Українська література » Класика » Пісні - Руданський

Пісні - Руданський

Читаємо онлайн Пісні - Руданський
дівчи­ну -

Дівча обіймає.


Тая ж са­ма ка­ли­нонька,


Та вже за­ви­ну­лась;


Тая ж са­ма дівчи­нонька,


Та вже відвер­ну­лась.


Завинулась ка­ли­нонька


Та й не роз­пу­кає;


Відвернулась дівчи­нонька


Та й не пог­ля­дає.


Ой вий­ду я у са­до­чок,


Буду виг­ля­да­ти,


Чи не вий­де моя ми­ла


Рути підли­ва­ти.


Вийшла ми­ла, по­хо­ди­ла,


Рути не підли­ла,


Тілько вер­хи поз­ри­ва­ла,


На во­ду пус­ти­ла!..


Тая ж ру­та зе­ле­ная,


Та цвіту не­має;


Та ж дівчи­на мо­ло­дая,


Та вже не ко­хає.


Стоптав би я те­бе, ру­то, -


Та з жа­лю не мо­жу;


Забув би я те­бе, ми­ла, -


Забути не мо­жу!


Ой вий­ду я у са­до­чок,


Стану край вікон­ця,


Чи не вий­де моя ми­ла


Ще раз до схід сон­ця?


А ми­лая, як не тая,


Спить собі, дрімає


Та но­во­го мо­ло­до­го


К сер­цю при­гор­тає.


Тії ж очі, тії бро­ви,


Та не той хлоп­чи­на;


Та ж го­луб­ка ко­ло нього,


Та вже не дівчи­на.


Прострілив би я вас з лу­ка!


Та з лу­ка не пал­ко!


Положив би вічно спа­ти,


Та все чо­гось жал­ко!








БОГДАЙ ТЕБЕ





Колись я із тяж­кої ту­ги


На лаві ду­бовій ле­жав,


Останній кар­бо­ва­нець срібний


В пустії ка­литці дер­жав.


Аж тут на­ви­ну­лась дівчи­на,


І я свою ту­гу за­був;


Дівчино, моя ти дівчи­но,


Богдай те­бе бог не за­був!


І сів я на лаві ду­бовій,


І сіла дівчи­на моя,


Дівчина ме­не обійня­ла,


Обняв же дівчи­ну і я.


Їден поцілу­нок га­ря­чий -


І я, як від чарів, ожив;


Дівчино, моя ти дівчи­но,


Богдай те­бе бог ожи­вив!


Дівчина ме­не при­гор­ну­ла,


Дівчину і я при­гор­нув,


Дівчина на лаві зас­ну­ла,


І я ко­ло неї зас­нув.


І сни­лось так ми­ло та лю­бо,


І я че­рез сон го­во­рив:


"Дівчино, моя ти дівчи­но,


Богдай те­бе гос­подь лю­бив!"


Раненько дівчи­ни не ста­ло,


І знов я на лаві ле­жав


І міцно сла­би­ми ру­ка­ми


Пустую ка­лит­ку дер­жав.


Узяла, псявіра, узя­ла.


І я собі ти­хо ска­зав:


"Дівчино, моя ти дівчи­но,


Богдай те­бе дідько узяв!"




26 сент[ября]






ПОЛЮБИ МЕНЕ





Лисий я, во­лос­ся спа­ло,


Решта білая, як сніг,


Недалеко моя яма,


Та я в яму ще не ліг;


Що збіліло - за­ма­люю


Ще й но­во­го на­куп­лю -


Полюби ме­не, дівчи­но,


То-то я те­бе люб­лю!


Небагато в ме­не мізку,


Та і пус­то в го­лові,


Та я змал­ку оже­нив­ся


На ба­гатій удові;


І я собі узяв гроші,


А бог - ми­лую мою -


Полюби ме­не, дівчи­но,


То-то срібла на­даю!


Не ло­жив я свої шиї


На прав­дивії ва­ги,


Погнув її не їдно­му


Аж до са­мої но­ги.


Зато те­пер, як бин­да­ми,


Собі шию обів'єш -


Полюби ме­не, дівчи­но,


То-то сла­ви на­жиєш!


Скаменіло моє сер­це,


Хоч і м'якше не бу­ло,


Як ди­ти­на - не га­дає,


Що доб­ро і що то зло;


Але за­то як ча­са­ми


Кілька ка­пельок прий­му…


Полюби ме­не, дівчи­но,


То-то щи­ро обійму!




26 сент[ября]






ГЕЙ-ГЕЙ, ВО­ЛИ! ЧО­ГО Ж ВИ СТА­ЛИ?...





Гей-гей, во­ли! Чо­го ж ви ста­ли?


Чи ду­же по­ле за­рос­ло,


Чи ле­ме­ша іржа поїла,


Чи за­ту­пи­лось че­рес­ло?


Бадилля зсох­ло, вже й ва­литься,


Леміш я доб­ре нас­та­лив,


А че­рес­ло моє но­веє…


Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!


Гей-гей, во­ли! Чи зсох­ло по­ле?


