Пригоди Гекльберрі Фінна - Марк Твен

- Де б же я впіймав його тут у лісі? Ні, тутешні негри знайшли його коло берега - він тут недалечко за корча зачепився,- та й сховали в закруті поміж верболозу, а тоді зчинили такий галас, мовляв, кому він припаде, що та сварка до мене дійшла; я відразу помирив їх, сказавши, що пліт нікому з них не дістанеться, бо він твій і мій. Питаю: невже вони й справді надумалися поцупити майно в білого джентльмена, щоб напитати собі халепи? Ну, а тоді дав їм по десять центів на кожного, й вони були раді-радісінькі і тепер бажають, щоб якнайчастіше до берега прибивало плоти, щоб їм розбагатіти. Всі вони, оті негри, до мене дуже добрі, і коли я чого-небудь прошу в них, то не нагадую їм двічі, синку. Цей Джек - добрий негр, до того ж і спритний.

- Еге ж, не в тім՚я битий. Він навіть не сказав мені, що ти тут; просто покликав мене з собою, щоб показати водяних щитомордиків. Коли б що сталося - його хата скраю, він нічого не знає. Може сказати, що ніколи не бачив нас разом, і то буде чиста правда.

Мені б не хотілося широко розводитися про те, що сталося наступного дня. Скажу коротко. Я прокинувся вдосвіта і тільки намірився перевернутися на другий бік та й знову заснути, коли раптом помітив, що в усьому домі якась дивна тиша. Такого ніколи ще не бувало. Далі я помітив, що й Бак уже встав та десь завіявся. Гаразд, коли так, то й я встав, а проте ніяк не доберу, що сталося; спускаюся сходами вниз - ні душі живої і скрізь тихо, як у мишачій норі. Те саме й надворі. Що таке? Йду далі й коло купи дров стрічаю мого Джека й питаю:

- Що сталося?

А він каже:

- Ви хіба не знаєте, містере Джордже?

- Ні,- відказую,- не знаю.

- Таж міс Софія втекла! Їй же богу! Втекла уночі - ніхто гаразд і не знає, коли саме; втекла, щоб повінчатися з молодим Гарні Шепердсоном - у всякому разі, так кажуть. В сім՚ї довідалися про те лише з півгодини тому, і, запевняю вас, вони не марнували ані хвилини. Похапали рушниці, сіли на коней і гайда - ми не встигли і оком змигнути! Жінки кинулися до кревних по допомогу, а старий пан Саул із синами помчали дорогою вздовж річки, щоб перейняти того молодика та застрелити його, бо чого доброго, він із міс Софією переправиться на той берег. Ох, і каша заварюється!

- Бак теж подався, навіть мене не збудив.

- Ще б пак! Вони не хотіли вас у ту халепу втягувати. Містер Бак набив рушницю й заприсягнувся, що застрелить когось із Шепердсонів, а ні, то не повернеться живий додому. Думаю, що вистачить там Шепердсонів і він свого слова додержить.

Я кинувся дорогою до річки їм навздогін. Через якийсь час здалеку почали долинати до мене постріли з рушниць, і, нарешті, переді мною замаячів пароплавний причал та стоси колод. Я став пробиратися поміж дерев та кущів, поки знайшов зручне місце; тоді я виліз на розсоху осокора, куди кулі не могли долетіти, й почав стежити. Перед осокором, зовсім близько, стояв другий стос колод, чотири фути заввишки, і мені спало на думку сховатися за ним; але, мабуть, добре зробив, що ту думку відкинув.

Четверо чи п՚ятеро вершників гарцювало на відкритому місці перед складом; вони кричали й лаялись, намагаючись поцілити у двох молодих Гренджерфордів, що ховалися за стосом колод, поруч із причалом; проте вершникам не щастило. Щоразу,як хтось з них з՚являвся на березі перед стосом колод - у нього стріляли. Хлопці вмостилися навпочіпки за колодами спиною до спини, отже, їм видно було на обидва боки.

Трохи згодом вершники перестали гарцювати й кричати. Вони під՚їхали ближче до складу; тоді один із хлопців випростався, добре націлився з-за колод і вибив одного вершника з сідла. Решта вершників позіскакували з коней, підхопили пораненого й понесли його до складу; в ту ж мить обидва хлопці кинулися навтікача. Вони перебігли вже мало не півдороги до того дерева, на якому я сидів, перш ніж ті чоловіки звернули на них увагу. Побачивши їх, вони знову скочили на коней і кинулися навздогін за хлопцями. Вершники мчали, звісно, швидше за хлопців, а проте не могли їх наздогнати, бо хлопці вибігли набагато раніше і встигли домчати до того стосу колод, що стояв якраз перед моїм деревом, шаснули за нього і знову здобули перевагу над своїми ворогами. Один із тих хлопців був Бак, а другий - якийсь сухорлявий юнак років дев՚ятнадцяти.

Вершники трохи покрутилися на місці й подалися геть. Тільки-но вони зникли, я озвався до Бака. Спочатку він ніяк не міг розтелепати того дива, що мій голос долинає до нього з дерева. Моя несподівана поява ошелешила його вкрай. А втім, він загадав мені пильно стежити й сказати йому, коли вершники з՚являться знову: вони, напевно, замишляють якусь каверзу і швидко повернуться. Я пожалкував, що не зліз із дерева раніше, а тепер мусив залишатися там. Бак почав плакати і лаятись і заприсягнувся, що вони з Джоєм (виявляється, другий хлопець був його двоюрідний брат) ще відплатять за цей день. Він сказав, що його батька й обох братів убито, та й ворогів двоє чи троє полягло. Шепердсони чигали на них у засідці. Бак сказав, що його батькові й братам треба було зачекати, поки прибуде підмога, бо Шепердсонів було дуже багато. Я тоді спитав його, що сталося з молодим Гарні та міс Софією. Він відповів, що їм пощастило переправитися через річку і тепер їм нічого боятися. Мене дуже потішила ця звістка. Але ж як люто обурювався Бак, проклинаючи себе за те, що не поцілив Гарні тоді, як стріляв у нього в лісі,- я нічого подібного зроду ще не чув!

І раптом - бах! бах! бах! - ляснуло три чи чотири постріли: чоловіки крізь ліс об՚їхали кругом і, позлазивши з коней, підкралися ззаду. Хлопці вмить рвонули до річки - обидва поранені,- і в той час, як вони пливли за водою, чоловіки бігли берегом, стріляючи в них, і кричали: «Бий їх, бий їх!» Мені стало так млосно, аж я мало з дерева не звалився. Не