Вбивство під пальмами - Басан Валентина

Дівчина згадала свого батька-красеня, сильного і сміливого. Що мати знайшла в цьому грибі-боровику, які Марія так любила збирати з батьком.

Сільвіо підсів на лавку, хоча Байа все так само невдоволено гарчала.

Сільвіо почав нести несусвітню околесіцу про жіночу красу і породу, ще про щось, що Марія вже перестала слухати і чути. Вона відвернулася і навіть не помітила, що вітчим підсів ближче, на неї пахнуло запахом їдкого задушливого поту і перегару. Марія хотіла відсунутися, але Сільвіо дуже міцно схопив її за руку. Байа оскалила зуби і загрозливою заричала.

⁃ Заткни свою шавку, інакше завтра я її пристрелю.

Марія сильно зблідла, але її голос не здригнувся, вона підкинула брову і плюнула вітчиму в обличчя.

Сільвіо відпустив її руку, але в цю секунду у Марії в голові пролунав такий гуркіт грому, як ніби блискавка вдарила в сусіднє дерево і освітила все навколо.

Удар їй в обличчя припав такої сили, що їй здавалося, разом з поламаним носом у неї викотилися очі. Поки вона піднімалася з підлоги і трясла головою, Байа вже вмирала, стікаючи кров'ю. Тонке лезо саморобного кинджала, яке Сільвіо дбайливо витирав об поличок в альтанці, знову виблискувало в непроглядній темряві, немов збуджуючи господаря знову перевірити його в справі.

Розгледівши свою мертву собаку в калюжі гарячої крові, душа якої давно полетіла в собачий рай, Марія завила. Байа була її найкращим другом, її єдиним п'ятнадцятирічним другом. Батько купив її на ринку цуценям на честь народження дочки. Торговець, який привіз цих дивовижних тварин на кораблі, сказав, що в Іспанії ще таких немає і запросив непомірну ціну, але Гаспар Ромеро, проторгувавшись рівно годину, гордо віз цуценя новонародженій дочці. Роза лише знизала плечима, хитаючи дитину, а Байа, як назвав її глава сім'ї, з тих пір ні на хвилину не залишала свою господиню. І ось старенька, підсліпувата, кульгала, вона намагалася в останній раз захистити свого друга, свою господиню, за що і поплатилася життям.

Марія бачила кинджал крізь пелену сліз, що заливали очі і крові, яка шмагала з розбитого носа. Вона відчувала, що запах поту наближається до неї, що смердюче дихання п'яного вбивці вже поруч, ось він опускається над нею, притискає своєю вагою до дощок на підлозі, в одній руці у нього кинджал, який він тримає у її горла, а другий задирає їй спідницю і гладить по нозі, все вище і вище. І ось він кидає кинджал на підлогу, щоб зняти з себе штани двома руками, тому що йому заважає величезний живіт, і Марія, як кобра, кидається на нього, чіпляється зубами в щоку.

Все, що вона пам'ятає, це кров, яка хлинула їй в рот, немов вона стала хижаком і рве бік дикого кабана, напавши на нього в лісі. Кабан видає крики, хрипить і виє. Страшний удар в голову обірвав її думки, її страхи, її ненависть.

Вона провалилася в такий солодкий сон, де бачила Байю, яка стрибала з нею по піску, хапала пащею хвилі і махала хвостом, вони бігли назустріч вітру уздовж берега, а десь далеко на горі стояв її батько і махав їй рукою. Раптово Гаспар Ромеро почав перетворюватися на камінь, ставати частиною скелі на якій стояв. Дочка з жахом спостерігала, хотіла кричати, щоб він біг, рятувався від каменю, але не могла вимовити ні звуку. Там, де стояв хвилину тому її батько стояла кам'яна статуя бика. Раптом Марія наступила на щось гостре і впала від болю. Байа підбігла до неї, облизуючи обличчя і руки, а господиня не могла поворухнутися, вона не могла кричати, біль була всередині неї, розривала на шматки. Вона розліпила опухле око, відчуваючи що це єдине, що вона може зробити. Вітчим ґвалтував її безпорадне тіло, попередньо побивши до напівсмерті. Марія бачила, як Сільвіо закриває очі, мружачись від задоволення і видихаючи їй в покалічене обличчя алкогольні пари і сморід гнилих зубів. Він облизував кров під її розбитим носом, її губи, її щоки.

Це не Байа мене облизувала, а цей старий ублюдок, — пронеслося в голові у дівчинки. Їй було настільки боляче, ніби їй в один момент зламали кілька кісток, вона намацала клинок, який маніяк в запалі збудження залишив на виду поруч з жертвою.

Марія бачила сталь, відчувала її. Доторкнувшись до кинджала, вона відчула, що ручка стала її пензлем, частиною руки, продовженням. Вона видала гарчання, на зразок Байї, щоб Сільвіо відкрив очі. Він з таким подивом дивився на падчерку, здавалося, йому досі не віриться, що у нього в горлі його улюблений саморобний кинджал, що зараз в останню секунду свого життя він дивиться на свою жертву, і це останнє, що він побачить.

Марія ще довго лежала під трупом, збираючись з силами. Вона по міліметру виповзала з під його туші, стогнучи від болю. Між ніг теж була кров, яка змішалася з чимось білим і липкий. Марія тремтіла, а темрява потроху змінювалася рожевим досвітнім туманом. Зараз зійде сонце і вони з татом підуть в ліс за грибами або вона з Байєю побіжить до моря, набере білих камінчиків і викладе в саду у формі собачки або сяде на веранді і буде мріяти про хлопчика, якого недавно побачила на пляжі разом з батьками.

