Мамаша - Кропивницький Марко

(Комедія у 3 діях)

ЛИЦЕДІЇ:

Кузьма Тимохвійович Гніт, багатші міщанин, 55 літ, одягнений по-мішанськи.
Олімпіада Митровнайого жінка, 50 літ. У чепчику і в хвартусі.
Єлисей, їх син, 27 літ. У випуск.
Варвара, його жінка, 22 літ. Одягнена, як зодягаються городські міщанки.
Олексій Данилович, старшина, 45 літ.
Іван Іванович Снизка, волосний писар.
Староста.
Соцький.
Десятник.
1-й і 2-й чоловіки.
Поштар.
Косарі і в'язільниді.
Гаврило
Векла, його жінка. Наймити
Яків, парубок, наймит.
Бариня благотворительниця.
Гості і наймити.

Діється на хуторі Ґнотів.

ДІЯ ПЕРША

Простора хата. Стільці прості і фабричні, диван, дві канапки, велике стародавнє дзеркало, кровать з цілою горою подушок і дамчастим одіялом, мисник, комод, табурети... На покуті і по вікнах рушники. Два столи поставлені в ряд і понакривані скатерками; на столах страва і питво.

ЯВА І

Старшина, писар, староста, соцький, десятник і дескільки чоловіків сидять за столами. Край столу на ріжку сидить Гніт, поруч з старшиною Єлисей; Олімпіада і Варвара пеклуються біля гостей

Олімпіада. Господин старшина, викушайте ще румочку. (Кокетує).
Старшина. Оце вже мені знов не наравиться. Ну й скільки разів прохав вас: не звіть мене старшиною, а Олексієм Даниловичем, а ви все-таки своєї!.. Я ж зву вас Олімпіадою Митровною? (Моргає).
Олімпіада. Звиняйте, усе забуваю.
Старшина. Ми ж тут у своїй кумпанії, чи правда? Стало бить, виходить, що началників тут нема, а одні тільки приятелі. То навіщо ж: "старшина" та ще й "господин"?
Олімпіада. Звиняйте і благодиру вам за приятне слово... Викушайте, Олексію Даниловичу!
Старшина. Так мені наравиться. Будьмо здорові! (П'є).
Писар. Да, господа! Надо дійствительно так понімать, што ми усе іздєсь окончательно как родная сем'я!.. Ура!.. (П'є).
Староста. Сказать, неначе зовсім поріднилися. (П'є).
Єлисей. Мамашо! Продольжайте частувать.
Олімпіада. Частуй вже ти, сину, останніх. (Дає йому пляшку, каже тихо). Та не наливай по повній...

Єлисей частує соцького, десятника і останніх гостей.

