Вбивство під пальмами - Басан Валентина

По дорозі він будував плани по дизайну і меблям, можливо Амілія захоче штори і меблі іншого кольору. Але він вже вирішив, що все буде в блакитному і бірюзовому кольорі, в морському стилі, недарма назва вулиці говорить сама за себе.

Телефон Дар'ї був відключений, іспанський робот-автовідповідач розповідав вдесяте Сергію, що абонент тимчасово недоступний. Телефон Антона спочатку ожив, довгі гудки обрадували Супостатова, потім зв'язок обірвався. Набираючи знову, Сергій почув, що абонент Антон вже теж не абонент.

Сара вийшла в коридор і запропонувала новому сусідові спуститися у двір, на лавку біля дитячого майданчика.

⁃ Вам продали квартиру з окупасами, вони живуть тут вже два роки, і ми нічого не можемо з ними зробити.

⁃ Окупаси? Хто це, бомжі?

Сара дуже важко зітхнула і відкинулася на спинку лавочки.

⁃ Ось конкретно ці, вихідці з Південної Америки, хтось в нашому будинку чув, що вони десь з околиць Мексики. А так це і Африка, і є окупаси з Румунії. Зараз Барселона задихається від них. Вони діють цілими бандами, стежать за квартирами і порожніми будинками. А у нас, ви ж знаєте, туристичне місто, один з найвідоміших у всій Європі. І багато туристів закохуються в красуню-Барселону, — Сара з такою гордістю і любов'ю говорила про своє місто, що Сергій навіть посміхнувся про себе, — закохуються в Барселону і купують тут будинки і квартири, щоб проводити відпустку. Ось така нерухомість і стає ласим шматочком для цих.

⁃ Я викликаю поліцію, нехай виганяє їх! — Сергій рішуче взяв телефон.

⁃ Ех, кариньо, ти так схожий на мого середнього сина, — сусідка по— доброму посміхнулася, — поліція не має права зачепити окупасів і пальцем, більш того, якщо ти зараз почнеш ламати двері в свою квартиру, поліцію викличуть на тебе.

У Сергія на голові заворушилося волосся. У нього все ще перед очима стояла угода, ріелтор, нотаріус, колишній власник.

⁃ На мене?

⁃ На жаль, у нас немає закону, який захищає своїх громадян від окупасів, чого вже говорити про громадян інших країн. Ми, іспанці, страждаємо від загарбників і вже багато років, починаючи з кризи в 2008, нічого не можемо з ними вдіяти. Поліція не має права викидати на вулицю сім'ї з малолітніми дітьми, а вони всі живуть по п'ятнадцять — двадцять чоловік і там завжди є малолітні діти. Більш того, вони отримують від держави допомогу, а діти в школі вже зареєстровані за твоєю адресою. Там завжди хтось є, той, хто тримає оборону і попереджає про поліцію. Загарбники ніколи не залишають квартиру порожньою, якщо хочуть в ній жити далі.

Сара зітхнула і промокнула сльозу.

— Моя внучка, Терра, вже рік оббиває пороги служб і судів, не може виселити марокканців зі свого будинку в Таррагоні. Терра живе з сім'єю в арендованій квартирі, ось і з'їздили у відпустку в Країну Басків. Приїхали через три тижні, а будинок вже захоплений.

⁃ Сара, такого не може бути! Я ніколи в житті не повірю в цю маячню!

⁃ Ой, кариньо. Попередній власник квартири говорив точно також.

Сергій недобре посміхнувся і набрав в телефоні номер, як він говорив екстреної допомоги або просто свій особистий 911.

Код в телефоні висвітлив карликове Королівство Андорра, маленьке, затишне, приторно домашнє.

Супостатов боявся турбувати людину, яка давно пішла на спокій, але в той же самий час Сергій знав, що дев'яності назавжди залишилися в крові у Вовчика і він за ними іноді до біса нудьгував.

У Вовчика не було повного імені Володимир, або того гірше Вова, ніхто і ніколи не бачив його паспорт, тому прізвище цієї людини ніхто не знав. У дев'яності його називали Нунчак, навіть не розуміючи, чому. А ті, хто хоч раз бачив Вовчика в роботі, більше питань не задавали.

Він приїхав в сланцях Адідас, на ходу спльовуючи шкірку від насіння через вікно своєї чорної БМВ. Від Андорри до Барселони рукою подати кілька годин, але Вовчик дістався за годину з копійками. У безтурботному і ситому житті йому не вистачало руху і значущості, а ще він дуже сумував за своїми товаришам, минулим пригодам і так званій роботі з розряду "У вас є вороги? У нас є бетон!"

Обійнявшись, вони сіли в автомобіль "перетерти за життя", але поки справа не була зроблена, говорили скупо і скуто.

⁃ Скільки? — Діловий Супостатов відразу перейшов до цифр, прикидаючи, скільки тут дасть зняти готівкою банкомат з його платинової карти.

⁃ Сірий, милий друг, давай хлопцям десятку на віскі, по дружбі пам'ятаю, як ти мені таунхаус відбудував в Конча-Заспі. Відмінний будинок, продав в три рази дорожче старому депутату-патріоту коханок туди катати.

⁃ Тобі зараз? У мене з собою п'ять, ща інші зніму частинами.

⁃ Та постривай, не обдуриш, свої люди! Ти цей. Піди, не світися поки. Я хлопцям вже завдання дав. Ща вичистять клоповник, зайдеш, закриєшся, і ментів чин-чином зустрінеш. Іспанські менти в чуже не підуть, тріпати нікого не будуть. Документи свої, головне, підготуй.

