Мамаша - Кропивницький Марко

Я уже не хотів пить, но за нашу дружбу вип'ю. (Палива і п'є). Ура!.. Ах, друг мой, какая ваша мамаша образована, какая она воспитаная!.. Да, я окончательно вник і проник!.. Ми іздєсь з ними кой об чом переговорили, так, обиняками, но зразу поняли один другого.
Єлисей. Об чім же переговорили?
Писар. О сбліженії обоюдних інтересов, при рукомитії і протчеє...
Єлисей. Та ми своє діло завжди і скрізь понімали окуратно, будьте і ви без сумленія...
Писар. Благодарю! Вот што значить імєть дєло з умним господином: слово — два, і кончен разговор. Попотчуйте ж на дорогу, і я удалюсь.
Єлисей (частує),Я до вас у недєлю приїду.
Писар. І з мамашой, і з супругой, і з дєтками. (Оглянувся). Да, скажіть пожалуйста, што ето у вас папаша какойсь окоячательно дерзкой господин?
Єлисей. Нам з папашою нашим біда да й тольки. Спершу, як скоро ми сюди переїхали, так вони з недєлю меета були веселі і тверезі, а то зразу почали пить силно...
Писар. І тольки? І ви ж п'єте?
Єлисей. Я п'ю з понятієм, а вони...
Писар. Ну, ето дєло поправимоє!..
Єлисей. Ну так же силно п'ють, прямо без понятія п'ють!..

ЯВА 4

Ті ж і Гніт.

Гніт (на дверях). П'ю за свої, а не за твої! За твої не питиму ніколи. Ти, сучий сину, спершу попороби стільки, скільки я на своїм віку попоробив, а петім вже скаржись людям на батька!
Єлисей. Я, я... не скаржусь, а...
Гніт. А спитай мене: задля чого й задля кого я увесь вік працював?
Писар. Но я полагаю, што ви, Кузьма Тимофеєвич, должни бить окончательно довольні вашим синком.
Гніт. Хоч ти і волосний писар, але це діло моє, хатнє, не про писарів воно і не про гостей!
Писар. Ага! То їсть, виражая другими словами: нам зась до етого дєла?
Гніт. Бачу, ти не дурень. Давай вип'ємо мішанини! (Хоче налить).

ЯВА 5

Входить Олімпіада.

Писар. З удовольствієм, окончательно з огромним удовольствієм!
Олімпіада. Що, що це таке? І ти ще почнеш частуватись? Кому-кому, а тобі то пора вже й честь знать. (Одійма пляшку).
Гніт (кидається до неї). Подай горілку!
Олімпіада. Не дам! Хоч ти лусни отут передомною, не дам.
Гніт. Ах ти ж, гадюка!.. (Борюкається з жінкою).

ЯВА 6

Ті ж і поштар.

Поштар (до писаря). Пожалуйте їхать, бо господин старшина гніваються.
Писар. "Гніваються"? На каво? Єжели у господина старшини серце с перцем, так нехай охолонуть!.. А впротчем, я шучу. Послушайте, мамаша! Дайте нам попотчуватися з вашим супругом, і я окончательно удалюсь із вашего приятного общества.
Олімпіада. Тільки задля такого гостя, як ви, і уважаю. На, старий бісе, на! Бодай вже ти обдувся від горілки, як павук!.. (Дає пляшку).
Гніт. Коли б бог був дитина, то, може, й послухав би дурного литвина. (Палива). Будьмо здорові! (Випив і підніс писареві).
Писар. Вот єтак гораздо благороднеє. Знаєте, как какойсь-то сочинитель сказал: "Худой мир лучше доброй ссори!" (П'є).

Завіса

ДІЯ ДРУГА

Дворище у Ґнота. Хата, повітки, комори, амбар, пліт, ворота і т. ін.

ЯВА 1

Варвара на призьбі готує буряки, картоплю і інше до страв.