Ви, господа, однако ж не думайте, що ми зовсім прості...
Старшина. Отакої! Хто ж це посміє подумати?
Писар. Ні во віки віков.
Староста. Амінь.
Олімпіада. Ми давно б були в купецькому сусловію, коли б не муж мій, котрий не захотів гильдію платити.
Гніт. Обійшлось і без гильдії, ще краще.
Олімпіада. Чуєте, чуєте? Як не було, так і не буде у цього недолюдка нікоторої амбиції. Йому, наприклад, байдуже і про те, що мій двоюрідний племінник служить помошником столоначалника у концисторії, а зять моєї рідної сестри находиться околодочним надзирателем у городі Бердянському.
Гніт. Велике цабе!..
Старшина. Думаєте, що я зразу не помітив, з ким ми маємо діло?
Писар. Я тоже зразу постиг, по розв'язаності обхожденія і по всім признакам...
Староста. І всі признаки хворменні...
Олімпіада. Бувало у неділю али у празник піду до церкви, то зять усіх людей порозпихає, а мене постановить на найпросторішім місцеві. "Стойте, каже, іздєсь, Олимпіядо Митровно!"
Єлисей. А єжели какойсь чаловєк упреться і не хоче посунутись, так десятник штовхоне його так у груди, що той аж беркицне додолу!.. (Регоче).
Десятник. Єжели началство звелить штовхать, то треба штовхать...
Писар. Да, да. Вєрте, што я проник окончательно, што ви, господа, ознакомлєни с устройством сєбя в свєдєніях обхожденія і развязкой своєго существованія.
Старшина. Тошно що... (Помовчав). А що я вам мушу оце заразтаки після приятної беседи сказати? Либонь воно і скрізь так ведеться, навіть і в панів, що: їдять-їдять, п'ють-п'ють, а нарешті встають, дякують господарям за хліб-сіль та за ласку, потім беруться за шапки та й прощаються. Оце ж я перший так і зроблю. (Встає).
Писар. Да, да! А потому, глибокочтимой молодой хазяїн, поднесіть нам по єдиной і стиснем на розлученні од серця друг другу руки.
Єлисей (частує). Викушайте, як кажуть, на коней.
Старшина (випив). Дякуємо ж вам за вгощеніє і прочеє... Пора нам тепер і до своїх ділов...
Писар. Да, да. Пора! Ібо время дєньги, как какой-то сочинитель сказав.
Староста (встав). Що наші діла, що которі, брат ти мій які! Ну да!.. Не кожен їх розбере; і що, і як, і куди воно, і до чого...
Старшина. Так прощавайте, господа новосельці, дай вам, господи, на новім місцеві жить-поживать та капитали наживать.
Писар. А нас частіш вином-медом частувать.
Старшина. Будемо з вами тепер як приятелі.
Олімпіада. Аби ви до нас, господин старшина...
Старшина. Знову своєї?
Олімпіада. Чи то пак, Олексію Даниловичу.
Старшина. Та вже краще звали б мене прямо: Альошкою!.. Так воно було б ніби ріднішим?
Олімпіада. Благодиру вам, благодиру... Будьте ви до нас прихильні, а ми завжди зуміємо вас як-найокуратніш пошанувати.
Староста. Шануватимете нас, то за нами не буде нікоторої задержки...
Старшина (до старости). І раз у раз ти, Йосипе, хапаєшся попереду... Либонь же і я без тебе зумію як кому відповісти?
Староста. Ого-го, ще й як зумієте!.. Ви у нас як козирна хвилька...
Старшина. То-то ж бо й є! Сам знаєш, що під-брехача мені не треба.
Писар (до старости). І скольки разов вам говорено, штоб ви соблюдали дистанцію в розговорах? Чин чина почитай, чин чину уважай.
Старшина (до Ґнота). До свиданія з вами, псштенний старичок.
Гніт. Хоч до свиданія, а хоч і прощайте — однаково.
Старшина. Вам би годилось вийти на прохолоду.
Гніт. Це моє діло.
Писар. Кузьма Тимохвеєвич, позвольте стиснуть вашу благородную руку!
Гніт (подає руку). Як хочеш, про мене.
Старшина, писар і старости попрощались і виходять з хати. Єлисей їх проводжає.
Соцький. Та й нам, мабуть, треба збиратись?
Десятник. Може, ще почастують?
Соцький. Чи не годі вже? (Встає і промовляє до Олімпіади). Так ви ж, як пак вас?.. Той... Лямпадо?.. Еге ж, чуєте, Лямпадо?.. Якщо той, зараз смелово до мене... Стало буть, будьте зо мною смеловей... (Почоломкався і вийшов).
Олімпіада (до десятника). А вам хіба ще не пора?
Десятник. Я ше жалаю...
Олімпіада. Коли більші началники честь знають, то й вам годилося б з них зразок брати.
Десятник. Почастуйте.
Єлисей (вернувся в хату). Вас же не обминали, як других частували, всі вдоволнились, а вам хіба ошийника скортіло? (Регоче).
Десятник. Мені, ошийника?..
Єлисей. Виходьте, виходьте...
Десятник. Он як? Я, я вийду!.. Тільки ж пам'ятайте, хто я! (Пішов).
Олімпіада (до гостей). Виходьте і ви з-за столу, вже ж кінець обідові.
1-й чоловік (встав). Я оцей окраєць хліба дітям понесу, нехай поласують.
Олімпіада (бере у нього окраєць). Еге-ге... Як роздаватимем кожному по окрайцеві, то скоро і злидні годуватимем. Адже нагодували вас, то й годі!
Єлисей. Господа, вставайте! Вас же честю просять!
1-й чоловік. Ходім?
2-й чоловік. Їства було чимало, а питва зовсім малувато...
Олімпіада. Хіба тепер горілка дешева?
2-й чоловік. Тим-то і кортить її пити, що дорога... Прощавайте!

