Чорнобиль - Щербак Юрій

Моя думка полягає в тому, що рано чи пізно такий апарат мусив вибухнути. Він міг вибухнути на Чорнобильській станції (до речі, ви знаєте, що ми були кращою станцією в Союзі?), та міг вибухнути і на Смоленській, і на Курській станціях. Зрозуміло, що є якісь організаційні моменти, які гарантують безпеку цього апарата, але на людину все перекласти не можна. Вся справа у недоліках самого реактора РВМК. Піде в світі такі реактори для цілей енергетики не будують. Тільки цей реактор може в разі аварії сам себе "розігнати", збільшити свою потужність, викликати додаткове пароутворення. Тому людський фактор не дає стопроцентної гарантії.

Якщо зовсім точно сформулювати, то персонал ЧАЕС став жертвою як своїх помилок, так і недостатньо стійкої роботи реактора. І недостатньої інформації. Система СКАЛА, встановлена там, видавала інформацію через певні проміжки часу. Постійної інформації вона не видає А бува, ламається, відбувається збій програми, і ми лишаємося без інформації...

Я багато думав про причини аварії. Якби я був на місці судді — яке б я прийняв рішення? Кажуть, що зрозуміти — це виправдати. У даному разі я розумію хлопців. Як би я покарав винуватців? Вина директора Брюханова не в аварії, а в діях після аварії. Головний інженер Фомін — я переконаний — у вибуху не винен. Може, несе вину за післяаварійні дії. Вина Дятлова є, хоча досі невідомо, чи давав він команду на збільшення потужності чи не давав. Але не десять років, по-моєму, він заслужив менше. Начальнику зміни станції Рогожкіну я дав би більше. Він був на центральному щиті, коли це сталося,— і навіть побоявся прийти на БЩУ-4. Знав, що там радіація. І цілком самоусунувся від ліквідації наслідків аварії.

Начальнику зміни блока — тобто самому собі — я б дав років вісім. І коли б це сталося на моїй зміні, я б розумів, що це справедливо. Тільки, мабуть, я б взагалі не жив. Навіть коли б вижив, то не стерпів би таких моральних мук. Мені дуже шкода Акимова. Адже він напевно зрозумів свою відповідальність за те, що сталося. Через день, через два — але зрозумів... Він дуже мужня людина, він помирав у муках, та проганяв від себе дружину, тому що від нього дуже "фонувало"...

Я ось зараз думаю: що треба, щоб це не повторилось? Не кажу про техніку, я про неї все сказав. Кажу про людей. За пультами повинні сидіти не лише висококваліфіковані люди, а й вільніші. Вільні від страху. Які не бояться постійного меча, що висить у них над головою. От ви знаєте, що таке бути вигнаним з роботи в Прип'яті? Це все, кінець. Це жахливо, розумієте? Був у нас начальник зміни реакторного цеху Кирилюк. У 1982 році на ЧАЕС було порушення штатного режиму, його вигнали з роботи, зі станції. І куди він влаштувався? Адже Прип'ять — маленьке містечко. Головне тут — АЕС. Отож цей Кирилюк влаштувався інженером з постачання на 120 крб. Це жах, як ви розумієте. Нами правував страх. Страх, що виженуть. Цей страх диктував неправильні дії.

— А як стати вільною людиною?

— Не знаю. Не беруся сказати. Може, на цю роботу треба набирати тямущих хлопців-фізиків з Києва, Москви, незалежних, з науково-дослідних інститутів, строком на п'ять років. Які не залежать від квартири, від ставлення начальства. Наведу вам приклад. Коли я був СІУБом (старшим інженером управління блоком), у мене склалася така ситуація, що ми жили вп'ятьох в однокімнатній квартирі в Прип'яті. Я приходжу з нічної зміни — мені треба поспати, а де? Всі товчуться в одній кімнаті. Я пішов до директора на прийом в особистих питаннях. Щоб якось пришвидшити цю справу. Тим більше незадовго до цього взяли на роботу прибиральницю, дали їй трикімнатну квартиру. Кажу: "Дайте краще мені. Вона прибиральниця, а мені треба відпочивати. Я відповідаю за блок". А Комісарчук — начальник відділу кадрів — запитує: "А чому ти вважаєш, що ти кращий за прибиральницю? Вона радянська людина, ти — радянська людина..." І годі. Що я можу тут сказати?

