Мамаша - Кропивницький Марко

Та нехай вже після обід спочину. (Пішов).
Олімпіада. Ач, "порцію" їм подавай. Гаразд, я вам піднесу порцію. Недаром двадцять годів шинкарювала... (Пішла).

ЯВА 5

Варвара і Векла.

Векла. Навряд чи довго ми у вас наслужимо! Гармидер щодня та сварка... І хто з вас старший — не розбереш. Я вперше чую, щоб син батька у вічі так погано лаяв, як ваш чоловік учора лаяли батька... Нехай би вони були п'яні, то інша річ... Невже там, де ви перш жили, такі звичаї, щоб син батька мало не за груди хапав?
Варвара. Скрізь є усякі люде, як злі, так і добрі...
Векла. А людей ваш чоловік як погано лають! Як ми служили аж чотири года ось у цього панка, що зараз ото у ярочку окономія,— тепер він віддав свою земельку у оренду людям, бо його настановлено за якогось началника у городі... Так, кажу, служили чотири года і не чули від нього лихого слова.
Варвара. Які у вас люде святі та божі.
Векла. Ви ніби глузуєте? А я вам кажу, що у нас іменно є такі люде. Людське обіходження, голубочко, кожного не тільки приваблює, а й далеко краще підохочує до праці, ніж лайка та бійка,— щоб ви знали! Але, стривайте, як же це я з висівками хліб пектиму, та мені ж мій чоловік перший потилицю натовче!
Варвара (оглядається). А ти візьми та продери рідке сито та й просій муку на густе.
Векла. А потім з мене ще й за сито вивернуть?
Варвара. Я скажу, що сито миші прогризли.

ЯВА 6

Ті ж і Гніт.

Гніт (надійшов з-за тину). Бач, поставали, пащекують. Робочі молодиці, надто робочі!.. (Сміється).
Варвара (глянула). Це свекор! (до Векли). Про свекра байдуже... (До нього). Та ми тільки що поскладали випечений хліб.
Векла пішла.
Гніт. А де ж хазяїни? Стара надбігла над леваду, щось гавкнула про оранку, я й не розібрав...
Варвара. Бачили городину?
Гніт. Та бачив же. Сторож збирається тікать...
Варвара. Всі незабаром повтікають. (Махнувши рукою, пішла).