Пішли чоловіки.

Єлисей (зачиня двері). Мабуть, свиноти нігде не злишимось: і тут її вволю.
Олімпіада. Багато ще, сину, пройде часу, доки народ образується!.. Варваро! Гукни на наймичку та прибирайте мерщій.

Варвара вийшла, потім вертається з наймичкою і почина прибирать з столу.

Слава господеві, що молебствіє вже відслужили і началство задоволнили. Тепер будемо прийматись за нову працю, на новім місцеві.
Єлисей. Не всі сусіди пошанували нас: з панків ніхто й очей не навернув.
Олімпіада. Як не пожалували, то нехай жалкують на себе — удруге не кликатимем. (Бере на канапці табачницю). Це чи не писар забув? (Робе цигарку). Посмакуємо, який табачок курять тутешні писарі? А яка невірненька табачниця, не варта і затаювати!.. (Закурює). Ні, табак нічого собі. (Хова табачницю в кишеню).
Єлисей. Дайте і я скрутю. (Закурив). Чи воно второй, чи третій сорт?
Олімпіада. У Бердянському такий по тридцять вісім копійок півхвунта; а на пароходах можна було за таку ціну купити і констянтинопольського.
Єлисей. Ну так же досадно, що за обідом, опріч попів, одна тільки мужва сиділа. Певно, гордують нами панки?
Олімпіада. Нехай, сину, гордують, прийде час, що й ми ними погордуєм.
Гніт (увесь час ніби дрімав). Ні, не прийде, не в ті взулись...
Олімпіада. Мужва — то твоя довічна кумпанія.
Гніт. Паній, паній!.. От коли б тобі ще хваітона.
Олімпіада. Мовчи вже, дельхвин пикатий!..
Гніт. Ящірка зелена!..
Олімпіада. Ти ж не хвалився, сину, панкам ріднею? Було б пригадати племінника, що в концисторії.
Єлисей. Та ще не довелось...
Гніт (тихо). Хабарник!..
Олімпіада. Насамперед треба, сину, хвалитись ріднею.
Єлисей. Хоч би був прийшов оцей панок, що против нас хутір, приятніш би було дивитись на гостей.
Олімпіада. Ти ж либонь ходив до нього?
Єлисей. Ба ні. Тільки що наважився йти, аж бачу, він іде до свого вітряка, я й почав на нього махать рукою; він зупинився та й пита: "А що там таке?" А я й гукнув: приходьте до нас у ту неділю на молебствіє та на обід.
Олімпіада. Чого ж йому ще треба? Кланятись у ноги, чи як?
Єлисей. Кликав і того, що ото за яром окономія. У неділю в городі іду по базарю, а люде й кажуть: "Оцей, що у воєнній куражці, ваш близький сусіда, пан Цибульський". Я підбіг до нього, сіпнув за рукава та й кажу: ми з вами сусєди, то будьмо знакомі. Пожалуйте, кажу, до нас у недєлю на молебствіє та на обід. Він глянув на мене, усміхнувся і одмовив: "До свиданія, любезний сусєд!.."
Олімпіада. Як не пожалували, то й не треба, більш зосталося і страви, і питва. Може, вони ще й горілку вживають не згірш твого папаші, або котрому забагнулося б доротого вина та сардин?.. (Побачила, що Гніт лове шапку на стіні). Ну й що ти там мух ловиш по стіні?
Гніт. Не мух... Не твоє діло... Шапку...
Олімпіада (передражнює). "Шапку, шапку!" Насмоктався, ледве на ногах встоїш.
Гніт. Не твоя печаль...
Олімпіада (дражне). "Не твоя печаль"...
Гніт. Не передражнюй, щоб часом не передражнило пащеки набік...
Олімпіада. Руки не доросли! З якої це ти речі почав щодня п'янствувати?
Гніт. Не розжуєш, не такі зуби...
Олімпіада. Терпіння мого нестача вже з тобою.
Гніт. А ти доточи!
Олімпіада. Ой, не доводь мене до краю.
Гніт. Не полохай, щоб не довелось переполох виливати.
Олімпіада. Кажу тобі, не дошкуляй мене до живого!
Гніт (намацав шапку). Показись, показись трохи, а я вийду, доки переказишся... (Пішов).
Олімпіада.