Мисливські усмішки - Вишня Остап
Поснули...
"Раннiм-рано та ранесенько", ще ледь-ледь починає сiрiти, штовх вас у бiк:
— Вставайте! Вставайте! Час уже!
— Г-г-г! М-м-м!
— Вставайте!
— М-м-м!
— Б-б-бах!
З криком: "Бомбьожка!" ви зриваєтесь i мчите.
-— Куди? Куди?
— В бомбосховище!
— Тю на вас! То я в крижня гахнув!
— I промазав.
— Ну, ясно, що промажеш, коли вас нечиста сила в бомбосховище поперла! Трохи в озеро не шубовснув!
Почалася ранкова зорька...
Тут уже все залежить од вашого умiння, вiд майстерства i практики...
Качка, як вiдомо, птах... Вона — лiтає...
Як її стрiляти?
Дуже просто: цiльтесь обов'язково в око. I бахкайте.
— Бах! — i в торбу. Бах! — i в торбу.
А коли не повезе, тобто, коли бах-бах! — i повз торбу, не сумуйте, старайтесь їхати чи йти з полювання повз базар або, побачивши в якогось iз мисливцiв кiлька качок, киньте:
— Карбованцiв, мабуть, по надцять тепер штука... Бо однаково, коли приїдете додому, несвiдомi члени вашого посемейства спитають вас:
— Дорогi, мабуть, тепер качки?
Ви на це не звертайте уваги й берiться зразу ж готувати янтаревий суп iз дикої качки...
Найперше й найголовнiше — обскубти качку.
Робити це краще в себе в кабiнетi. Щоб не заважало вам уже вискубане пiр'я, одчинiть вiкна й дверi, щоб вiтерець був: ви скубнули, вiтерець пiдхопить, i пiр'я вам не заважає... I качка обскубана, i кабiнет — перина...
Обскубли, тодi вже до мами, чи до дружини, чи до сестри, хто на кого багатший:
— Уже обскуб! Мамо, зварiть супу!
Дуже це смачно у мамiв виходить.
Коли дружина чи мама, охнувши, кине вам:
— Та це ж курка, а не качка! — ви авторитетно заявiть:
— Це — качка. Тепер усi такi качки пiшли. Яровизованi...
— А чому в неї горло перерiзане?
— Чому? Чому? Все вам так ото цiкаво знати. Летiла, побачила, що нацiляюсь, виходу не було, взяла й... зарiзалась. Що ж тут дивного?! Варiть уже, прошу вас!
Залишається, отже, останнє: їсти суп.
— Як його їсти? Ложкою!
Попоївши, лягайте на канапу й читайте "Записки охотника" Iвана Сергiйовича Тургенєва. Прекрасна книжка!
1945
ЛИСИЦЯ
Лисiцю найвигiднiше полювати взимку, коли земля натягне на себе бiлу-бiлу та пухку-пухку ковдру i задрiмає зимовим спокiйним сном.
Тодi шкурка в лисицi робиться густа-густа та лискуча, та пухната, а, як вiдомо, лисицю полюємо виключно через її знамените хутро, що має наукову назву — горжетка.
Лисицi водяться у нас в Радянському Союзi геть-чисто на всенькiй його територiї — i на ланах, і на болотах, i в лiсах та перелiсках.
За весь час нашого свiдомого полювання нам доводилося бачити лисиць по всiх вищесказаних мiсцях i на всiх тих мiсцях в них стрiляти.
Збираєтесь ви, значить, на лисиць.
З цього приводу ви говорите вдома:
— На лисиць поїду! У Срiблянському ярку, казав Посип Явдокимович, два виводки. Поїду, — чотпри-п'ять лисичок тарарахну — от воно: тобi горжетка. Це, як чотири! А як п'ять — то й менi горжетка.
Полювати лисиць, — одягатись треба дуже тепло, бо зима, доводиться стояти на гону довгенько, — лисиця йде великим колом, доки собаки її тим колом обженуть, — замеознути можна.
Треба вам знати, що звiр, — коли його пiднiмуть i поженуть гончаки, — робить коло: i заєць, i лисиця, i вовк.
Кожний iз них; зробивши коло, повертається до того мiсця, звiдки його пiднято, — отже, ваша задача не бiгтн разом iз собаками за зайцем чи за лисицею, чи за вовком, а стояти на мiсцi й чекати, коли вiн, оббiгши коло, повернеться до свого лiгва.
Собаки гонять, як знаємо, уголос, і коли наближається гон, — знайте, що звiр іде до вас!
Стежте тодi пильно!