ЯВА 7

Писар

Писар. А, Кузьма Тимохвеєвич! Скольки лет, скольки зим? (Чоломкається). Как ваше драгоцєнноє?
Гніт. Так і сьогодня, як учора. В хату пожалуєте? Я зараз пошлю за Олимпіядою та за Єлисеєм.
Писар. Зачєм в хату? На воздухє такоє симпатичнеє благораствореніє температури... А синка вашого я видал сейчас "возлі рєчкі, возлі мосту", т. є. возлі косарєй. Покурим? (Сіда на призьбі і круте цигарку).
Гніт. Я не курю. От моя жінка, як не стане часом тютюну, то крутить цигарку з капустяного листу.
Писар. Да, привичка... Я тоже готов курить усякой бур'ян, єжсли нехватить табаку. (Оглядається). Скажіть, правда тому, што у вас бунтують мужики? Екіє бестії!
Гніт. Жінка і син ближче стоять до цього діла, вони вам розкажуть достометніш... Вони тут хазяїни... Як я колись хазяїнував, то про бунти ніколи й не чув...
Писар. Ви там, в Таврії, огородиною промишляли і большіє копитали собрали?
Гніт. Еге ж! А спитайте, яке мене лихо сюди понесло, то й не скажу!.. Там нам хвортунило, нічого гріха таїть, ще й як хвортунило...
Писар. Все цибульку сіяли да морковку?
Гніт. Усяку городину. Олимпіяда та Єлисей дуже сміливо захазяїяували, коли б не вскочили у нікуди.
Писар. "Смєлость города берьоть", сказал какойсь-то писатель. Но почему ви как будьте окончательно не вмєшіваєтесь в хазяйство?
Гніт. Вмішався раз, вмішався удруге, так син мало не вхопив мене за барки... Це мене так образило, що у мене раптом опали руки.
Писар. Как, чтоби ваш син взял вас за барки?
Гніт. Він скоро і битиме батька.
Писар. Што ви, што ви? Такой образованой, такой воспитаной господині..
Гніт. Задля кого я увесь вік труждався, задля кого працював, не покладаючи рук? Єлисей тепер тільки спить і бачить, коли б батько швидш задер ноги!
Писар. Што ви говорите? Єтаго бить не можеть!
Гніт. Хіба він не радився із вами, яким способом батька здихатись?
Писар. Упервоє от вас слишу!
Гніт. Волосний писар і неначе чоловік з образованієм, а... брешете.
Писар. Зачєм же такія грубия слова? Ай-ай-ай...
Гніт. Я правду кажу. Я не спав і не п'яний був тоді, як ви гостювали у нас, на зелених святках, та під повіткою радилися з моїм синком, як би скоріш занапастити мене.
Писар. Но я... я не помню... Ілі, бить можеть, обсуждалось тольки... теорітіческі...
Гніт. Не розберу я вашої писарської балачки... Одне знаю, що я у моїй сем'ї зайвий...
Писар. Ну, я єтаго не думаю.
Гніт. Коли б я швидш окочурився, то й моїй жінці вільніш би було умизгатись біля старшини.
Писар. Ах, какой ви подзорний человєк!
Гніт. Ви перекажіть старшині, нехай він у мою хату не показує очей!..
Писар. Ну што ви, што ви? Старшина человєк семейственной і благороднійшей душі господин — ручаюсь.
Гніт. Годі зуби заговорювать, чи не краще нам випить?
Писар. Випить можна, но... І при том ви сказали для меня неприятноє слово, что я будьто брешу...
Гніт. А ви впіймайте мене у брехні, тоді і віддячите. І я не завжди правду кажу. Посидьте, а я піду пошукаю пляшку. (Пішов у кату).
Писар (сам). Странной господин, ілі как господин земський виражається: "загадочной суб'єкт". Точно, што окончательно загадочной... А касаємо старшини, так і я Альошкє говорил уже не раз: "Алексєй Данилович, не очень того, штоб не запримєтили..." Вот уж муж і запримєтил... Значить, оченно явственно, когда уже і муж запримєтил...

ЯВА 8

Єлисей (хутко іде). Здрастуйте ще раз! Ви самі тут?
Писар. Бил іздєсь сейчас ваш палаша.
Єлисей. П'яні?
Писар. Окончательио тверезой.
Єлисей. Стало бить, не найшли сьогодня послухача. Мусив всім робочим наказати: як тільки котрий послуха батька і піде по горілку, битиму, он як битиму.
Писар. Однако ваш папаша, не будучи п'яний, сказал тут такую вещ.
Єлисей. Що таке?
Писар. Во-первих. Помніте на тройцу наш разговор, под повіткою? Ваш папаша усе слішал.
Єлисей. Так що ж?
Писар. Во-вторих, жалувался, што ви дерзкі.
Єлисей. А, не до папаші мені тепер, нехай опісля об цьому потовкуємо. Косарі сядуть зараз обідати, там мамаша біля них зосталися, а я прибіг до вас... Біда, приятелю, з робочими! Треба їх неодмінно як-небудь провчить! Помилуйте!.. Ледве пройдуть ручку зараз починають мантачить коси і мантачать півгодини... Це якісь дармоїди!.. І хто їх тут у вас так збалував?
Писар. Хто? (Оглядається). А зачєм тілесноє внушеніє одмінили? Какойсь-то писатель твердил, што не слєд одмінять, одначе одмінили... оп'ять земскій начальник всечасно дєлаїть внушеніє старшині, даби не омел біть по фізіономії мужика!.. Разві возможно без мордобітія?
Єлисей. Авжеж, не можна. Не даси ти іншому по морді, то він тобі дасть!
Писар. Да ето вєрно! Положим, што ми не особенно і придержуємся приказаній, но все ж дєйствуєм з оглядкою...