Сергій спостерігав біля будинку шоу, яке не всякий цирк Дю Солей зможе повторити. Чорні фігури в масках дерлися у вікна і розбивали їх сталевими кийками, зсередини по команді їх чекала підмога, яка допомагала потрапити лазутчикам всередину. Одне тіло, не в чорному, випало на асфальт з ляльково розкритим ротом і очима. З рота цівкою потекла кров. В апартаментах стояв несамовитий крик, крики стихли і повільним ланцюжком з під'їзду почали виходити. Одна жінка несла дитину і сильно кульгала, десяток інших йшли за нею опустивши голови. Діти трималися за спідниці матерів, сестер, бабусь. Сергій нарахував двадцять вісім чоловік, не рахуючи викинутого з вікна. Побачивши чоловіка на асфальті, жінка заверещала, але тут же отримала від людини в масці сильний удар в обличчя. Дитина впала б у неї з рук, якби дівчинка — підліток вчасно не поставила свої руки.

Вдалині почулася сирена поліцейського автомобіля, Вовчик коротко сказав щось українською і тіло на асфальті зникло разом зі слідами насильницької смерті. Окупанти кинулися до поліцейських машин, але Сергій вже цього не бачив. Люди у всьому чорному схопили його за руки, буквально підняли сходами і штовхнули в квартиру, випарувавшись в повітрі. На стукіт поліції Сергій Супостатов босоніж і в трусах на порозі своєї квартири пред'явив паспорт і всі необхідні папери на свою квартиру. Поліція здивовано кивнула і вибачилася, увійти в апартаменти вони не мали ніякого права.

Сергій закрив двері і голосно вилаявся.

Він стояв у калюжі людської сечі. Одна з маленьких кімнат біля дверей використовувалася, як туалет. Його знудило прямо собі під ноги, надягати туфлі було безглуздо. Сергій матюкався, обходячи своє житло і набирав номер ріелторської контори, де вранці здійснював угоду. У другій кімнаті, мабуть це була для них кухня, смажили щось на багатті, стеля, стіни і підлога були вугільно-чорними. Кісточки від їжі валялися тут же. Головна кімната, в яку Супостатов закохався ще в Москві, була наглухо забита фанерою, ніяких видів моря, пальм і сонця в білосніжних апартаментах. Сергій ногою вибив фанеру і ледве-ледве затягнув листи всередину кімнати. Свіже і смачне повітря защекотало ніздрі, він чхнув і засміявся.

У двері подзвонили.

Сара і ще кілька сусідів принесли в подяку пляшку вина і виноград. Двоє літніх іспанців ходили по квартирі і качали головами. Потім вони швидко сказали Сарі пару слів, потиснули руку Сергію і пішли.

⁃ Каріньо, тобі наш дім дякує. Ми не могли позбутися цих паразитів, а ти зміг. Завтра весь будинок буде молитися про твоє здоров'я.

⁃ Сара, та ви що! Я сам в шоці. Бачите, що я купив? Шматок лайна.

І Сергій махнув у бік кімнати, де шарами засохли купи лайна і калюжі сечі.

⁃ Каріньо, сусідка за гроші тобі відмиє все. Даси сто євро? Зараз її покличу. У неї четверо дітей. Вона отримує в своєму кіоску п'ять євро на день.

Сергій вдячно глянув на Сару, а вона на нього:

⁃ Каріньо, милий, допоможи моїй внучці Террі. Христом прошу за своїх дітей!

⁃ Сара, які питання. Завтра подзвоню і вирішимо. Не хвилюйтеся. Повернеться Ваша внучка в свій будинок зі своїми дітьми. Обіцяю.

⁃ Вовчик, спасибі, рідний. Ти так швидко поїхав. Як п'ятьору передати? Ага? Є ще для твоїх хлопців справа в Таррагоні. Так. Особисте прохання. Теж в боргу не залишуся. І ще. Після Таррагони можемо заскочити в одну ріелторську контору?

Глава 11

Ріко виглянув на вулицю через маленьку щілину в дошках, якими він кілька місяців тому забивав вікна за адресою Авеніда-дель-Мар, номер тринадцять, квартира сім. Він стежив за квартирою вже місяць, жалюзі закриті наглухо, шар пилу і бруду на підвіконнях, під'їзд тихий, пара старих і пара жвавих бабусь. Проникнути в під'їзд було легко, інвалід на першому поверсі завжди залишав двері в під'їзд відкритими, безперешкодно піднявся на дах і дочекався темряви. Замок був стандартним, Ріко такі вмів відкривати з самого дитинства. Безшумно відкривши порожню квартиру, він виглянув у вікно і подав сигнал, потім поставивши замок на запобіжник, спустився і впустив Ану, дітей, сестру Ани з синдромом Дауна і чотирьох племінників з боку своїх братів. До ранку вони поміняли замки, забили дошками вікна, залишивши лише щілини, а решту меблів зламали на дрова, електрики зазвичай в таких квартирах не було. Господарі або попереджали компанію, що будуть у від'їзді, або приїжджали і підключали в офісі електроенергію заново.

Ріко жив так вже чотири роки, окупуючи квартири і будинки іноземців, які купували недорогу нерухомість на березі моря, щоб проводити тут свої відпускні райські дні.

Одного разу він жив у Валенсії більше року в квартирі француза, який приїхав в свої іспанські апартаменти тільки через рік після покупки. Ріко знав, що безвольний і безхребетний уряд не в змозі впоратися з окупасами, їх заборонено чіпати поліції, їх заборонено чіпати господарям квартир і будинків, суд може тривати тижнями, місяцями, роками. Господарі оплачують рахунки, податки на нерухомість, а іноді, платять гроші, щоб він з'їхав зі своєю сім'єю в іншу порожню квартиру. Одного разу він навіть викликав поліцію, коли попередній господар стукав у двері і погрожував на якомусь незрозумілому, а потім вже ламаною англійською мовою.