Вбивство під пальмами - Басан Валентина

Вже кілька місяців пара зустрічалася і Єва відчувала, що скоро розтане в своєму чорноокому Педро без залишку.

Спогади відволікли Єву від нагального питання. Де Сергій? Вона поклала телефон у пляжну сумку і рішуче піднялася.

Поруч пролунав такий пронизливий крик, що Єва сіпнулася. Підлітки бризкали один одного водою і намагалися затягнути дівчину у джинсах і футболці прямо в море, вона реготала, але з силою впиралася, не бажаючи намочити одяг.

Далі Єві дивитися було не цікаво і не приємно. Серце все ще шалено калатало, мабуть від несподіваного крику і від побаченого. Настрій стрімко псувався. На душі тихенько скребла кішка, було не спокійною, вона все ще не розуміла чому, але передчуття чогось нехорошого не покидало її.

Дівчина в лобі готелю відповіла, що сеньйор Супостатов не з'являвся в готелі з учорашнього вечора, а рахунок за розбитий посуд в барі вони вже доклали до рахунку на оплату номера. Єва подякувала і піднялася до себе. У номері було свіжо і прохолодно, з балкона відкривався вид на морську гладь і частину гір, які немов ховали все місто від вітрів у своїй кам'яній чаші. Єва прийняла душ і прилягла на прохолодне простирадло.

Розліпивши очі, вона глянула на годинник, цифра 17: 30 світила м'яким світлом на туалетному столику, вечір непроханим гостем повільно заходив в номер.

⁃ Добрий вечір, це Єва Санчес з люкса. Пан Супостатов повернувся в готель? Ні? Добре, дякую. Так. Будьте ласкаві, чашку кави в мій номер. Дякую. Єва терпіти не могла спати вдень, спала вона мало, вставала рано і працювала допізна. Неправильний жайворонок, як вона себе називала. Голова страшенно боліла чи то від сонця, чи то від ситуації, що відбувалася. Зробивши пару дзвінків по роботі, випила каву і спустилася в лобі.

— На жаль, пан Супостатов ще не приходив , — на ресепшені продовжувала чергувати знайома дівчина.

— Підкажіть, а ви не пам'ятаєте, гм, після тієї сцени в холі готелю біля бару, пан Сергій ускільки пішов?

⁃ Ми не стежимо за своїми гостями, і не відзначаємо час їх приходу і відходу.

Єва вже хотіла подякувати і піти, але дівчина клікнула якусь програму в своєму комп'ютері.

⁃ Пані Санчес! У мене тільки зазначено, що його номер не прибирався, на ньому висить табличка не турбувати. Покоївка не ризикнула відкрити двері своїм ключем, оскільки при наявності таблички, це заборонено. Вона намагалася дзвонити по телефону, запитати, чи можна залишити чисті рушники, але їй ніхто не відповів. А ще, пан Супостатов не спускався до сніданку.

Єва зблідла і схопилася рукою за стійку реєстрації.

⁃ Вам погано? — співчутливо поцікавилася дівчина.

⁃ Підкажіть, а покоївка могла переплутати, що в номері хтось є? Адже він міг піти і залишити висіти табличку на ручці дверей?

⁃ Ні, що ви. У нашій системі видно електронний ключ від номера кожного гостя. А це значить. А це значить... Ой, значить відучора пан Сергій перебуває у себе в номері...

Єва вже не слухала її. Вона лише крикнула, негайно викликати поліцію і швидку. Підбігла бігом до охоронця на вході і пояснила в двох словах, що людині в номері погано і він не виходить звідти майже добу.

На другий поверх вони піднялися бігом, не чекаючи ліфта. Назустріч з ліфта до них вже бігла на високих підборах менеджер готелю.

⁃ Саймон, що сталося? Чому код червоний?

⁃ Міс Роза, мадам-гостя нашого готелю і вона впевнена, що чоловікові з цього номера погано.

