Українська література » Класика » Пісні - Руданський

Пісні - Руданський

Читаємо онлайн Пісні - Руданський
не жар­туй!

Коли лю­биш,


Та не гу­биш,


Коли лю­биш - не жар­туй!


Як не лю­биш - роз­ча­руй!


Як не лю­биш,


Тільки гу­биш,


Як не лю­биш - роз­ча­руй!








ПІСНЯ





Згадай ме­не, ми­ла,


Ранньою вес­ною,


Як зав'яне квітка


В те­бе під но­гою


І за­сох­не до вес­ни, -


Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни!


Згадай ме­не, ми­ла,


Як пташ­ка заб'ється


В залізную клітку,


Сама розіб'ється


І за­ги­не без ви­ни, -


Тоді ме­не, ми­ла, спом'яни!


Згадай ме­не, ми­ла,


В тяж­кую при­го­ду,


Як твоя об­руч­ка


Звалиться на во­ду


І не вий­де з гли­би­ни, -


Тобі ме­не, ми­ла, спом'яни!




15 ав­гус­та






НЕ КИ­ДАЙ МЕ­НЕ...





Не ки­дай ме­не,


Моя ча­роч­ко!


Не же­ни ме­не


Ти, шин­ка­роч­ко!


Не же­ни ме­не,


Дай упи­ти­ся.


В те­бе, брид­кую,


Улюбитися!


Не без жінки я,


Не без ха­ти я,


Все у ме­не є,


Відьмо кля­тая!


Хліба до­си­та


Маю в засіку,


Маю во­ли­ка,


Маю й пасіку.


Моя ха­точ­ку -


Повна ча­шеч­ка;


Моя жіноч­ка -


Мов та пта­шеч­ка;


Та тяжкі мої


Болі більнії,


Бо не маю я


Волі вільної!..


Запряжу во­ли -


Потом ми­юся;


Розпряжу во­ли -


Набік хи­лю­ся;


Повалюсь на бік -


Не здріма­юся;


Знов на пан­щи­ну


Підіймаюся.


Відроблю чу­же:


"Жінко-душечко!


Приголуб ме­не,


Щебетушечко!"


А во­на у плач,


Розголоситься,


На своє же­не,


Бо й не про­ситься…


Робиш - сил не­ма,


Спина кри­виться,


А во­на на те


Та й не ди­виться.


Робиш - сил не­ма,


Похиляєшся,


А во­на у плач:


"Запиваєшся!"


О, я п'ю те­пер,


Жінко лю­бая,


Не ки­дай ме­не,


Чарко гру­бая!


Не ки­дай ме­не,


Моя ча­роч­ко;


Не же­ни ме­не


Ти, шин­ка­роч­ко!


Не же­ни ме­не -


Дай упи­ти­ся,


В те­бе, брид­кую,


Улюбитися!








НАУКА





Дочекався я


Свого свя­тонька


Виряджала в світ


Мене матінка.


Виряджала в світ


Мати рідная


І про­мо­ви­ла


Мені, бідная:


"Нехай, си­ну мій,


Ми пра­цюємо.


Нехай цілий вік


Ми го­рюємо;


Нехай сох­ну я,


Тато гор­биться,


Ти на світ пог­лянь,


Що там ро­биться, -


Та не всі ж, як ми,


В землі ри­ються, -


Може, є такі,


Що і ми­ються;


Та не всі ж, як ми,


Димом ку­ряться, -


Може, є такі,


Що й не жу­ряться.


Коли знай­деш їх,


Милий си­ноч­ку,


Ти скло­ни се­бе,


Як би­ли­ноч­ку,


Ти скло­ни се­бе,


Як би­ли­ноч­ку, прос­те­ли се­бе,


Як ряд­ни­ноч­ку.


Спина з по­хи­лу


Не іскор­читься,


Чоло з по­ро­ху


Не ізмор­щиться.


Спина з по­хи­лу


Не ізкри­виться,


Зато сту­пить пан


Та й по­ди­виться;


Зато сту­пить пан


На покірно­го


І прий­ме те­бе,


Як добірно­го.


І в го­ди­ноч­ку -


На дра­би­ноч­ку.


І підеш тоді,


Милий си­ноч­ку,


І з па­на­ми сам


Порівняєшся,


В сріблі-зо­лоті


Закупаєшся;


В сріблі-зо­лоті


Закупаєшся,


З по­лем батько­вим


Розпрощаєшся!"


Але ста­ло­ся


Друге свя­тонько:


Виряджав у світ


Мене ба­тенько.


Виряджав ме­не,


Путь по­ка­зу­вав,


Говорив мен


І при­ка­зу­вав:


"Видиш, си­ну мій,


Як пра­цюємо,


Видиш, си­ну мій,


Як го­рюємо.


Кождий на світі


На то ро­диться…


Не ди­вись на світ,


Що там ро­биться!


І на пчіл пог­лянь:


Є ро­бучії,


Але й трутні є


Неминучії.


Так і на світі:


Їдні ри­ються,


Другі по­том їх


Тілько ми­ються.