Голос наближається, наближається, наближається.
Ось майнула серед кущiв золото-червона стрiчка, як блискавка!
Бах! — i нема нiчого...
Заєць робить невеличке коло, лисиця — бiльше, а вовк, — той iще бiльше.
Чекати iнодi доводиться довгенько, — отже, одягайтесь тепло.
Одяглися.
Вам удома й кажуть:
— Ти їздиш-їздиш, стрiляєш-стрiляєш, собак годуєш, а в Ганни Iванiвни он яка чорнобурка! І рушницi нема, i собак нема, — а чорнобурка-очей одiрвать не можна.
— Добре, добре! Трапиться, так гахну й чорнобурку! Тiльки в нас на Українi чорнобурка трапляється дуже й луже рiдкої Майже нiколи!
-— Рiдко? Повнi комiсiйнi крамницi!
-_ Та що ти, господь з тобою! Що ти хочеш, шоб я з гончаками у комiсiйнiй крамницi чорнобурку полював?! Добра буде й рудобурка!
— А песцi там єсть?
— Єсть!
— Білі чи голубi?
— Рябенькi! Вони тiльки на далекiй пiвночi білIшають та голубiшають. Так як i курiпки: у нас рябенькi, а на пiвночi —— бiлi-бiлi, слiпучо-бiлi! Так i песцi!
Взагалi збори для полювання на лисицю дуже й дуже, як бачите, складна справа...
В коротенькому кожушку, в повстяниках i в капелюсi на лисичачiм хутрi виходите ви з тепло-затiшної хати Йосипа Явдокимовича й простуєте до Срiблянського ярка, де:
— Їй-богу, аж дяа лисичачих виводки! Йосип Явдокимович — старий, досвiдчений мисливець i давнiй ваш приятель, що на своєму вiку:
— Тих вовкiв, тих лисиць, тих зайцiв, що вже поповбивав, так, вiрите, й лiчби їм нема!
Ранок. Морозець. Порипує снiжок. До Срiблянського ярка вiд хутора три кiлометри.
Визирнуло сонце. Застрибали на слiпучо-бiлiй, що й оком не охопиш, ковдрi мiльярди дiамантiв...
Докучай i Бандит — на смику.
Докучай iде спокiйно, вiн багато лiт прожив уже i багато ганяв і зайцiв, i лисиць, i вовкiв, — його вже нiчим не здивуєш, а Бандит тiльки друге поле починає, — вiн то рвоне вперед, то повернеться до вас i намагається, пiдстрибнувши, покласти переднi лапи вам на груди, то знову — вперед.
Нервується Бандит...
Рветься і так жалібно-жалібно скавучить.
— Пусти,—мовляв,—дай побігать, дай натішиться!
Дивись, як біло скрізь, як хороше, як сніг блищить! Дай покачаться!
Йосип Явдокимович, пихкаючи цигаркою, совітує:
— Пустимо з того боку, од груші, щоб проти вітру.
Ви проходьте трохи вперед од груші й ставайте в ліщині, а я на той бік перебреду та за терном сяду.
Пустите тоді, як я вже на місці буду! Я потихеньку свисну!
— Гаразд!
— Та зайця не стріляйте! Лисичок спочатку поколошкаємо. Хіба собаки за куцохвостим ув'яжуться, — ну, тоді битимемо, щоб собак звільнити!
— Добре!
У ліщині затишно-затишно...
Утоптується навкруги сніг., щоб зручно було на всі боки повертатися, бо лисиця може вискочити і зцюдова, і студова, і спереду, і ззаду...
Докучай ліг і лежить біля ніг, а Бандит нап'явся, мов струна, підніс голову і нюхає, нюхає, нюхає...
— Які ж запахи проскакують через рожеві твої ніздрі в чистопорідний твій мозок, Бандите? Які? Чи фіалковий од рипиці пишної "труби" хитрої лисиці, чи густий сморід зголоднілого сіроми-вовка, чи невиразне пахкотіння і уві сні тремтячого зайчика-побігайчика?
Які? Ляж, Бандите, заспокойся!
Ви обдивляєтесь навкруги...
Он од ялинки простягся вузенький ланцюжок-слідок і біля груші обірвався.
То — білочка.
Може, спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись, і сняться їй соснові
шишки та солодкі горішки...
А он далі трохи покотилися в ярок одна за одною кругленькі ямочки, і де-не-де між ямочками ніжнолегесенький по снігу "чирк".
То лисичка з нічного полювання в ярок одпочивати пішла...
Значить, єсть!
Легенький свист.