⁃ Але тут табличка не турбувати?

⁃ Міс Роза, мене звуть Єва Санчес. Я, колега Сергія Супостатова і відповідаю за його розміщення в цьому готелі. Сьогодні вранці у нас була призначена важлива зустріч в холі готелю з потенційними партнерами. Мені вдалося перенести її, оскільки пан Сергій не з'явився. Повірте, або він в номері і йому погано, або.... у Єви здригнувся голос. — Він би ні за що не пропустив цю зустріч, заради неї він прилетів з Києва. Менеджер дістала загальний електронний ключ, призначений для екстрених ситуацій і рішуче підійшла до дверей.

⁃ Сеньор Супостатов! Сеньор Супостатов! Це адміністрація готелю. У холі стояла гробова тиша, гості давно спустилися до вечері або вже гуляли вечірнім містом. Менеджер рішуче відкрила двері і увійшла в номер. Єва з охоронцем зробили крок за нею. Всередині номера була темрява і тиша. Вона намацала кнопку освітлення і з обох сторін ліжка яскраво загорілися торшери у вигляді античних статуй, ліжко було недоторканим, туго заправленим золотистим покривалом.

⁃ Штора.

⁃ Що? — адміністратор смикнулася від несподіванки.

⁃ Штори закриті, ось чому в номері темно, інакше було б світло від вуличних ліхтарів.

⁃ Міс Роза , — з ванної кімнати вийшов наляканий і розгублений охоронець, — сеньор Супостатов схоже мертвий.

Глава 2

⁃ Помер? — У трубці протяжно зазвучав надривний голосок примхливої старої дівчинки.

⁃ Так, Амілія, твій чоловік помер, я так шкодую. Вибач за погані новини, будь-ласка.

Єва не знала за що, але заздалегідь просила вибачення, тому що розмова з Амілією загрожувала продовжитися.

Єва не любила Амілію Супостатову. Пару раз по приїзду на важливі зустрічі, наради та корпоративи, вона мала щастя споглядати весь бомонд київської гнилої тусовки дружин мільйонерів.

Старі і не дуже німфетки прилітали в діамантах, на підборах, з запаморочливо дорогими аксесуарами у вигляді сумок, собак і прислуги. Немов райські птахи, вони приваблювали своїм різнобарвним пір'ям навіть китайців з фотоапаратами, які, як відомо, люблять фотографувати все яскраве і те, що рухається. Єва ненавиділа зустрічати дружин і проводжати їх в готелі, що раніше було її прямим обов'язком.

Знайомство з Амілією було самим, напевно, самим нудотним. По прильоту вона звинуватила Єву в тому, що бізнес клас був недостатньо комфортним, по заселенню в готель, що номер люкс недостатньо лакшері, що Барселона — занадто спекотна, галаслива і брудна. Єва терпляче владнала конфлікти на ресепшені і рахувала дні до прильоту її чоловіка. Супостатов потім нескінченно дякував підлеглій і просив вибачення за незручності, які заподіяла Амілія.

Вже він-то знав. Близько двадцяти років різниці в віці плата за капризи, істерики, скандали і зміни настрою. Сергій чесно платив за молоде тіло не тільки штампом в паспорті, а й нескінченними подарунками, подорожами і поблажливістю до огидного характеру дурної, але красивої нероби. Якщо його друзі користувалися молодими і жадібними до грошей провінціалками, яких міняли кожні кілька місяців, то Сергій в цьому плані був дійсно порядний.

Самотній і глибоко нещасний в душі, він звик до Амільки, як до домашнього вихованця, якого у нього ніколи не було.

Сергію не дозволяли заводити кішок або собак суворі батьки. Навіть хом'яка, про якого так мріяв хлопчик, батько змусив віддати двоюрідному братові.

Сергій мав право і обов'язок, як єдине ціле, вчитися і вчитися добре. Він став розумником, світилом, мозком і душею компанії. Але ні сім'ї, ні дітей у багатого і успішного Супостатова не було.

