Той, хто переміг смерть - Баркалов Руслан
У дверях з'явилась постать. Це був Гамалиїл[25] – старий й авторитетний вчитель моралі. Старий юдей із сивою бородою, низьким чолом, маленькими очима і довгим сивим волоссям. В цілій Юдеї його поважали і вважали за найрозумнішого серед учителів закону. Він також вів при храмі спеціальну школу для хлопців в котрій вчив їх святого писання. Його авторитет був не лише у цілій Юдеї, але скрізь, де були євреї.
– Вітаю вас, великий вчителю,– звернувся Анна з чим прийшов ти до нас?
– Хотів провідати тебе, шанованого нашого Каяфу! Хто знає, може вже завтра мене не буде, на все воля Всевишнього!
– Так-так… Воля Господня,– прошепотів Каяфа,–сідай, Гамалиїле. Ми саме хотіли почути твою думку…
– Ну що я можу сказати старий Гамалиїл. Не думаю, що можу сказати чи порадити. Це лише буде думка нікчемного старого…
– Ні, ні, ти не бійся,– перебив його Каяфа,– але справа є трохи серйозна... Думаю, ти чув про проповідника із Назарету на ім'я Ісус!
– Чув, а що? Молодий, розумний – божий він чоловік! Що я можу сказати.
– Як ти не розумієш,– зашипів Анна,– він нам заважає! Хіба не бачиш як народ іде за ним? В краю стає дедалі не спокійніше! Пилат скоро приїде, а відповідатимемо ми! Чи може ти забув те, що було кілька років тому назад, коли я ще був первосвящеником! А тепер що?
– Ти боїшся втратити владу із своїх рук, Анно? – тихо спитав Гамалиїл.
– Подумай, що може статися, коли ми вже не зможемо контролювати ситуацію! Гамалиїле,ти ж розумний чоловік, скажи нам, що робити? – спитав Каяфа.
– А ви що думаєте? Я вже ніби все сказав! Якщо воно від людей несе свій початок – то скоро зникне і всі забудуть, але якщо справді від Бога, то що ми зробимо? Лише станемо противними Всевишнього волі! А це – самі розумієте…
– Ти хочеш сказати, що нам варто сидіти і мовчки чекати,– спитав Анна,– а якщо не так?
– Ти чогось боїшся? Але чого? Що вам до того?
– Подумай сам, якщо знову почнуться заколоти. Рим нам більше простить. А хто тоді нам допоможе, хто? Всі, хто є довкола нас, лише чекають на це, щоб ми похитнулися! Аретта[26] ворогує з Антипою, Єгипет, що сам знаходиться під рукою римлян?
– Всевишній захистить нас, Анно! Хіба мало разів він нас виводив з дна?
– Бог вже давно нас покинув, Гамалиїле! – сумно відповів Анна.
– Ти не правий, Анно! І все ж… Я думаю, що нам не варто вмішуватися в ці справи. Нехай час все розставить на свої місця. Нам варто стати осторонь і почекати, що буде далі…
– Гамалиїле, Гамалиїле – який ти надто спокійний. Але ти розумієш, що ми мусимо зберегти наш край за будь-яку ціну!
– Ну в такому разі не буду тобі зважати, Анно! Але згадай,що над всім діє сила Могутнього. Щоби це не стало твоєю власною амбіцією, мій любий друже!
…Кілька днів потому…
По галереї ідуть: Каяфа, Ірод[27], Гамалиїл, Симон і Ананія…
– Гарний палац, чи не так,– перервав довгу мовчанку Ірод,– величні зали… От і все, що залишилося від батьківської слави…
– Не від батьківської – а узурпаторської,– злісно перервав Каяфа.
– Каяфо,– мовив Гамалиїл,– не конче відразу показувати свою неприязність!
– Гаразд. Зараз час зовсім не на це,– мовив Симон, що належав до близького кола а разом із тим був членом синедріону,– ми маємо краще подумати як нам бути із тими усіма заворушеннями, що починаються в народі!
