Українська література » Класика » Тихий Дін - Михайло Шолохов

Тихий Дін - Михайло Шолохов

Читаємо онлайн Тихий Дін - Михайло Шолохов
помічав ядерної світлої— крапинки, що соромливо повисла на пипці його сизого носа.

VIII.

Пантелей Прокопович повернувся зі сходу і зразу пройшов у прихатень, кімнату, що він займав із старою. Іллівна ці дні трохи не здужала. На водянисто-пухлому обличчі її відбивалися втома й біль. Вона лежала на високо збитій перині, привалившись спиною до подушки, поставленої сторч. На тупотіння знайомих їй кроків повернула голову з давнішньою, прижитою на її обличчі суворістю, глянула на чоловіка, спинила щогляд на мокрих від подиху кучерах бороди, що тіснили рот Прокоповича, на злежалих влитих в бороду вогких вусах, рухнула ніздрями, але від старого несло морозом, кислим духом кожушини. "Тверезий нині",—подумала і, задоволена, положила на пухлий свій живіт панчоху з дротинками та не-доплетеною п'яткою.

— Що ж рубанка?

— В четвер вирішили, — розгладив вуса Прокопович.— В четвер зранку, — знову проказав він, сідаючи поруч ліжка на скриню. — Ну, як? Не легшає все?

Обличчя Іллівні тінню обгорнула замкнутість.

— Так само. Стріляє в суглобах, ломить.

— Казав дурній, не лізь у воду восени. Коли знаєш, за хюбою біду—не рипайся!—скипів Прокопович, креслячи по підлозі костуром широкі кола— хіба мало бабів? Будь вони тричі прокляті, твої коноплі: помочила, а тепер... Божже-ж мій, тож-то... Ех!

— Коноплям теж не пропадати. Бабів не було,—Грицько зі своєю орав, Петро з Даркою десь їздили.

Старий, дихаючи на складені долоні рук, нахилився до ліжка:

— Наталка як?

Іллівна пожвавішала, заговорила з помітною тривогою.

— ІЦо робити— не знаю... Недавно знову голосила. Вий-шла я на двір, дивлюсь — двері коморні розхристав хтось. Дай но піду причиню,, думаю. Зайшла, а вона коло просяної засіки стоїть. Я до неї: чого ти, чого, лебідонько? А вона "голова чогось болить, мамуню". Правди ж не доб'єшся.

— Може, хвора?

— Так ні, питала... Або наврочив хто, або з Грицьком чого...

— Він до цієї... не шиється знову часом?

— Що ти старий! Що ти! — перелякано сполошилась Іллівна.—А Степан хіба дурний? Не помічала, ні.

Старий посидів трохи і вийшов. Григорій у своїй світлиці підгострював напилком гачки на нарізному знарядді. Наталка мастила їх розтопленим смальцем, акуратно загортала кожний в окрему ганчірочку. Пантелей .Прокопович, шкутильгаючи повз, допитливо глянув на Наталку. На пожовтілих лицях її, як на осінньому листі, чах неяскравий рум'янець. Вона помітно схудла за цей місяць, в очах з'явилось щось нове, жалісне. Старий спинився на дверях. "Ех, викохав бабу!" — подумав ще раз, глянувши на схилену над лавою, гладко зачісану, голову Наталчину. Григорій сидів під вікном, шарпаючи напилком, на лобі його чорним сплутаним чубком метлялося волосся.

— Кинь? ік чортовій матері!.. — багровіючи з налетілої люті, гухнув старий і стиснув костура, стримуючи руку. Григорій здригнувся, не розуміючи підвів на батька очі.

— Хотів ось два кінці нагострити тату.

— Покинь, тобі кажуть! На рубанку збирайся!

— Я зараз.

— Прикола у санях жадного немає, а він гаки,—вже сіґо-кійніш промовив старий і, потоптавшись коло дверей (очевидно ще щось хотів сказати), вийшов. Решту злоби окошив на Петрі. Григорій, оглядаючи кожушок, чув, як батько гримав у дворі:

— Худоба досі непоєна, чого ж ти дивишся;' такий-ся-кий?.. А це хто стіжок, що під тином розпочав? Кому казав, щоб не займали крайнього стіжка?.. Згодуєте, прокляті, найкраще сіно, *а на весні під оранку чим волів годуватимеш?..

У четвер, годині за дві до світанку Іллівна збудила Дарку,

— Вставай. Час топити.

Дарка в самій сорочці кинулась до печі. В закутку намацала сірники, запалила.

— Ти швидше вари, — квапив жінку розкуйовджений Петро, закурючи й кашляючи.

— Наталку он жаліють будити, рутить, безсовісна. Що ж, я надвоє мушу розірватись? — бурчала заспана, сердита спросоння Дарка.

— Піди збуди, — радив Петро.

Наталка встала сама. Накинувши кохту вийшла по кізяки.

— На підпал принеси! — йомандувала старша невістка.

— Докійку пошли по воду, чуєш, Дарко? — ледве пересуваючи по кухні ноги, хрипіла Іллівна.

В кухні пахло свіжими хмелинами, ремінною збруєю, теплом людських тіл. Дарка бігала, човгаючи повстяниками, гримотіла чавунами; під рожевою сорочкою, з закоченими по лікті рукавами, трепеталися маленькі груди. Заміжнє життя не вижовтило, не висушило її: висока,-тонка,'гнучка в стані мов верболозина, скидалась вона на дівчину. Вилася в ході, перебираючи плечима, на оклики чоловікові посміхалася, під тонкю крайкою злих губів щільно просвічували дрібні рясні зуби.

— З вечора треба було кізяків накласти. Вони б у печі підсохли, — незадоволено бурчала Іллівна.

— Забула, мамо! Наша біда, — за всіх відповідала Дарка.

Поки зварили — розвиднилось. Пантелей Прокопович, опікаючись рідкою кашею, квапився поснідати. Похмурий Григорій жував поволі, ганяючи понад вилицями грудки жовен. Петро потішався, непомітно для — батька перекривляючи Докійку, що зав'язала від зубного болю щоку.

По хуторі скрипіли полози саней. В

Відгуки про книгу Тихий Дін - Михайло Шолохов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: