Тихий Дін - Михайло Шолохов
Той самий тавричанин, що ззаду вдарив Підкову, вирвався з купи, за спиною його підбитим пташиним крилом теліпався відірваний рожевий рукав. Низько пригинаючись, черкаючи руками землю, він добіг до першої підводи і легко вивернув голоблю. Над млиновим подвір'ям протягло й хрипко пливло.
— А-а-а-а-а-а...
— Гу-у-у-у...
— А-я-я-а-а-а-а-а!..
Хряск. Стукіт. Стогін. Гудіння...
Троє братів Шуміліних прибігли з дому. Безрукий Олекса впав на фіртці, заплутавшись ногами в кинутих кимсь віжках, скочив, застрибав через зімкнуті дишла підвід, притискаючи до живота порожній рукав відірваної лівої руки. В брата його Мартина вилізла з білої панчохи убрата холоша; нахилився, хотів заправити, але коло млина розітнулося виття. Чийсь крик злетів високо над спадистим дахом млина, мов звихрена нитка павутиння. Мартин розхилився і кинувся доганяти Олексу.
Дарка дивилась з воза, задихаючись, ламаючи пальці; навколо верещали та вили баби, неспокійно стригли вухами коні, ревли притискаючись до возів воли... Повз прошкутильгав, плямкаючи губами, блідий Сергій Платонович, під жилеткою круглим яйцем ходив живіт. Дарка бачила, як Митьку Коршунова підкосив голоблею тавричанин в розшматованій рожевій сорочці і зразу ж упав горілиць, пустивши розщеплену голоблю, а на нього ступив безрукий Олекса, що притулив до тавричанського карку свій олив'яний кулак. Перед очима Дарці різнобарвними клаптями майоріли окремі сцени бойовища: вона бачила і не здивувалась тому, що Митько Коршунов, стоячи навколюшках, затяв шворнем Сергія Платоновича, як біг той повз; вимахнув руками той і порачкував до вагарні; його топтали ногами, валили навзнак... Дарка гістерично реготала, ламались у реготі чорні дуги її підфарбованих брів. Обірвала божевільний сміх, наткнувшись очима на Петра: хитаючись, вибрався він з гуч-ливого розгойданого натовпу і ліг під возом, харкаючи кров'ю. Дарка кинулась до нього з криком. А з хутора бігли козаки з дрючками, один вимахнув лютнею. Бойовище набувало страшенних розмірів. Билися не так, як під п'яну руку коло шинку, або навкулачки на масляну. Коло дверей вагарні лежав з пробитою головою молодий тавричанин; розводячи ногами, зануряв голову у чорну загуслу кров, криваві бурульки врлосся падали на обличчя; видно, відходив своє по блакитній веселій землі...
Тавричан, що згрудилися овечим гуртом, відтіснили до завізної. Зле закінчилась би справа, коли б старий тавричанин не додумався: скочивши до завізної, він вихопив з печі іскрясту головешку і вибіг із дверей. Біг до комори, де ховали помітне, понад тисячу пудів хліба. З-за плеча його серпанком звивався дим, вилітали тьм'яні в денному світлі іскри.
— Запа-лю-ю-ю-ууу.—‘Дико зарів, підносячи до очеретяного даху тріскучу головешку.
Козаки подалися й стали. Сухий поривчастий вітер віяв зі сходу, відносив дим від даху завізної до тавричан, що згрудилися в. купу.
Одну добру іскру в сухий злежалий очерет даху, і за димом піде хутір..і
Гам глухий і короткий пройшов по рядах козаків. Дехто задкуючи відходив до млина, а тавричанин, вимахуючи головешкою, сіючи вогняні краплі з сизого диму, вигукував:
— Спалю, туди разтуди!.. Спа-лю-ю-юууу! Геть з двору!..
Синій у багатьох місцях понівеченого свого обличчя Яків
Підкова — призвідник бійки — перший залишив подвір'я млина... За ним збігли квапливо й швидко.
Тавричани, покидавши лантухи, запрягли в брички коні і, стоячи розмахуючи вузлами ремінних віжок, шмагаючи коні батогами, вирвалися з двору й заторохкотіли вулицею за хутір.
Безрукий Олекса — серед двору, метляється на сухорлявому животі порожній зав'язаний укінці рукав сорочки, постійною конвульсією тіпається око й щока.
— На коні, козаки!...
-г— Наздогнати!..
— Далі як до шпиля не втечуть!..
Митько Коршунов скособочившись кинувся було з двору. Помітна метушня знову прохвилювала між козаків, шо збиралися коло млина, але в цю мить від машинової швидкими кроками підійшов ніким не помічений раніш, незнайомий у чорному капелюсі чоловік, стругаючи натовп лезами зведених укупу гостреньких оченят, підніс руку.
— Стривайте!..
— Ти хто такий? — звів тремтливі брови Підкова.
— Звідки зірвався?
— Тягни його!..
— Га!..
— Тю-ю-ю!..
— Стривайте, станичники!..
—. Куций собака тобі станичник!..
— Мужик!
— Личак!
— Дай йому, Яцько!
— По дивилках його!.. По дивилках!..
Чоловік усміхався збентежено, але небоязко скинув капелюха, жестом бозмірної простоти витираючи лоба, посмішкою обеззброїв украй.
— В чому справа?—махнув він складеним капелюхом, показуючи на чорну, всмоктану землею кров коло дверей вагарні.
— Хахлів били, — мирно відповів безрукий Олекса і підморгнув щокою та оком.
— Та защо били?
— За чергу. Не;( залазь уперед, — пояснив Підкова, виступаючи наперед, широким рухом витираючи червону шмар-клю під носом.
— Наклали на