– Ах, цей новий проповідник! Він весь час на очах! Ми не можемо так просто сидіти і чекати, коли прийдуть римські легіонери і знищать ті рештки свободи, котрих і так уже майже нема!
– Ми просто змушені щось робити! – сказав Симон,– інакше в нас почнуться справді дуже великі неприємності із Римом!
– Так, так…– важко зітхнув Ірод,– тепер уже не ті часи, коли був дружній нам Август! Тепер мусимо бути дуже обережними… Часи так змінилися…
– Якби ви менше гризлися, то наше становище може не було б таким жалюгідним,– відказав Ананія,– дивлячись на вашу безпомічність, люди самі прокладають свій шлях до свободи… А ви що думали… Царями не народжуються – ними стають …
– Який іще шлях,– крикнув Каяфа,– не можна будувати чогось на блюзнірстві і богохульстві! Чи може ви хочете до нього приєднатися? Може забули, що було з повстанцями під проводом Симона? Тисячі хрестів з конаючими на них євреями! Ви цього хочете? Римляни не зупиняться ні перед чим! Вони зараз творять, що хочуть, а ми – ніщо ! І нічого не зможемо!
– Каяфо, ти надто емоційний,– тихо промовив Гамалиїл,– думаю, що воно дещо інакше виглядає повна картина. Але найперше, треба добре подумати, щоб і ми часом не натворили ніяких дурниць.
– Може ти і правий, але з іншого боку, і Каяфа теж має рацію. Ми не маємо права на помилку! Треба справді добре обдумати, бо ситуація справді вимагає конкретних і рішучих дій.
– І що з того? Що нам робити?
– Хто може нам сказати? Але питання з Галилейським вчителем залишається відкритим і не розв'язаним,– мовив Анна,– зрештою, він на Галилеї, а це земля Филипа. До того ж, без дозволу на це прокуратора ніхто не зможе його ліквідувати. А він, самі розумієте, як захоче, то дозволить, а якщо ні, то ні !
– Але ж з ним щось треба робити,– відказав Ананія.
– Так, ти правий… Але що… А ще скоро Пасха…
Несподівано, неначе із-під землі виріс, появився Йоханед. Це був один із прислужників Каяфи – начальник охорони храму. Чоловік років сорока п'яти, середнього зросту, з чорним волоссям, малими чорними очима, глибоко схованих в середині очних ямок. На правій щоці мав великий шрам. Він був радше схожий на бандита чи вбивцю, аніж на охоронця храму… Саме так, вбивцю… І ним Йоханед був. Каяфа взяв його до себе не так давно, але він щоразу оправдовував сподівання свого господаря. Відданий пес. І цього разу також він порадує свого Каяфу і принесе добрі вісті, які той хоче чути.
– Мій пане,– звернувся Йоханед,– чи можна з тобою поговорити?
– Ох мій любий, Йоханеде! Говори, говори! Ти приносиш мені лише хороші вісті!
– Справа, яку ви мені доручили…
– І що щось не так? – стривожився Каяфа.
– Ні, ні, все добре! Ісус буде на Пасху в місті. Зараз він перебуває в домі одного свого друга. Але це не все. Я знайшов між його послідовниками того, хто нам може допомогти!
– Це вже добре! – мовив Каяфа,– і скільки він просить за таку "послугу" ?
– Не надто багато як за таку справу! А про найсприятливіший момент він скаже нам сам.
– Що ж, дуже добре,– сказав Ананія,– але… Чи не схоже на якусь пастку?
– Про що ж ти друже! – заперечив його Каяфа,– хоча… Але ти бачив моїх людей!
– Ні, не думаю,– продовжував Йоханед,– він розчарований у своєму "вчителеві праведності"
– Отже,– лукаво посміхнувся Каяфа до Гамалиїла,– а ти говорив, що треба чекати! Всевишній сам видає нам його в руки! Ти молодець, Йоханеде! Візьми скільки треба грошей. Піди до скарбника і скажи, що я наказав дати тобі рівно стільки, скільки тобі треба! Не скупись – заплати тому блазневі!