Знайомство з Амілечкою в нічному клубі було громом серед ясного неба. Шикарна, довгонога блондинка підкорила морально незайманого Сергія з першого погляду. Платиновий блонд хмаркою пурхнув біля губ майбутньої жертви і вони вже пили "Вдову Кліко" на брудершафт.

Прокинулися разом в його квартирі з видом на Хрещатик. Вона була не проти залишитися ще на день. І потім він вже сам не зрозумів, як це вигнати свою вихованку на вулицю, з чіпом, щепленнями, лікуванням нирок в Швейцарії, дезінфекцією від бліх і кліщів і нашийником за мільйон євро.

Сергій гладив її. Тріпав по холці. Плекав і водив до дорогих грумерів. Він навіть закривав очі на те, що на його суку вскакують час від часу не прив'язані кобелі, але це не страшно, адже вона була стерилізована. Він позбавляв її солодкого у вигляді своєї кредитної картки, але потім прощав, дивлячись на виляння хвостика, слину з пащі і довгий послужливий язик.

Олег у свої добре за сорок нарешті завів собі довгоочікуваного вихованця. Такого, як він мріяв, на довгому і дуже міцному ланцюгу.

Спочатку він бив її рідко, але з задоволенням. Амілія верещала і скиглила біля порога, гола і вся в крові. Олег уявляв, що у його суки почалася тічка, і він, як справжній господар відганяє від неї псів. Вона згорталася занадто довгим тілом в клубок і йому на хвилину здавалося, що це гігантський, товстий, короткий удав звивається весь в крові і жовчі біля порога. Вона блювала, іноді ходила під себе, а він все бив і бив, шмагав, не перестаючи.

Він приїхав завчасно лише одного разу, коли вона попросила привезти їй кокаїн на будинок знайомого діллера, за сумісництвом коханця. У процесі вони не помітили Сергія, який очевидно давно спостерігав за сполученням двох наркоманів в його ліжку.

Його він випустив з квартири, але вона не виходила з дому тиждень або близько того. Синці і рани не гоїлися, а Сергій, образившись на вихованку, не хотів їх, синці, лікувати.

Потім випадки побиття стали раз на місяць, потім раз на тиждень, а перед його смертю майже кожен день.

Амілія іноді вибиралася на зустріч в місто з багатими безробітними подругами, вживала фарму або те, що можна було розкурити або випити і поверталася додому. Додому до Сергія, законного, багатого і впливового чоловіка, розумниці і красеня, якого хотіли тисячі жінок, а вибрав він щасливицю — Амілію.

Йти їй було нікуди. У Кропивницькому її чекали борги за похорон бабусі-інваліда, озлоблена рідна сестра, яка поховала спільних батька і матір алкоголіків і коханець, у якого вона вкрала п'ятсот баксів, щоб дістатися до Києва. Амілія, за паспортом Олеся Василівна Іванова, терпіла побої свідомо і мовчки.

Приїхавши на поїзді в галасливий і страшний Київ, Олеся подалася працювати офіціанткою. Красуню і розумницю вітали на роботі, клієнти ходили на вечері і коктейлі із задоволенням, а чайові росли. Олеся була молодою, красивою, щасливою і безпросвітно дурною. Незабаром вечері клієнтів переростали в пропозиції, від яких не можна було відмовитися і дівчина повільно і вірно крокувала вниз по драбині в пекло ногами, які неможливо було виміряти поглядом. Коли господиня закладу викликала Олесю в кабінет і по-материнськи попередила, що якщо ескорт не закінчиться, то найкраща працівниця широко відома у вузьких колах вилетить, як куля, Олеся гордо плюнула вже колишній начальниці в обличчя і сіла в БМВ, який прислали за молодим м'ясом.

Швидко відпрацювавши красу і молодість, Олеся обзавелася паспортом з ім'ям Амілія і досвідом на дубайській біржі праці.