Немає більше тата, немає Байї, її, Марії більше немає. Вона схопилася за лавку і почала підніматися. Між ніг палило вогнем. Марія затиснула в кулачок хрестик, який висів у неї на шиї і з силою порвала ланцюжок.

Обмотавши прикрасу навколо шиї Байї, вона притулилася до свого друга і кілька хвилин лежала на ній, вмивалася сльозами і прощалася назавжди.

Витягнувши сірники з кишені штанів Сільвіо, похитнулася, потім запалила сірник.

Потримавши кілька секунд його запаленим, вона погасила сірник.

Марія нелюдським зусиллям потягла собаку вглиб лісу подалі від альтанки. Її найкращий друг, її Байа, не буде горіти в пекельному багатті разом з чудовиськом.

Марія відтягла її подалі і руками почала рити яму біля високої і старої сосни. Вони з татом любили це місце, частенько після грибних походів вони відпочивали тут, поки Байа носилася навколо за вогненно-чорними худенькими білками і товстими, незграбними, сірими зайцями.

Вона рила хвою, м'яку, яка пахла грибами, землею, лісом, прохолодою і вічністю. Тут Байї буде добре. Тут вона буде вдома.

Марія плакала так вдруге в житті, перший, коли ховали батька і зрозуміла, що більше ніколи в житті його не побачить.

Вона не знала скільки пройшло, година або дві, але ранкове сонце бадьоро піднімалося над горами. Воно нагрівало ялинові лапи, намагаючись проникнути в саму густу і темну гущавину. Марія поклала на горбик польову фіолетову квіточку і повернулася до альтанки.

Підійшовши ближче вона бачила, що її мати сидить на лавочці біля трупа свого чоловіка і дивиться на дочку, не блимаючи.

⁃ Мамочка!

Марія кинулася до матері і спробувала її обійняти, але та розмахнулася і вдарила дочку по обличчю.

⁃ Брудна малолітня повія, погань, тварюка, як ти могла його вбити?

⁃ Мамочка, я не винна, він мене згвалтував! Клянусь! Я не винна.

⁃ Паскудна дівчина, ти вбила мого чоловіка, ти вбила мого Сільвіо! Ненавиджу тебя, сука.

Марія почала задихатися і хапати ротом повітря, а Роза наступала на неї, хапала за волосся і намагалася вдарити її головою об лавку.

⁃ Я завжди ненавиділа твого батька, твого улюбленого татуся, твого найулюбленішого і дорогого Гаспара. Мене видав за нього мій батько, насильно. Тому що сім'я Ромеро завжди були найбагатшими ублюдками на узбережжі. А любила я Сільвіо, все життя, я мріяла про те, що вийду за нього заміж, коли Гаспар здохне, а він все не здихав. Це я підсипала йому в вино таблетки від високого тиску, я! Я купила їх в аптеці, вони безпечні, якщо не перевищувати дозу, а я — перевищила! У кріпленому вині їх смаку не було чутно, ось так я отруїла твого улюбленого татуся.

І Роза страшно розсміялася, вона стояла ще п'яна з вечора, розпатлана і божевільна, як відьма. Чорне волосся з просіддю липли до спітнілого, зморшкуватого обличчя.

Марія не впізнавала свою матір. Дівчинку немов поламали, вивернули навиворіт, випатрали і набили ватою, як м'яку іграшку. Їй захотілося до Байї, до її теплого, величезного тіла, вічно висунутого язика, розумних очей, які були схожі на стиглу, майже чорну вишню. Їй хотілося обійняти Байю і сховатися під ковдрою з ялинової хвої і шишок, лежати в тиші, слухати спів лісових пташок і шум вікових крон.

Марія не помітила, як вийняла з-за пояса кинджал і наблизилася до матері.

— Не дарма я хотіла тебе відправити вчитися до Валенсії, подалі з очей. Сільвіо постійно говорив мені, що ти схожа на мене в молодості. І тоді я тебе зненавиділа. Я чекала, поки тобі виповниться вісімнадцять, щоб вигнати тебе на всі чотири сторони. І поки я займалася будинком, ти — брудна шалава, спокушала мого Сільвіо, мого улюбленого Сільвіо. А потім вбила його.

Роза впала на коліна біля трупа і намагалася перевернути його, вона шепотіла йому якісь слова, фрази, що все буде добре, вона хотіла сказати йому ще щось, але на підлогу і на її руку щось капнуло. Рот почав наповнюватися кров'ю і вона з таким же подивом, як і Сільвіо, подивилася на Марію.

Марія витягла клинок зі спини матері і встромила його ще раз, вже в живіт, коли мати повернулася до неї обличчям.

Роза осіла на коліна, потім завалилася важким мішком убік.

А потім сказала передсмертну фразу, від якої Марія скам'яніла:

⁃ Сільвіо — твій батько. Будь ти проклята.

Суд над Марією Ромеро сколихнув всю Іспанію. Вона була героїнею місцевих газет і телебачення. Хтось називав її вбивцею матері і вітчима, хтось називав її новою Дівою Марією, рятівницею людства. Їй було всього п'ятнадцять, звинувачення просило довічне ув'язнення, адвокат призначений державою-просив врахувати факт згвалтування і стан афекту, а також, неповнолітній вік. Суд засудив її до п'ятнадцяти років в'язниці, але за хорошу поведінку та інші обставини її випустили вже через десять років.

Іншими обставинами став факт, що на процесах, в суді і в очікуванні вироку її почало нещадно нудити. Вагітність була моторошною, як власне і сам її факт. Після винесення вироку Марію привезли в жіночу колонію під Барселоною, а через кілька місяців в тюремному лазареті вона народила хлопчика, синього і слабенького. Тюремний гінеколог взяв новонародженого на руки і сказав: ⁃ Е, мати, він не житиме.