Наблизилося вже свято Пасхи. Був гарний сонячний день. Каяфа саме вийшов із дому і походжав по внутрішньому подвір'ї. Місто почало пробуджуватися. Було чути вже перші його голоси. "Як на диво досить спокійний ранок,– думав собі Каяфа, насолоджуючись ранковим свіжим повітрям,– так тихо – ніби перед бурею. А скоро Пасха… Головне, щоби пройшло все без ніяких інцидентів, бо той паскуда – римський намісник, потім захоче мене в чомусь звинуватити".
Переповнений такими думками він сів собі на лаву, що стояла поблизу стіни. Та його спокій перебив старий Анна, що теж вийшов надвір. Він, побачивши засмученого зятя на лаві, підійшов і, поставивши руку на плече, промовив:
– Не переживай, мій сину! Скоро настане і наш час!
– Може й так, може й прийде…– тихо мовив Каяфа,– а може й ні… Ти ж сам бачив, як вчора він входив до міста – ніби цар! А народ… Народ його вітав наче правителя! І що з тепер з того вийде…
– Перестань! Не бійся! Треба скликати Синедріон. Наше буде все одно зверху!
Вже через дві години в дім первосвященика почали сходитись найповажніші члени Синедріону – щось на зразок установчих зборів, що тримали у своїх руках все. Все робилося доволі швидко і через кілька хвилин кімната стала переповненою людьми. Тоді Каяфа став посередині кімнати і почав говорити:
– Шановані вчителі закону і моралі в Ізраїльському народі! Найрозумніші серед усіх! Ми зібралися тут, самі розумієте напевно чому! Всі ми бачили те, що сталося вчора! Цей Назарянин проявив небачене нахабство – він перевершив усі допустимі норми! А ми… Ми всі стояли і спокійно спостерігали за тим, що відбувалося. Ви самі бачите як той чоловік відводить людей від храму і баламутить своїм новим вченням, котре він не відомо звідки заніс. Постає дуже велика загроза – коли ми не зможемо більше управляти ситуацією. Всі ви прекрасно знаєте, що серед його учнів є найрадикальніші – зилоти. Йде поголоска про те, що є заплановано вбивство римського прокуратура! Що ж нам тепер робити?
В кімнаті стало неначе у вулику. Було чути голосні крики, хтось комусь щось доказував, було чути окремі фрази… Потім почалися висловлювання з різних сторін кімнати:
– Вбити його! Забити на смерть!
– Ні, краще нехай прийде і стане перед нами!
– Нехай його вб'ють римляни!
– Стратити бунтівника!
Обстановка щоразу то ставала все жаркішою. Серед старшин не було як такої єдності, але все ж, більшість була із думкою, що треба позбутися небезпечного конкурента. Каяфа ликував. Половину справи зроблено. Залишилось лише якось змусити Пилата, щоби він підписав смертний вирок. Але це вже половина справи. Головне, що члени Синедріону[28] погодились із тим, що треба цього "вчителя" видалити з лиця історії. Анна аж помолодів від радості, що нарешті справа котра так довго не дозволяла їм спокійно спати – вирішена. Він уже бачив кінець – коли Ісус буде привселюдно обвинувачений у політичному підбурювані народу проти римської влади, богохульстві та в ряді інших гріхів, що дозволять засудити його. Ну хто ж тоді його підтримає? Хто ж захоче слухати його? Ніхто! Всі відвернуться від злочинця і повернуться до храму. Тоді знову настане довгоочікуваний спокій, котрий принесе усім задоволення.
– Чому не прийшов, Гамалиїл,– спитав Анна Каяфу,– той старий хитрун хоче як завжди бути правим і чистим!
– Яка тобі різниця? Ми і без його авторитету зробимо свою справу! Що нам іще потрібно?
– Але якщо б він був то все було б набагато простіше і переконливіше! Все ж цього старого лиса всі поважають як визначного вчителя закону.
