Вбивство під пальмами - Басан Валентина
Вона не вірила, що так буває. З Педро вона відчувала себе черговим тренажером, тренуванням, вправою. Сергій подарував їй стільки любові і ніжності, хоча вони не любили один одного. Таких емоцій вона не відчувала ніколи в житті. Наче страшна самотність кинуло їх в обійми один до одного. Він шепотів їй щось від чого їй було добре, він пестив її, купався в її криках і зітханнях, він змусив її вперше відчути себе красивою, бажаною, чуттєвою, зрілою, самодостатньою, і саме в цей момент, найпотрібнішою на світі.
— Євушка, ти притихла?
⁃ Ні, я... просто думаю. Дякую тобі.
Супостатов криво посміхнувся. І похитав головою.
⁃ Ти — красива жінка, розумна, багата. Ти можеш мати будь-якого мужика. А в голові у тебе менталітет радянської баби. Ось за що ти мене дякуєш? За те, що провів з тобою час? Так я тобі повинен дякувати, що ти спиш з таким старим хріном.
⁃ Неправда, Єва почервоніла і натягнула простирадло. Ти — не старий і ти— не хрін.
— Бачиш, тобто слова про твій менталітет, щоб тільки мужику було добре, тебе не зачепив? Євка, ти ще така дурненька.
Вона встала і почала сором'язливо шукати очима свої речі, розкидані по номеру.
⁃ Ну тихіше, я тебе образив, прости. Ти знаєш, в мені, як ніби живуть дві людини. І поки один спить, другий починає творити лайно. Чесно. Батьки все дитинство тягали мене по психологах, половини вже не пам'ятаю, але я ненавидів ці білі кабінети і стіни з котиками і собачками. Мама, царство Небесне, якось прокололася і розповіла, що на моїх очах в селі два сусідських пацана мучили цуценя, якого я любив і навіть підгодовував. Мати довго підбирала слова, але в підсумку пояснила, що вони на моїх очах підпалили цуценя і змусили мене на це дивитися. Я-то, хоч убий, не пам'ятаю. Але одного з них я вбив каменем на місці, прямо поруч з трупом цуценяти, а другий залишився заїкою, але начебто його сім'я кудись швидко переїхала, подалі від Києва. Визнали мене шизофреніком, лікувався в різних дитячих закладах, але став дорослішим, психіатри і психологи визнали здоровим, відпустили. Батьки мені навіть ім'я поміняли, щоб мою історію поміняти. У школі я всі класи з відзнакою закінчив, олімпіади вигравав, в нашій фірмі кур'єром спочатку працював, коли ти ще пішки під стіл ходила.
Єва слухала монолог і у неї від потилиці під волоссям вниз по спині текли цівки поту. Вона навіть уявити не могла, що замість романтичного вечора у них вийдуть моменти страшних одкровень.
— Я ніколи і нікому не розповідав цього. Єдине, мені часом так шкода Амілію. Іноді відчуваю образив її чимось, а чим зрозуміти не можу? Може в пориві злості кричав на неї, але нічого не пам'ятаю. Уявляєш?
⁃ Серьож, а ти її любиш?
⁃ Кого?
⁃ Амілію.
⁃ Ні. Але я ж не можу її кинути, куди вона без мене? Буде холодна, голодна.
Єва розуміюче кивнула і притулилася до нього всім тілом. Який же він добрий і благородний, в його житті було стільки випробувань. Але тут Сергій повівся дуже дивно.
Він несподівано засміявся повернув Єву до себе і сказав:
⁃ Як же я радий, що ти кинула цього підара.
Єва мовчки встала і почала збирати свої речі. Вуха горіли. Думки скакали від віршів до звукових доріжок фільмів про важку жіночу долю. Вона не розуміла, що робити далі, як себе вести.
Сергій встав і схопив її за плече:
⁃ Пробач, просто я ненавиджу підарасів.