Будь ти прок­ля­тий,


Милий си­ноч­ку,


Як пігнеш та­ким


Свою спи­ноч­ку;


Як пігнеш та­ким


Свою спи­ноч­ку,


Як прос­те­лиш­ся


На ряд­ни­ноч­ку.


І чо­ло тобі


Нехай змор­щиться,


І хре­бет тобі


Нехай скор­читься!


Ти тікай від них,


Як від га­ди­ни,


Ти не жди від них


Перекладини;


Ти не жди від них


Перекладини,


Ти у світ іди


На ог­ля­ди­ни.


Ти у світ іди,


Милий си­ноч­ку,


Ти усе спізнай -


І би­ли­ноч­ку.


Тоді з світом ти


Порівняєшся,


В добрі-ро­зумі


Закупаєшся,


В добрі-ро­зумі


Закупаєшся,


З по­лем батько­вим


Привітаєшся!"




16 ав­гус­та






МОЯ СМЕРТЬ





Прийшла смерть моя,


Легке то­читься…


Ти мо­ри, ма­ро,


Коли хо­четься.


Я віддам землі


Всі кісткі мої,


А на світ пу­шу


Лиш щілки мої!


Не ум­руть во­ни:


Кожна щілоч­ка


Полетить жи­ва,


Як та пчілоч­ка;


Полетить жи­ва


І по­ко­титься,


В сотні, ти­сячі


Переплодиться.


І я знов жи­вий


Світ ог­ля­дую,


Смерті пер­шої


Не при­га­дую.


Прийде дру­га смерть -


Світ зчорніється,


Земля вся в снігу


Забіліється.


І весь світ ма­ра


Зморить го­ло­дом


І щілки мої


Зціпить хо­ло­дом.


Але хо­лод той


Не уб'є жит­тя.


Перейдуть віки,


Ожиє ди­тя.


Перейдуть віки,


Світ за­ва­литься,


Вогнем-стовогнем


Весь роз­па­литься.


І сніги тоді


Паром ки­нуться,


І щілки мої


Знов про­ки­нуться.


І щілки мої


Знов про­ки­нуться,


Найдуть зем­лю знов,


Знову ки­нуться.


Найдуть зем­лю знов,


Знову ки­нуться,


В сотні душ жи­вих


Перекинуться.


І піде жит­тя


Знов дра­би­ною,


І я виг­ля­ну


Знов ди­ти­ною.


А ти ждеш, ма­ро!


Легке то­читься,


Ти не жди - мо­ри,


Коли хо­четься.


Місяць, рік піждеш -


Що уво­ди­ти?


Трудно ду­ми всі


Разом спло­ди­ти.


Трудно ду­ми всі


Разом спло­ди­ти;


Чого ж ждеш, ма­ро?


Що уво­ди­ти?




17 ав­гус­та






ОЙ ТИ, КА­ЛИ­НО, ОЙ ТИ, МА­ЛИ­НО...





Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,


Ой чо­му ти не рос­ла?


Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,


Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,


Бистра во­да зай­ня­ла.


Ой ти, ка­ли­но, ой ти, ма­ли­но,


Ой чо­му ти не цвіла?


Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,


Ой ли­бонь-бо те­бе, чер­во­на ка­ли­но,


Бистра во­да за­нес­ла.


"Ой во­да гра­ла, ме­не не зай­ма­ла,


Не тим-бо ж я не цвіла.


Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра


Не цвіла я з го­ря, що мо­го яво­ра


Бистра во­да зай­ня­ла.


Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,


Покотила на Ду­най,


А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,


А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,


Тяжка ту­га та пе­чаль.


Зайняла во­да, зай­ня­ла бист­ра,


Покотила на ріку,


А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,


А мені, ка­лині, бідній си­ро­тині,


Тяжка ту­га довіку!"








СЕРБСЬКА ПІСНЯ





Моя ха­та - чорні го­ри,


А пос­те­ля - камінь го­лий;


Мої брат­тя - ко­му го­ре,


Мої брат­тя всі со­ко­ли.


Де во­ро­га зав­ва­жа­ють,


Як блис­кав­ка, наліта­ють.


Моє сер­це ве­се­литься,


Як за­пу­кає руш­ни­ця,


Як ту­рецькую ско­ти­ну


Неживою з ко­ня ски­ну


Та го­ло­ву йо­го пся­чу


На колі своїм по­ба­чу.


Квітчу го­ру не квітка­ми -


Турецькими го­ло­ва­ми;


Квітчу плечі свої сербські


Турецькими жу­па­на­ми.


Турки кулі ви­ли­ва­ють,


Кулі турків по­би­ва­ють.


Здоров бу­ду - то при­бу­ду


І до твої, аго, ха­ти


І з жінкою твою бу­ду


Цілу нічку но­чу­ва­ти,


Твій тю­тюн бу­ду ку­ри­ти,


А ко­ра­ном борщ ва­ри­ти.


Візьму, аго, ко­ня тво­го,


Тогді бо­сий ти пос­ка­чеш;


Візьму, аго, ме­ча тво­го,


Тогді прас­ни­цю по­ба­чиш.


Та ще те­бе, вра­жий діду,


Осідлаю та й поїду.


Тогді сво­го до­ко­наю,

Відгуки про книгу Пісні - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: