Осінь для ангела - Пашковський Євген

Зал примовкнув — на сходах креснув запальничкою і розламав під попільницю пачку "Столичних" багровощокий, з шкіряним пальто через лікоть, здоровило, якого так виглядали члени президії, здавалось обтяжені, прибиті до крісел, хто грижею, хто гилою; поет поручкався з ними і, стріпнувши тютюнові крихти з носовичка, обтер схвильовано росяне чоло, став до зали плечем і випростав короткопалу руку; ми вас друкуватимем, ви надія відродження, заздрю вам, нас замовчували і ганьбили, змушували відрікатись, писати доноси, а вас чекає безхмарний успіх і слава, правду я кажу? — півобернувсь до президії, там більшість закивала згідно, але один смикнув плечима і ловко скинув дублянку на стілець, засокорів, літературні місця давно розподілені, це гарно велось по війні, черкнув нарис і вже пісьменник, і вже в грубому журналі завідує відділом, росте на очах, вчиться правильно розставляти коми, вчасно виступити з критикою на спілчанських зборах, засудити ворогів, а зараз планка невблаганно зросла, тай живі непоступливі, треба спускатися в гущу народу, мозолями серця вивчати його і брати дідька за бороду! поет знедбала відмахнувся, ступив пару кроків по сцені, ковзнув поглядом по столі і, не вгледівши мінеральних напоїв, почав розповідати про відвідини закордону; запитую професора, на мій вечір бендерівці з пістолетами прийдуть? той посміхається, натякаючи на застілля, — мушу йти, при мені три наші співробітники з посольства, справні хлопці, в цивільному, пиво бляшанкове разом пили, підбадьорують, в разі чого прикриємо грудьми, гоноряться, звичайно; приходимо; зал повнісінький; добридень, кажу, ви вороги, почекав пострілу, продовжую, ви вороги, тому прочитаю чотири вірші і по-всьому, тихо, про вітчизну прорік, бачу, дехто з кам’яними вилицями заплакав, далі про матір, зал обімлів, шпарю про Дніпро, анітелень тобі, не повірите, вороги, заблукалі душі, горлорізи, зрадники, продалися голосам, але нашого, українського кореня, треба перевиховувати, перетягувати на свій бік, особливо молодь, треба в культурному плані і вас посилати туди, щось будем думати на секретаріаті... — стиснув у кулаці паперову попільницю, закинув плаща на лікоть, — намєдні за бутилкамі заскочіла, он весь скажений, под мишкамі нюхаєт, ночнуху мою розовую, с чьорним кружевцем, помніш? напяліл на сібя, подбоченілса, пойот, кохайтеся чорнобриві, только с москалькамі, сопіт, ізнасілуй міня, ізнасілуй, что подєлаїш, мусіла сверху лєгать, лапаю єво, дура, ридаю вся, вєдь за енто статья, а мне тюрми с дєтства страшно; чула Ніна від кухні, коли з-за столу покликали розбирати папки, — завтра обговорення, завтра! — кучерява подруга з рукописом під пахвою сказала їй, що хлопці запрошують побалювати, сам поет на тебе око поклав, розпитував, мені ж мореманчик приглянувся, ходімо, всі мужчини на один копил, чого, питається, набивати ціну, до видавництва зайти буде лекш, послухай, знаю по чому пороги й знайомства, ти глянь яка! При виході до вестибюлю шанобливо стабунилися застільники, і поет, обмотуючи горло довгим вовняним шарфом, потріскував пальцями і виголошував промову про народ, про традицію, про відповідальність; гурт молодих і старших покивував, Ніна пожалкувала що сюди, на тісні сходи, не долинають голоси з кухні і бочком спробувала обминути компанію, — поет по-офіцерськи крутнувся на каблуках, закинув плащ на плече і, роздуваючи ніздрі, на диво лагідно обмовився про вечірку: вона згадала Богдана, його латану сумнівами