Мисливські усмішки - Вишня Остап

Ведмедiв було два, — i чималеньких. Ярмарок нас не цiкавив, бо виїхали ми з мiста виключно, щоб пополювати. Ну, полюємо! Я зайця стукнув, пару вальдшнепiв. Приятелi теж дечого пiдстрелили. Надвечiр зiйшлися перекусити. Сiли на узлiссi — трапезуємо. Довгенько трапезували. Уже й сонце за Гулеву гору сховалося, а ми трапезуємо. Уже Трохим Свиридович "Зiбралися всi бурлаки" двинув, а ми все трапезуємо. Трохим Свиридович було як потрапезує, то спiває, спiває, аж заливається. Проспiвали вже й "Зiбралися" i "Реве та стогне" i "Гиля-гиля". Пiд "Кину кужiль на полицю, сама пiду на вулицю" Трохим Свиридович навприсядки пiшов. Уже й потанцювали, а проте все ще трапезуємо. Трохим Свиридович хотiв пiд "Кучерява Катерина чiплялася до Мартина" вдруге навприсядки вдарити. Не вдарив —упав! Упав та головою на ягдташ з вальдшнепами. Витяг вальдшнепа з сiтки, дивився, дивився на нього та й каже:

— Пт-та-ташечко! Люб-б-б-ая! За що ти мерррртвая? Хiба ж ти з-в-в-вiр? Хiба ти мед-вед-мед-мiдь?! А потiм як iсхопиться:

— Мед-вед-ведя хочу! Хлопцi, — кричить, — давай медвеля полювати! За мною!

Ми за ним!

Я вже докладно не дуже й пам'ятаю, та й тодi воно менi не дуже затямилося, що саме було. Пам'ятаю, що кругом кричать цигани, ведмiдь мене кусає, я ведмедя кусаю. Хтось мене за ноги, пам'ятаю, тягне, я когось за щось, пам'ятаю, тягну.

Прокинувся — темно. Лапнув праворуч — наткнувся па вуса Трохима Свиридовича! Лапнув лiворуч — нiби борода Семека Петровича.

— А де ж, — думаю собi, — ведмедi?

А так якась проти нiби дiрка i трохи свiтиться.

Я до дiрки, стоїть людина, пиката й вусата. Я її й питаю:

— Ми, часом, не в барлозi?

А вона менi:

— Я тобi дам барлiг! Я тобi дам такий барлiг, що ведмедем зеревеш! Хлiв станового пристава за барлiг маєш?!

Тодi я все зрозумiв! За все життя оце один тiльки раз на ведмедя й полював.

— Iнтересно! Тiльки дуже дорого, — з сумом додав учасник тої пригоди...."

* * *

Тепер так на ведмедя полювати вже не вдасться: нема ярмаркових тепер, слава богу, ведмедiв...

Хiба, може, в зоологiчному парку? Але нi: не варт! У всякiм разi, не рекомендую!

IV

А приємно все-таки лежати на канапi, вкритiй ведмежою шкурою, й посмiхатися:

— Сам убив! Їй-бо, сам!

1945

БЕКАС

Присвячую Г. I. Косарьову

Бекас для охотника, насамперед, — собака!

Я ж нiколи не думаю, що ви таке твердження зрозумiєте безпосередньо!

Ясна рiч, що бекас — не собака, а птиця, але кожен мисливець знає, що полювати бекаса без собаки, це все'дно, що справляти весiлля без музики.

Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку, бо без лягавого собаки ви бекаса не те, що не їстиме, а навiть не бачитимете.

Значить, давайте про... бекаса.

Бекас — невеличкий болотяний птах, сiренький, з бiленьким на пузцi пiр'ячком, дуже меткий, iз дуже довгим дзьобом, довгенькими ногами, зривається з характерним для нього криком i летить, навiжений, нiби вiн перед тим, як злетiти, випив мiнiмум двiстi грамiв: зигзагами.

Який же вiн смачний, смажений бекас!

Делiкатес!

I, — майте на увазi, — бекас — це один з тих небагатьох сортiв дичини, яку засмажують разом з уздром, з потрухами: дзьобика його пiд крильце, трiшечки масла — i в пiч.

Не дай бог, потiм сметанки та, не дай бог, iще чого-небудь, — це такая — вам кажу — симфонiя, що... давайте зараз же їхати на бекасiв...

I знову ж таки: бекас без собаки i не делiкатес, i не симфонiя, бо без собаки — нема бекаса.

Значить, давайте про... собак!

Що таке собака — ви всi знаєте: голова, чотири ноги, хвiст i гавкає.

Трохи докладнiше про породи мисливських собак i, оскiльки йдеться про полювання бекаса, — значить, — про лягавих собак.

Такi є породи:

а) Лавераки.