Чи плуг у зем­лю не іде?


Чи де­рев'яная по­ли­ця


Тяжкої ски­би не зве­де?


Земля пух­кая, плуг не стог­не


І ски­бу доб­ре відва­лив,


І бо­роз­на уже чорніє…


Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!


Гей-гей, во­ли! Зо­ре­мо по­ле,


Насієм яро­го зер­на,


Пройде ра­зок тон­кеє ра­ло,


І пробіжиться бо­ро­на.


А там, ди­вись, зібра­лась хмар­ка,


Дрібненький до­щи­чок по­лив -


І ни­ва шов­ком зе­леніє…


Чого ж ви ста­ли? Гей, во­ли!


Гей-гей, во­ли! Зер­но поспіє,


І за­ко­ло­сяться по­ля,


І вер­не нам за піт кри­ва­вий


Із лиш­кою свя­та зем­ля.


Тоді зби­рай ко­лос­ся пов­не


Та тільки гос­по­да хва­ли…


Чого ж ви ста­ли, мої діти?


Пора нас­та­ла! Гей, во­ли!








НЕХАЙ ГНЕТЬСЯ ЛО­ЗА...





Нехай гнеться ло­за,


Куди вітер пігне, -


Не пе­ча­лить во­на


Ні те­бе, ні ме­не.


Може, й тяж­ко її,


Може, й спи­на бо­лить,


Але бу­ря її


З корінця не зва­лить;


На бо­лоті рос­те,


І сла­бая са­ма -


Вона гнеться собі,


Бо в ній си­ли не­ма;


Вона гнеться собі


І так вік про­жиє


І без сла­ви, в багні,


Як тра­ва, зог­ниє.


Як тра­ва осо­ка


Зогниє у багні,


І хіба лиш ко­мар


Заспіває по ній.


Нехай гнеться ло­за,


А ти, ду­бе, кріпись,


Ти рос­ти та рос­ти,


Не хи­лись, не кри­вись;


Ти гли­бо­ко уг­либ


Твердий корінь пус­ти,


Гілля вго­ру роз­кинь,


Ти рос­ти та рос­ти!


І до пек­ла дістань,


І у пек­ло заг­лянь,


І до хма­ри дістань,


І на не­бо пог­лянь.


І весь світ об­ди­вись,


І усе розпізнай;


І що доб­ро­го є,


Ти у се­бе впи­вай.


І у силі, в добрі,


Як ска­ла, зат­вердій


І, як сто­рож-си­лач,


Над зем­лею ти стій;


І пташ­ки світові


Защебечуть тобі,


І співак одпічне,


Заспіває тобі.


А як бу­ря ли­ха


Тебе з місця зіб'є


Або хма­ра-го­ра


Тебе гро­мом уб'є -


Світ по­чує ту смерть,


І повітря здри­жить,


І ліси за­гу­дуть,


І зем­ля зад­ви­жить;


І пташ­ки про­ле­тять,


Спогадають те­бе,


І співак пе­рей­де,


Не за­бу­де те­бе!








ПІСНЯ





Голе-голе моє по­ле!


Де ж ви, ясні квітоньки?


Позгасали, пос­па­да­ли,


Як на небі зіроньки.


І стеб­ло пе­ресх­ло,


Як би­ли­на, по­ляг­ло.


Діти-діти, мої квіти!


Як пог­ля­ну я на вас,


Серце мліє, ка­меніє,


Що цвіли ви тільки раз.


Раз рос­ли, раз цвіли


І без долі опа­ли.


Не для ділка сво­го бджілка


Вас ізсса­ла, як ди­тя, -


То жа­рою, як ма­рою,


Перервало вам жит­тя.


І ро­си ні сльози


Не спа­да­ло для кра­си.


І дівчи­на, як ка­ли­на,


Вас не рва­ла на ко­су -


Вас зірва­ли-розірва­ли


Вітри буйні без ча­су!


І без літ на весь світ


Розпустили в'ялий цвіт.


Доле-доле, моя до­ле!


Верни ж мої квітоньки,


Верни діти, мої квіти,


Верни ж мої зіроньки!


Але ба - не сівба!


Не ми­не моя жур­ба!




26 де­кабр[я]






ЗВЕЛА МЕ­НЕ НЕ БІДА...





Звела ме­не не біда,


Звела ме­не,


Моя не­не,


Звела ме­не не біда,


А дівчи­на мо­ло­да.


А дівчи­на,


Як ка­ли­на,


А дівчи­на мо­ло­да.


Брівоньками зв'яли­ла,


Брівоньками,


Чароньками.


Брівоньками зв'яли­ла,


Оченьками спа­ли­ла.


Оченьками,


Зіроньками,


Оченьками спа­ли­ла.


Ой дівчи­но, не в'яли,


Ой дівчи­но,


Ти, риб­чи­но,


Ой дівчи­но, не в'яли,


Серця мо­го не па­ли!


Серця мо­го


Молодого,


Серця мо­го не па­ли!


Коли лю­биш -

Відгуки про книгу Пісні - Руданський (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: