ви меня не послушали, так ідіть до коновала". Я й кинулась було шукать коновала...
Єлисей. Видите, сам дохтурь совітував коновала.
Писар. Да што ви, господа! Ето ж он у насмєшку сказал!
Єлисей. Як, у насмішку?
Олімпіада. Опісля вже мені люди розтлумачили, що то була іменно насмішка, а сперначалу я кинулась було шукать коновала.
Єлисей. Справді насмішка? От штука!..
Олімпіада. Авжеж, насмішка! Так я вас питаю: єжели дитьо уже хрипить, а друге почина бухикать, то разлі можна насмішку строїть?
Писар. Нуте, нуте! І чим все окончилось?
Олімпіада. А тим, що вже як п'ятий дитьонок заслаб, то прийшла до нас сестриця моя, Лизя, дай бог їй здоров'ячка. Ухопила оцього вилупка на руки та й понесла до себе в дом... Таким способом і відволали цього, а останні п'ятірко у вісім день всі преставилися, як язиком злизало.