⁃ Сергій, це мій колишній чоловік. Я з ним дружу і не дозволю тобі його ображати. Людина живе своїм життям. Не дозволяй собі бути тими, кого ти вбив.
І тут Супостатов схопив її за плече і різко розгорнув до себе.
⁃ Не смій, чуєш, більше ніколи.
Єва так злякалася, щосили заліпила йому ляпас і кинулася до дверей. Вона залетіла до себе в номер і замкнула двері на замок.
Після цього вечора вона вже ніколи не бачила Сергія Супостатова живим.
Глава 8
У інспектора Карлоса Чуваса не було ні відеозаписів з готелю, ні впевненості в тому, що єдиний свідок Єва Санчес спала з убитим. Він поставив їй останнє запитання з єдиною метою, підтвердити свою здогадку. І він підтвердив її. Ця українка щось знає і мовчить, щось дуже важливе, якусь деталь, яку він упустив. Те, що в номері побувало кілька сторонніх вже підтвердили криміналісти. Вони знайшли відбитки і сліди перебування, як мінімум трьох осіб, персонал не береться до уваги.
Відео з камер буде тільки завтра, тому що дозвіл на вилучення матеріалів занадто пізно підписали вчора.
Карлос дивився на фото жертви, зроблене за його документами, а так само всі матеріали, які за його запитом надало посольство. У нього був вид на проживання в Іспанії, кілька років тому він придбав будинок в Тосса де Мар на ім'я своєї дружини Амілії Супостатової. На його ім'я зареєстровано два автомобілі класу люкс одного з кращих німецьких виробників, і так по дрібниці, апартаменти у Валенсії, і ділянка землі біля Марбельї.
Чувас гидливо поморщився. На фото Сергій з дивним прізвищем Су-по-ста-тов і дивним другим ім'ям, яке неможливо повторити виглядав слабо і безвольно. Це м'яке підборіддя, безбарвні риб'ячі очі, коротка стрижка, невеликі залисини, як сигнали швидкого облисіння, зріст середній, вага середня. Звідки у такого непоказного мужика гроші? Такі гроші?
На столі у поліцейського інспектора лежали копії документів на отримання посвідки на проживання, паспорта, доходи, банківські рахунки, довідки про несудимість та інші папери, як доказ бюрократії. Все перекладено і завірено нотаріально. У одного і того ж нотаріуса, яка має ліцензію на переклади в Іспанії, Марина Коперник. Все є. Немає тільки документа про народження. В Іспанії — це сімейна книга, а у них називається якось по-іншому, щось пов'язане зі свідком і народженням.
Колишня коханка Карлоса зі складним ім'ям Льюдміла навчила його смішним російським словами, значення яких він не розумів досі. Вона страшно ображалася, коли Карлос не дарував їй подарунки на різні свята і говорила йому "Ти є жмот", друге слово "жлоб" він вивчив автоматично. Він дивувався, коли вона могла заплатити в кафе не тільки за нього, але і за всю компанію. Льюда навчила його говорити слово "понти", яке означало хвастощі чим-небудь або слово "бабки", яке чомусь означало гроші, а слово "баба" — жінку.
Він допоміг їй відновити документи на дитину, які вкрав її колишній цивільний чоловік — італієць. Арманіо змушував Люду повернутися в Італію, в глухе село, де жила його численна і галаслива сім'я. До народження дочки він натякав, що хотів би осісти на батьківщині і займатися сімейним бізнесом, працювати в магазині і маленькому кафе біля будинку. А Люда допомагала б мамі і його сестрам по господарству. Природно, жінка не зраділа і категорично відмовилася від такої, на думку Арманіо, привабливої пропозиції. Вона заробляла пристойні гроші в агенстві нерухомості, здаючи туристам житло в Барселоні і дещо відклала на чорний день. Коли доньці виповнився рік, вона взяла няню зі своїх далеких родичок, які прилетіли і залишилися нелегально і спокійно повернулася на роботу. Арманіо, бачачи, що його номер в житті жінки шістнадцятий, влаштовував істерики, верещав і бив посуд. А потім, як справжній чоловік, вкрав з її сумки гроші і свідоцтво про народження дитини і втік до себе на батьківщину, щиро сподіваючись, що сім'я піде за ним, як за годувальником і надійною опорою. Людмила часу не втрачала. Вона прийшла в поліцію заявити про крадіжку і відновити дитячі документи, де і познайомилася з Карлосом, який спеціально вийшов на перекур у двір заради ефектної блондинки.