в) Гордони.

с) Iрландськi сетери.

d) Пойнтери.

е) Континентальнi лягавi.

f) Грифони.

g) Спанiєлi.

h) Пудель. Тепер ця порода переродилася скрiзь на "пунделя".

Яка порода з них найкраща?

Та, з якою полюєте ви.

Коли придбаєте собi, примiром, лаверака, — то такого лаверака нi в кого не було i не буде.

— Ну, який собака! Не собака, а Едiсон! Факт! Га послухайте, що я вам розкажу. Полювали ми...

І пiшло, i пiшло...

Хочете-слухайте, хочете-не слухайте, але такого собаки таки насправдi не було i не буде.

Якої ж породи собаку посовiтуватн вам придбати?

Такої, яку ви вже придбали або хочете придбати.

Охотник-початкiвець, не зв'язаний мисливськими родинними традицiями, придбавши рушницю, шукає собаку.

Теща його, прекрасна завжди бабуся, почувши про бажання дорогого зятя придбати собаку, ласкаво й привiтно (як i завжди теща) говорить, сильно натискуючи при розмовi на шиплячо-свистячi приголоснi:

— Ссссетера треба! Шшшшшикарний сссобака в Акулiни КузьмiнIшшшшни! Дуже сссстойки робить! А, головне, акуратний, чистун. Я попрошшшу Акулiну Кузiзмiнiшшiпшну! У неї шшшшвидко ццццуценята будуть! Якщо, на щщщастя, не позззздихають! Дуже породистi цццпуццценята!

За мiсяць чи за два вам принесуть од Акулiни Кузьмiнiшни шшикарного сетера.

Якi ж ви радi: перший у вашiм життi мисливський собака. Ваш! Власний!

Пестите ви його, голубите ви його, доглядаєте, як сина, як найдорожче для вас створiння.

Купили ви йому нашийника, купили поводок i за кiлька часу ведете до мисливського клубу, в собачу секцiю, на експертизу.

Показуєте суворому дядi i так на нього дивитесь, як у дитинствi колись дивилися на батька, коли суворий i заклопотаний батько ваш ласкаво подивився на вас та ще й приголубив.

— Ну?! — запитуєте. — Песик! Правда, хороший i кровний? Га?

Суворий дядя дивиться на песика довго й уважно, а потiм перекидає свiй погляд на вас i байдуже кидає;

— Кундель!

— А менi казали — сетер!

— Значить, сетер-кундель! — кидає дядя.

— А як iз ним далi? — трепетно запитуєте ви.

— Та що ж далi? На цiм поводку не варто вiшати, хороший поводок. Повiсьте на простiй шворцi. Нi в його папи, нi в його мами сетер у кровi не ночував! Кундель!

Пiсля цього у вас удома з тещею гостро-короткий діалог, пiсля якого теща резюмує:

— Акулiна Кузьмiнішна женщина не такая, — а вже на сьомому роцi приобщалася й сповiдалася. I нiколи я не думала, i нiколи я не гадала, щоб моя Люда (Люда —це ваша, значить, дружина) могла так помилитися щодо друга її жистi, а вона ж у мене одна, i куди я дiнусь, i хто їй, та й не тiльки їй, пектиме такi пончики. Невдячнi тепер пiшли молодi люди. Коли мати рекомендує собаку, то слiд все-таки пам'ятати, що рекоменлує собаку мати. Бо я мати не тiльки Людi, а я тепер мати й вам. Не може, отже, бути собака не сетер, а кундель! Од кунлеля чую! Людо, дай менi понюхать!

Перший собака для мисливця-початкiвця дуже трудний собака.

Потiм уже буде легше...

Потiм уже, коли ви познайомитесь i з мисливцями i з їхнiми собаками, коли ви вже знатимете, що був на свiтi знаменитий Камбiз, чорний пойнтер, i знаменита Алi, лаверак, i знаменитий Джой — гордон, — тодi вже ви придбаєте собi таке цуценя, яке вам бiльше до вподоби.

Коли вам бiльше до серця пойнтери, вам скажуть:

— У Василя Iвановича є сука-пойнтер камбiзівських кровей. Сам Камбіз Перший колись перестрибнув через неї, коли вона вилазила з вагона на станцiї Бориспiль.

Придбали ви чудесне, примiром, пойнтереня.

Як його назвати?

Безперечно — Джек, або Джой, або Стек!

Нiколи в життi не прозивайте його Бровком чи Цяцею (коли вона-сука), чи Терном, боже вас борони: таке iм'я може навiки зiпсувати собацi таланти, хоча б собака була навiть богом.

Привели, чи принесли, чи привезли ви, значить, песика додому.

— Правда, славний песик? — запитуєте ви у своїх домашнiх.