То Йосип Явдокимович подає знак, що він уже на місці.
Відпускаються з смика Докучай і Бандит.
— Ну, хлопчики, вперед! Ні пера ні пуху!
Три хвилини напруженої тиші... П'ять хвилин... Ще тиша...
Раптом одчайдушне скавучання Бандита І нервово-густий Докучаїв бас:
— Гав!
Бандит однаково істерично скавучить, чи то зайця він підійме, чи то лисицю, а Докучай, почувши зайця, спочатку дає легесеньке "скаву-скаву", а потім — спокійний "гав", і далі рівномірне "гав", "гав", "гав"...
Погнав, значить...
На лисицю Докучай подає перший "гав" значно нервовіше і йде за нею, гавкаючи трохи частіше і вищим тембром, ніж за зайцем.
А Бандит і за зайцем, і за лисицею однаково істерично:
— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Погнали лисицю...
Ну, тут уже у вас пульс із 72 ударів зразу на 90, очі рогом на лоба, "прострілюючи" ліщину, і ходором ходить у руках двадцятка.
— Спокійно! — сам до себе.— Спокійно!
Перша горжетка на вас іде!
Метрів за 50 од вас, з легеньким тріском, із ліщини на поляну вилітає вона...
Вона не біжить, а летить, червона-червона на сліпучо-білому фоні, випроставши трубу (хвіст) і витягши мордочку.
— Бах!—легкий стрибок і червоного нема,—самий тільки білий фон...
Вискакує Докучай, за ним Бандит.
Докучай зиркає у ваш бік, бачить, що нічого нема, рявкає суворим басом і мчить далі.
За ним Бандит.
— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Покотила горжетка через яр, і ви бачите, як майнула біла китичка на її хвості у ліщині по той бік яру.
Докучай мало-мало не на хвості в неї сидить.
На Йосипа Явдокимовича пішла.
— Пильнуй, старий!
Аж ось:
— Бах!
Дим і снігова курява біля Йосипа Явдокимовича.
— Бий, — кричу, — старий, удруге, щоб певнiше було!
— Крiпко лежить! — кричить Йосип Явдокимович i додає таке, про що, хочи ви як мене просiть, написати не можу.
Я зриваюсь з мiсця, лечу крiзь кущi в ярок, засапавшись, видираючись на гору, й пiдбiгаю до Йосипа Явдокимовпча.
— Єсть?— питаю.
Вiн дивиться кудись убiк i не каже, а стогне:
— Єсть! Он! За терном!
Я стрибаю за терен...
Крутиться Докучай i смикає лiвою ногою.
Я падаю в снiг...
А десь далеко, аж у другiм кiнцi яру, Бандит аж плаче та заливається:
— Ай-яй-яй! Ай-яй-яй!
Горжетку ганяє...
Приїздите ви додому в старому Йосипа Явдокимовича кашкетi, бо лисичачу капелюху ви загубили, як через кущi бiгли...
Вам дома й кажуть:
— Горжетка? Чорнобурка?! Одна була лисичача капелюха, та й ту прополював. I хто тi рушницi вигадав?!
— Ладно, — ви собi думаєте, — ладно! Говори! Говори! Одужає Докучай — знову за горжетками їздитимемо.
1945
ЗАЄЦЬ
І
Золота осiнь...
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, — вiн аж ніби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", — ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетує, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає.
Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":
— "Чуєш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаємо!
Золота осiнь...
От в цей саме час заєць уже збiгав до пIдборщика хутра, той йому вже на всi прорiшки попiдбирав густо-теплi шматочки, вичистив вуха й лапки i посалив на рiпицю бiлий помпон.
Набиваються набої крупнпм шротом, витягаються теплi штани й пiджак, мастяться грубiшi чоботи, деруться на онучi теплi пiдштаники, вiдкидається набiк веселенький картузик-кепочка, а натомiсть розтягається на кулаках сумовито-серйозна капелюха...
Коли в качачому полюваннi бiльшу вагу мали помiдори й огiрки, то тут їх замiняють сало й ковбаса.
Незмiнною залишається стопка.
При полюваннi на качки стопка, як ми знаємо, береться, щоб вихлюпувати воду з човна, а при полюваннi на зайця з неї, при певному досвiдi, дуже добре оглядати обрiй; коли дивитись крiзь дно, — мiсцевiсть рельєфнiшає.
Всi вищейменованi твердi, плиннi й газуватi речi розкладаються в певному порядку на канапi, ви ходите й усе кiлька разiв перераховуєте, перевiряючи, чи нiчого не забули:
— Штани, значить є! Чоботи є!..