Олімпіада (гука з хати). Варваро! Не видно ще Єлисея?
Варвара (глянула за ворота). Ні, не видно.
Олімпіада (виходе). Вже й сонечко скоро зійде, а його нема! (Надходе до воріт і дивиться нагору). Ну що, як і сьогодня не найме поденних, пше-ниця зовсім перестоїться.
Варвара. І ячмінь вже сиплеться
Олімпіада. Ох, сиплеться. Ну і сторонка!..
Варвара. До других з охотою ідуть на поденну, тільки не до нас...
Олімпіада. Чому ж не до нас, ти знаєш чому?..
Варвара. А ви хіба не знаєте?
Олімпіада. Ти знов про харч?
Варвара. Вже не про що друге.
Олімпіада. Самашедча ти, ось що! Ідуть на поденну по великих економіях та на буряки: бо там багато їх збирається і можна вволю жирувать, а по хуторах не та їм воля... А харч — скрізь не краща.
Варвара. Було б нам зоставатись у Таврії. Чи не краще б жилося? Хліборобство — діло зовсім нам не зручне...
Олімпіада. Товкуй! Розумній людині усяке діло зручне... Скучаєш за своїм родом родиною, через те й марудишся?
Варвара. Авжеж, скучаю. Почніть ще й тим дорікати, що скучаю, давно вже не дорікали, може полегша вам.
Олімпіада. Мовчи, не вводь мене ще в більшу досаду.

ЯВА 2

Ті ж і Єлисей

Єлисей. Фу, та й душно ж!
Олімпіада. Ну?
Єлисей. Зараз прийдуть п'ять косарів і вісім в'язільниць.
Олімпіада. Гаразд, що хоч п'ятьох знайшов. Почім?
Єлисей. Косарі по вісімдесят, а в'язільниці по п'ятдесят і п'ять.
Олімпіада (сплеснула руками), У других же по 70 і по 50!
Єлисей. Ще й порцію у обід.
Олімпіада. А по других хіба є порція?
Єлисей. По всій окрузі нема.
Олімпіада. Та що ж це таке?
Єлисей. Інакше не хочуть і ти.
Варвара. А що, не моя правда?
Єлисей. Яка там правда?
Олімпіада. Це, сину, у тебе не жінка, щоб ти знав, що це не подруга тобі, а ворог, супостат!.. Каже, що до нас не йдуть на поденну через харч.
Єлисей. Що вона, дуря, тямить? До давніх тутешніх ідуть на роботу ті, котрі повідгонили до них скотину на випас або котрі забрали гроші на десятини; інші і пашу брали на відробіток або й хліб на посів... А останні всі пішли ще з весни у Доншину, ну й нема робочих рук... Та я певен, що у декотрих хазяїнів харч далеко гірша, ніж у нас, а до них мусять іти на відробіток, бо винні...
Варвара. Навряд чи є де гірша харч.
Єлисей. Оце мені овсім не по ндраву... Ти краще, Варю, прикуси язика.
Олімпіада. Дав волю жінці спочатку, а тепер навряд чи й уговтаєш її.
Варвара. А ви підцькуйте його, та гарненько, може й поб'є мене...
Єлисей. Мовчи! Ти іменно доведеш до бійки! Що ж, по-твоєму, ми повинні робочих мирмуладами та варенням годувать?
Варвара. А де опріч нас робочі виливають страву у свиняче корито?
Єлисей. Може, й по людях виливають.
Варвара. Ніде не виливають, тільки у нас. Он і учора увечері увесь кандьор вилили.
Олімпіада. Нехай виливають: свиням пожива, а вони з голодними черевами полягали спати. (Регоче).
Варвара. Еге ж, полягали!.. Підіть лиш на вгород та подивіться, що вночі поробили з огірками!..
Олімпіада. Що ж таке?
Варвара. Геть всі повиривали і огудину всю понівечили.
Єлисей. Та невже? Ну, це вже нечесно, це вже погано...
Олімпіада. Ти правду кажеш?
Варвара. Я ж зараз була на вгороді, бачила своїми очима. Сторож каже: "Я не можу виказати, хто рвав, бо мене уб'ють!"
Єлисей. Не може? Побачимо, як не може... Урадник розв'яже йому рота. Ач анахтеми, таганрозькі хвараони...

ЯВА З

Ті ж і Векла.