Теща ваша, подивившись примруженими очима на вас i на песика, пiде до своєї кiмнати, нiчого не сказавши.

Дружина ваша Люда подивиться спочатку на свою маму, яка воднораз i ваша теща, погладить песика по голiвцi й прокаже:

— Хороший песик? А чумка в нього скоро буде?

— Мабуть, скоро, — вiдповiдаєте ви.

— Хоч би скорiше! Кажуть, що вже як собачка перечумує, то тодi вже не дохне.

— Так, тодi вже не дуже дохне!

— А вiд чумки дохне?

— Дохне!

— Хоч би скорiше чумка!

— Де ж ми його пристроїмо? — ласкаво запитуєте ви.

I тут чуєте тещину пораду з сильним притиском на шиплячо-свистячi й голоснi:

— Двоспальне лiжко, може б, ви йому поставили? А може б, окрему канапу.

— Мамо, — заспокоює дружина, — ну чого ти хвилю-єшся? Скоро ж буде чумка!

Починається виховання мисливського собаки, а вiд виховання залежить все: i добутливiсть вашого полювання, i вся краса, й насолода вiд полювання з мисливською собакою високих кровей.

На другий день пiсля того, як у вас оселився симпатичний чистопорiдний песик, починається дискусiя на тему:

— Хто витиратиме?

— Я не витиратиму! — кидає теща.

— Я вже сьогоднi п'ять разiв витирала, а чумки ще нема! — заявляє дружина.

— Витиратиму я! — рiшуче кажете ви. — Де це нашi ганчiрки подiвалися? Скрiзь були ганчiрки, а тепер хоч би тобi одна.

Витираєте, значить, ви...

От ви витерли вже пiзненько, лягаючи спати, поклали Джека на його мiсце i лягли.

Джековi скучно за мамою, йому скучно за братiками, за сестричками, — Джек так жалiбно-жалiбно скавучить.

Теща ваша, виходячи з "удобств" i човгаючи пантофлями, ласкаво заспокоює Джека:

— Цить! Цить! Здох би ти йому!

В цей час ви кашляєте i кидаєте:

— Джеконько! Спи, голубчику!

I чуєге тещине:

— Спи, песику. Спи, любенький. Навiки засни, собаченько наш хороший.

Заснув Джек, заснула теща, заснула дружина, засипаєте ви...

А засинаючи, чуєте, як дружина увi снi кличе благально:

— Чумко! Чумко! Чумочко! Швидше, швидше, швидше!

Так росте у вас ваш улюблений i чистопорiдний Джек.

Вiн росте, а ви витираєте.

Витираєте й водите Джека гуляти.

Щоб не часто витирати, частiше треба водити гуляти, а як не часто водити гуляти, тодi часто треба витирати.

Водити гуляти малесенького чистопорiдного песика з п'ятого-шостого поверху разiв по п'ять-шiсть на день — дуже приємне спортивно-гiмнастичне заняття.

Зразу так-таки ви беретеся i вчити Джека рiзних потрiбних мисливських штук: iти за ногою, приносити поноску, шукати заховану якусь таку рiч i т. iн.

Особливо приємно вивчати собачку знаходити вашi нiчнi пантофлi.

Чистої породи песик за 2-3 днi збагне цю науку, а вже за 2-3 тижнi бiля вашого лiжка лежатимуть усi пантофлi вашої родини й усiх сусiдiв, що живуть у спiльнiй з вами квартирi.

Веселi часи настають, коли в песика зубки починають прорiзатися.

Тодi одного чудового ранку ви прокидаєтесь, бо сильно скавучить собачка i сильно кричить дружина Люда:

— Модельнi! Боже мiй! Єдинi модельнi черевики!

— В чiм рiч? — запитуєте ви.

— Поїв модельнi черевики!

— Хто поїв модельнi черевики?

— Ваш Джек поїв модельнi черевики!

Тижнiв на два ви переходите з дружиною на "ви"...

А ще за кiлька часу з поважною вашою тещею припиняються всякi зносини i на "ти", i на "ви", бо од її улюблених нiчних шльопанцiв залишилися двi недогризенi стельки.

Але то нiчого, — ви все рiвно Джека любите, вiн уже носить поноску, вiн шукає речi, i ви самi бачили його першу стойку у дворi на сусiдчину рябеньку курку.

Ви ще й "пiль" йому не сказали, а вже в ротi в нього весь курчин хвiст, а курка сидить зверху на хлiвi й одчайдушно всiх запитує:

— Куда-куда-куда?! Куда-куда-куда?!

Траплятимуться i такi випадки: ви прийдете додому, а з вами не балакає навiть Юрко, ваш коханий синочок.

— Що таке? — запитуєте ви.

Мовчання.