І тому, будучи СІУБом, я боюсь виявляти самостійність. Я цілковито залежу від станції. Зараз я залежу меншою мірою. А до аварії — цілком. У всіх аспектах — моральних, фінансових. Я зв'язаний по руках і ногах. Зі мною можуть зробити що хочуть. Якби Саша Акимов був вільний, тоді б у нього була можливість приймати правильні рішення. Оператор АЕС має бути як льотчик. Навіть більше, ніж льотчик чи космонавт. Космонавт загине — трагедія. Але не такі жахливі наслідки, як тут..."

Ю. Трегуб:

"Якщо виходити з тих інструкцій, що були до аварії, всі дії персоналу правильні. Їхньої вини нема. Усе, що робилося, було в межах повноважень зміни. Якби робилося застереження щодо особливої небезпеки, тоді інша річ. Найвищу владу мав тоді на блоці Дятлов. Його авторитет і наша довіра... відіграли певну роль. Льоня Топтунов — молодий хлопець. Його шкода. Я думаю, що якби я сидів на його місці, у мене цього б просто не сталося. Хоча, може, я чогось не знаю... Готувався Топтунов довго — принаймні за пультом. СІУРа близько восьми місяців, а працював самостійно щонайбільше два-три місяці. Можливо, відіграло певну роль і те, що раніше ми працювали без автоматичних регуляторів (ЛАРів) і тому постійно були самі включені, як автомати. Весь час у напрузі. Проводилися виміри — СІУР за хвилину здійснював від сорока до шістдесяти управлінь стрижнями. Потім поставили ЛАРи, які набагато полегшили роботу, але змінили її характер — і такого оперативного досвіду Топтунов уже не мав. Для того щоб не втратити навики ручного управління реактором, кожної нічної зміни треба було працювати дві години в ручному режимі. Практично все було застережено, все враховано, але Топтунов міг і гірше працювати... все-таки це не те, щоб працювати рік не розгинаючись. У нас доходило до того, що ми по вісім годин не виходили, вибачте, в туалет від пульта. Але це було ще до введення ЛАРів.

Я співчуваю цим хлопцям. Мені здається, ми судимо їх не за помилку, а за наслідки. А Дятлова покарано більше за характер його, ніж за незнання. Він був дуже самовпевнений. Відмінна пам'ять. Якби не ця самовпевненість, він би і програму не взяв на свої плечі. Він був для нас найбільшим авторитетом. Недосяжний авторитет. Його слово було закон".

А. Усков:

"Ніколи не думав, що так важко відповісти на нібито просте запитання: ".Якби ти був на місці тих інженерів на БЩУ-4 вночі 26 квітня 1986 року, ти б зважився на порушення "Регламенту", щоб провести цей експеримент?"

Це зараз ми порозумнішали. Якою ж ціною нам це дісталося! В пам'яті вже, мабуть, довічно залишаться пітьма, руїни блока, моторошне бухання пари, реакторний графіт, викинутий на територію ЧАЕС, а потім обпечені до невпізнання обличчя хлопців у московській клініці.

Та якщо постаратися відкинути цей випробуваний на власній шкурі досвід і постаратися пригадати, яким ти був "до війни", то не вимальовується категоричне "ніколи!"

А коли зовсім чесно — то я міг порушити "Регламент" (мабуть...). Якби я був працівником блочного щита управління (БЩУ), я, мабуть, міг би заперечити головному інженеру станції Фоміну (чи його заступнику Дятлову), але категорично відмовитися виконати його команду — на це б духу не вистачило.