Векла (несе скільки хлібів). Куди дати?
Олімпіада. Звісно, в комору.
Єлисей. Багато спекла?
Векла. Дев'ятеро хлібів.
Єлисей. Печи ж ще.
Векла. Та я вже замісила.
Єлисей. А дай покоштувать, який хліб? (Одломав кусок і їсть). Що це? Це хіба хліб, це пряник! Такий хліб можна тільки до чаю давать та до кохвії, Ось покуштуйте, мамашо. (Дає їй).
Олімпіада. Неначе з кондитерської, такий солодкий!
Векла (гордо). Що вже до хліба, то навдаху чи тут і в окрузі знайдеться, котра б краще мене випекла.
Єлисей. Дай робочому такого хліба, то він лопатиме його, як канхвети!
Олімпіада. Цей хліб заховать для нас, а робочим зараз печи другий, сій муку на найрідчіше сито!..
Векла. Робочі ж битимуть мене за такий хліб. І в голодний год такий хліб навряд чи їли.
Єлисей. Що ти тямиш? Як годуватимем робочих таким хлібом, як цей, то вони нас не жувавши проковтнуть.
Варвара. А сьогодяя якого ж хліба дамо косарям?
Олімпіада. Якого? Цього нельзя давать...
Єлисей. Нехай на сніданок зварять кандьор або затірку; а на обід другий хліб поспіє спекти. Тільки підмішай у заміс висівок!
Олімпіада. Варваро! Одімкни комору та поскладай хліб на вищу полицю. (Даючи ключа їй, шепче). Наглядай за нею, щоб часом чого не вкрала зкомори.

Варвара й наймичка пішли в комору.

Щось вона мені здається хапкою на руку. Де це ти вискіпав таку перепічайку?
Єлисей. Це ж воловикова жінка, Гаврилова, котрого я позавчора найняв до плугів: щирий робітник, такого ще в нас і не було!
Олімпіада. А цю прянишнищо, як не схоче пекти глевкого хліба,— рощитай.
Єлисей. Та прийдеться.
Олімпіада. Щоб і духу її не було, чуєш?
Єлисей. Та звісно...
ЯВА 4

Три косарі і п'ять в'язільниць.
Всі. Доброго здоров'ячка, з понеділком! Єлисей і Олімпіада. Спасибі! А де ж останні?
1-й косар. Та чогось не захотіли. Один сказав: "Завтра прийду", а другий зостався своє косити...
Олімпіада. І що це у вас за народ? Пообіця прийти, а потім і не приходе...
1-й косар. Народ, як народ... Мабуть, воно і скрізь так?
Єлисей. Ні, не скрізь, у вас народ інакший.
1-й косар. Як ви по світах буваєте, то, може, воно вам і видніше... А може, ми здаємось вам інакшими через те, що ви тут ще нові?
Олімпіада. Тадже ось, хоч би сказати й про нашого сусіда-панка; через що у нього ніколи нема задержки за поденними?
1-й косар. Його люде здавна знають, звикли до нього, через те й охітніш йдуть до нього на роботу...
Єлисей. А ми хіба не такі ж люде?
1-й косар. А мабуть... То таки й пан...
Олімпіада. "Пан, пан"! І я собі пані.Інформація про події культурного життя Кіровоградщини. Матеріали готуються щомісячно спеціалістами довідково-бібліографічного відділу бібліотеки.
1-й косар. Ви ж собі тільки, а він усім пан.
Олімпіада. О, ти розумний... Я з паном — пані, а з простим — проста. З мужиком я завжди сяду поруч, а пан чи посадовить тебе поруч з собою?
1-й косар. Трапляється, шо й садовить... як який пан.
Олімпіада. Всі вони, тутешні, одним миром мазані. Коли вже до нас і досі ні один і носа не навернув, що й кликали їх, а з тобою став би він запані-брата?
1-й косар. А що з того, що інший мужик сіда обідати поруч з наймитом, зате він з нього всю силу виробе...
Олімпіада. А пани жалують наймитів?
1-й косар. Є такі, що й жалують, та й грошей не задержують, і харч краща... Але навіщо нам ця балачка? Кажіть краще, де будемо косить?
Єлисей. Ходімте, покажу. Мамашо! Скажіть папаші, щоб хоч навідались до плугів. Якщо доорали того перелога, що над яром, то нехай починають клинка від шляху. Я звелів, щоб не кидали землі під шлях, нехай їздять по сусідовій землі.
Олімпіада. Авжеж.
1-й косар (вертається). Глядіть же, щоб безпременно порція була в обід.
Олімпіада. "Порція"? А чому ж нігде по сусідах порції нема?
1-й косар. Та вже так здавна заведено.
Єлисей. Ходімте, нічого часу гаяти.

Косарі пішли.

Олімпіада. Ти, сину, ліг би спочити. Стомився, певно, до світа схопився сьогодня.
Єлисей.