вбогість, накинула пальто, поправила шапочку перед дзеркалом, за спиною помічаючи гранітно вперту статуру; невідчепний дихтів на алеї, — ми вам розправимо крила, ми можемо все; вона бачила червоний сигнальний жар на трубі і дріботіла між сосон, — диму не видно, яка образа, всередині перегоріла гідність і плюнути жаль, — мжичило, вона зраділа матюгам позаду і двома пальцями підібрала лоскітне мокре волосся на шиї, яке освітчення, оригінально! але образа здушила сміх і на скрегітних скелях пам’яті вирізьбила профіль милого, — секундно й приречено кохала тією цнотою надії, котра нагадує нерозділену любов до однокласника, далекого, прибитого сподіванками розлучень і втеч, аліментника, бахура, п’янюги, брехуна, злидня, невдахи, котрий ганьбить і принижує подаровану йому красу, подяки ніякої, поклич, цінуватиму, покинь і, віриш, вмию волоссям пил на забутих тобою сандаліях; вона кохала за те, що можна покликати, скажімо на відвідини доньки, — він любить, він все забуде, — хіба тобі трудно, жінка, поглянь, благає, дурнику, йди сюди, насукаю мотуззя і гнівом уст перегорю на цілунки, буду слухняною, тільки твоєю, обіцяною, довгожданною, матір’ю дитини, сестрою серця, рабинею, — і відьомська сила підглядала за нами з великого дзеркала шафи; ставав ще жалісніший і марив крізь сон: підйом на уколи! — молись, мовчи, падай подумки на коліна, боронь, Боже, згадати сестрі моє прізвище в списку штрафників, приречених на сульфу, тремти, пронесло, диявольський, більший від самої погибелі страх: на уколи! співпалатники вчора запалились на чаєві, санітар заклав; ще до уколів, туманіючи розумом, згризають губи в даремних, відомо кожному і тому несміливих, потрібних для самовбивства жаху, благаннях, стинають лопатками, під які навмисне довгою голкою жигануть розплавленого сульфазину, сто блискавок обпалить мозок, лежати на животі, мліє серце, перетворюючись на морозний видих молитви, глибоко загнана куля напухає і вовчком гризе тіло зсередини, щелепи хітинові, лапи гострі, обгризає серце, як картоплину! пити, пити; тисячі бліх жалять сверблячкою шкіру; дивитися на термометр, запримітити ртутний стовпчик, коли під пахву ковзає рука медсестри, температура зростає, біль принімів, дякувати долі, мозок, одурілий від муки, відмовиться фіксувати пухлинну печію, коли градуси зашкалять за сорок, — на уколи! сьогодні поталанило, пронесло до понеділка; вгадував свою пластмасову чарочку на віспуватій дошці, ліки під номером тридцять сім, щотижня несподівані, розставлені лапою хитрого, безкарно впевненого гравця, ваш хід, ковтайте жовті, зелені, білі, аміназин, вітаміни, тизерцин, щось невідоме? там взнаєш! оранжеві, синенькі пігулочки, мрії про самогубство, заздрість до розсіченого трамваєм собаки, виття всю ніч, тихесеньке, чутне одній подушці, на ранок якась барбітула з кофеїном, практикантка симпатизує, тому сказала про назву ліків, підсипала тобі, коротке просвітління й сатанинсько солодка, ні з чим незрівнянна, витончена, всесильна лютощ до лікаря: взяти б тебе за барки, за схаби, гострою клюкою за сонне ребро, вліпити всю сірку, згодувати весь галоперидол, душити в камері для прожарки матраців, змусити пробіркою ловити воші в трусах, задротувати яйця колючкою, за посинілу цюцюрку повісити на лікарняний мур, на бамбуковому списові одрізану голову з висолопленим язицюрою виставляти серед майданів династії Цинь, обертати на державного раба, безводними шляхами, посіченого гарапником, гнати з тьмою чорноголових на соляні ями піднебесного