Чому так?

Може, я боягуз?

Та ні, наче не боягуз. Орден1 за ніч 26 квітня промовляє сам за себе. Може, в голові пусто? Безперечно, не найбільший фахівець в атомній енергетиці, але знань достатньо, аби зрозуміти — тебе штовхають на порушення "Регламенту"...

Постараюся розібратись, якщо зможу... Перше. Ми часто не бачимо потреби беззастережного додержання наших законів, оскільки ці закони порушують часто-густо на твоїх очах, і неодноразово! Зрештою, це називається "обійти закон". І порушують люди, які повинні бути зразком виконан-

1 А. Г. Ускова нагороджено орденом Дружби народів за героїзм, виявлений під час ліквідації аварії на ЧАЕС.

ня обов'язку: громадського, партійного, професійного нарешті.

І розтлінна дія таких прикладів більша, ніж від десяти радіостанцій "з-за пагорба". Тому що ці приклади на наших очах! Хіба не знала Державна комісія, яка приймала 4-й блок в експлуатацію, що приймає його з відступом від проекту? Звичайно, знала".

З вироку:

"31 грудня 1983 року, незважаючи на те, що на четвертому енергоблоці не були проведені необхідні випробування, Брюханов підписав акт про прийняття в експлуатацію пускового комплексу на блоці як енергоблоку в дослідну експлуатацію"

("Московские новости", 1987, 9 серпня).

А. Усков:

"Та вважала — нічого, потім доведемо! Отож і довелося через два з лишком роки проводити на 4-му блоці експеримент, аби довести систему безпеки до вимог проекту! Отож і довели блок "до ручки"! Якщо давитися глибше, аварія почалася не о 1 год. 23 хвилини 26 квітня 1986 року, а в грудні 1983-го, коли директор АЕС Брюханов поставив свій підпис в акті Державної комісії як її повноправний член. Поставив, не бачачи потреби наполягти на проведенні випробування вибігу турбогенератора для живлення власних потреб блока. А московським товаришам і тим більш цей вибіг був не потрібний: 4-й блок, мовляв, пущено і піде в рапорт за цей рік! Як приємно... Адже ж зовсім інша була б картина, якби вони провели цей злощасний експеримент тоді. Реактор із свіжим паливом, із значною кількістю поглинаючого матеріалу в активній зоні має негативний коефіцієнт потужності, тобто не призводить до розгону на миттєвих нейтронах!

Отак ми й працювали.

Але найголовніше, чому персонал тієї ночі порушив "Регламент" (а це також Закон!),— відсутність чіткого пояснення: чому категорично не можна працювати при оперативному запасі реактивності менше п'ятнадцяти стрижнів. Хлопці й уявлення не мали, що перебувають у ядерно небезпечному режимі!

Ніде ні піврядка про це навіть не згадувалося. А ще з інститутської лави було міцно втовкмачено в голову: реактор вибухнути не може. Це вже після аварії оперативний запас встановлять: 30 (!) стрижнів, і не менше. Це вже e жовтні 1986 року введуть у "Регламент" грізне попередження: "...при запасі менше тридцяти стрижнів реактор переходить у ядерно небезпечний стан!"

Простіше кажучи, при запасі двадцять дев'ять стрижнів ми потрапляємо в ядерно небезпечний режим, а до аварії цей запас був регламентним і вважався нормальним.

Де ж були раніше товариші вчені, проектанти, конструктори?

Як відповіла експертна група на запитання суду в Чорнобилі?

Запитання суду: Чому в (старому) "Регламенті" персонал не попереджено, що під час роботи реактора на потужності менше 700 МВт (теплових) і з запасом менше п'ятнадцяти стрижнів реактор переходить у ядерно небезпечний стан?

Відповідь експертів.