ЯВА 9

Ті ж і Олімпіада.
Олімпіада (кричить за лаштунками). Ах ти скотина, вампир, песиголовець!.. (Виходе, держачи в одній руці пляшку, а другою хвартухом витирає очі).
Єлисей. Що трапилось, мамашо?
Писар. Моє вам почтеніє!
Олімпіада. Поштєніє поштєнієм, а я вам кажу, господин писар, щоб ви зараз етого мерзавця, етого хвараона засадили в орешганську... Єжели ви не засадите його, я поїду до самого старшини...
Писар. Конечно, господин старшина усе для вас сдєлаїть. Но заспокойтесь, мадам, і розкажіть обстоятельно, так сказать, по пунктам, даби понять окончательно, в чем дєло?
Олімпіада. Не можу заспокоїтись! Ах ти, морськая свиня, ах ти, мордатой дельхвин!..
Єлисей. Та в чім же річ?
Олімпіада. Понімаєте? Наливаю косарям по румці, значить, порцію. Один випив — нічого, другий випив — тож нічого не сказав; а третій, взявши водку в рот, харкнув нею прямо мені в твар...
Писар. Ето неделікатная історія.
Олімпіада. Як ви його не посадовите в орештанську, тоді кінець нашому приятельству. Помінилась я хрестити у вас дитину з господином старшиною,— не хреститиму. Так і Олексієві Даниловичеві перекажіть, що не хреститиму!
Писар. Посадить мужика не штука, єто з удовольствієм, но...

ЯВА 10

Косарі і в'язільниці.

1-й косар. Рощот, зараз давайте нам рощот!
Писар. Ви што ж єто, бунтовать?
1-й косар. Як то бунтовать? Ми не хочемо помий їсти і помиями запивать. Замість борщу — помиї, замість порції — помиї!..
Олімпіада. Оце той самий таганрозький фараон.
1-й косар. Не лайтесь, хазяйко, бо й я умію лаятись!
Олімпіада (палива чарку). Господин писар, звольте покоштувать, хіба це помиї?
Писар. Желаєм здраствовать! (П'є). Ето? (Тихо Єлисеєві). Знаєте, друг мой, как я вас не уважаю, но єто хуже помий!..
Олімпіада. Нуте, що ви скажете?
Писар. Да, при неімєнії лучшей, пить можна.
1-й косар. То й пийте, а ми такої гидоти не питимем.
Писар (підступа). Ти слишком розборчивой! А как твоя фамілія? Із какой ти деревні?
1-й косар (одступає) Не цікавтесь, бо не скажу... (До Єлисея). Як не дасте рощота, то й не треба. Ходім, братці! Тільки глядіть, щоб бува опісля не каялись.

Пішли.

Писар. А, іспугался, бестія!
Єлисей (до писаря). Та що це ви робите? (До косарів). Та стривайте-бо, куди ви? (Біжить за ними). Я зараз пошлю за доброю горілкою, і страву вам кращу зварять. Мамашо! Нам без косарів не можна зостатись. (Побіг).
Олімпіада (біжить до косарів). Зостаньтесь, я вже вам вибачаю!.. Тільки щоб удруге не сміли горілкою хлюпать у пику. Коли не до смаку, не пийте!.. (Вертається). От який народ у вас. Я більш 20 годів шинкарювала, і ніхто мені такого шкандала не робив, щоб прямо у хвизиономую... Ви, пожалуста, не перекажіть про цей случай Олексієві Даниловичеві. А як його здоров'ячко?
Писар. Он совершенно здоров. Но, мадам, гдє ви ету водку взяли? Воопче я запримєтів, што у вас водка какаясь-то всегда слабоватая... Гдє ви покупаєте такую? Неужто у наших корчемников? Не дєлайте етаго, не совєтую!.. Ах, єто корчемство, прямо ужасная вещь... І нікак нельзя ні одного корчемника накрить — народ не видайоть... А почому не видайоть?.. Потому што іной і не п'яниця, но вдруг случай такой, што без водки йому не обойтись, а тут денєг ні алтина... А корчемник і набор дайоть і под заклад... вот почему і покривають...

Чутно в хаті голоси. Што єто?

Гніт. Нащо ж ти виказала, га?
Варвара. Мамаша почали допитувать, я й виказала.
Гніт. Щоб тебе чортяки виказали!
Варвара. За віщо ви лаєтесь?
Гніт. Ще й битиму тебе!
Варвара. Руки короткі!
Гніт. Що? Ах ти ж!..
Варвара (кричить). Ґвалт, б'ють!.. (Вибігає без очіпка). Я в чоловіковій волі, а не в тестевій!.. Де Єлисей, де Єлисей?..