царства, одягнутому в багряну сорочку кидати на плечі важезний камінь і вирізати колінні чашечки, щоб ницьма вихаркував згустки, парену дерть розтовчених легень, графа, алхіміка, інтригана посадити в фортецю Сан-Лео, особистого друга нечистої сили під страхом спалення накрити чорним запиналом і босого привести в церкву Святої Марії, щоб там перед пастирем своє відречення прочитав, щоб на майдані в цей час палили його рукописи, листи, кров’ю підписані папери, щоб загнувся в тюрмі двадцять шостого серпня, був похоронений без відпівання й хреста, сатанинець, віщун, дуелянт, перед допитом заганяти в мокру печеру з гаддям, каструвати кнура, за патлюги підвішувати голим над прірвою зліва од висячого мосту імперії інків, по якому з легкістю ягуара прямцює від озера столичний посильний, шкіру видублювати, вичиняти, натягувати на святковий барабан, зробити з черепа нічний горщик, вирізьбити флейти з кісток рук і ніг, серце випалювати розжареним мечем, коліном натискаючи на руків’я, годувати абортною слиззю наложниць, каменюкою з пращі розквасити на холодець лице, прихромити до дуба стрілою на полюванні, прив’язати до кінського хвоста, замурувати наглухо в римському водопроводі, напустивши туди щурів, прах переорювати сохою, вирваним язиком шліфувати мармурові склепіння Міста Сонця, на жорнах перетирати імперського чиновника середньої касти, засівати ним пекло і пустирі світлого майбуття, під громовий звук рога з раковини на башті уквітчувати вінками, підбадьорувати до плато для принесення жертв, статуї владик задобрувати ще теплою печінкою ворога, прив’язаному до колоди одрубувати раптово спітнілі п’яти, скидати сторч мозгівнею з китайської стіни, варити в казані з лоєм, сракою запердолювати на осиковий кілок, щоб сцяв кривавим окропом, замашною коцюбкою виривати ребро за ребром, взявши за комір, топити в сечовій ямі, кіньми витягувати на скотомогильник, боронувати дорогу зубами трупа і кидати мозок скаженим псам, — всього по одній тортурі за вбиту свідомість хворих, оно, чуєш, здригаються, молоді, нерухомі, налиті болючою ваготою абцесів, на гвалт здичавілі, оно від електроплитки війнуло теплом і в кастрюлі, що булькотить, знайомо, страшно від кроків медсестри зацокали розігріті ампули з сіркою; оно виміняли газету за пачку сигарет; наглядач імператорськи покурює в кріслі перед палатою; лежать, знесилені прочитати на гурт, бо літери плавляться в заживо осклілих зіницях; щасливо спиратись на ноги і згадувати рефлекс ходи, висохли патьоки слини з гнойовицею гнилих зубів, обтирати рукавом підборіддя, ступні ледве соваються по підлозі, плач покидає груди, — Господи, знову наді мною єси, — ощасливлює і наперсток масла на крумці хліба, поновлюється жувальний рефлекс, є сподіванка з тваринної відновити людську подобу, доїдати після обіду сушину з кулака, на ранок галоперидол, мажептил, пару кубів внутрішньовенно, вчора балакучим занадто був, підлікувати потрібно, таблетки, уколи, таблетки, день, смиканина по коридорі, вічність, день, місяць, позачасся єдиної думи: обіцяли закрити до безсрочників; відчай без гніву, сон, безпробудність, мочися під себе без тіні бридоти, кулак санітара ватяний, сповзай в істерику, безсоромно під краном виполіскуй штани, голяком вишивай по палаті, тебе немає, від окрику, — на уколи! — животіє під простирадлом, здригається тупа тварина, жере ліки і, як худоба копитом, безсила обтерти жовтогнійну слину на бороді, скута нейролептиками, мов прокльоном сільського священника за обкрадений храм.