Роман був пристрасним і нищівним, як пісня льоду і полум'я. Вони сварилися, мирилися, ревнували і збігали на яхті у відкрите море. Карлос знав, що його Льюдміла ніколи не зможе сидіти вдома, а Люда знала, що коханець ніколи не кине дружину і трьох дітей. Розлучилися вони болісно, перед Різдвом. Де вона тепер і з ким, він просто не хотів знати. Досі було боляче. Після Льюди у нього було багато жінок і зовні дуже схожих на ту єдину, про яку так і не зміг забути.
— Карліто, там результати судмедекспертизи по твоїй справі прийшли, вийди розпишись.
Чувас дивився на документ і хитав головою. За стільки років служби у відділі вбивств такого у нього ще не було.
Глава 9
Коли Амілія з коханцем-наркоманом вилетіли наступним рейсом до Барселони слідом за її чоловіком Супостатовим, в аеропорту їх зустрічала Марина Коперник, сімейний нотаріус і довірений юрист.
Побачивши Амілію, Марина підняла брову на знак вітання, а ось дивлячись на молодого, але вже близького до логічного кінця хлопця, Саву Монако, вона підібгала губи. Зайвий свідок, непотрібний свідок. Гаразд, де одна, там і другий. Кінчені наркошки, за такими ніхто не буде плакати.
— Добрий день, Амілія, як ви долетіли? Все добре? Ти привезла те, про що ти говорила? Гаразд. Тоді давай вранці поїдемо до мене в офіс і підпишемо папери, мій автомобіль на стоянці. А зараз я підвезу вас в готель.
Марина Коперник була жінкою не красивою, але досить приємною. Розум, освіта, культура, витримка, одним словом, порода. Завжди бездоганна, підтягнута, з короткою стрижкою, яка їй дуже йшла, вона вигідно відрізнялася від призовної і позбавленою смаку плеяди багатих жінок. У неї не було ні сім'ї, ні дітей. Єдиним дітищем була її робота, її нотаріальна контора в якій вона працювала вже двадцять років. Коли відомий і шановний нотаріус Гомес Вінчензо оголосив конкурс на посаду в своєму Бюро, Марина була єдиною, хто пройшов всі відбіркові тести і співбесіду з головним начальником. Сміливо і впевнено відповідала на кастельяно і каталанською, легко переходила на англійську. Потім Гомес поставив їй останнє запитання:
⁃ Сеньйорита Коперник, ви вмієте підробляти документи?
Марина не секунди не думаючи, відповіла:
⁃ Ні, сеньйор Гомес, але якщо треба — я навчуся.
⁃ Ви прийняті.
Марина Абрамівна Коперник народилася в Одесі, біля самого Чорного моря. Її тато, Абрам Вольфович Коперник, все життя чесно відмивав гроші міської мафії, пропускаючи через бухгалтерські книги та облікові документи, як заробіток трудівників відомого Привозу. Він вів чорну бухгалтерію вантажів на трьох кораблях, що належать одеським бандитам. Судна поверталися в Одеський порт з Азії, Африки, Близького Сходу, Туреччини та інших колоритних і жарких країн, де не припиняються війни, революції, повстання і виробництво наркотиків.
Два дні на тиждень він працював у старенькому нотаріальному Бюро, яке дісталося йому від батька на Малій Арнаутській 13.
