Епірська відьма, або Олімпіада — цариця македонська - Чемерис Валентин

Євмен просто полонив його своїм умінням. Він досить швидко виявив незвичайні адміністративні здібності і гнучкий розум. Філіпп не міг нахвалитися своїм секретарем і високо його цінував. Цінував Євмена й Александр. В Сузах, під час східного походу, імператор одружив Євмена на сестрі своєї першої дружини Барсіки. Євмен був особистим секретарем Александра, його архігра-матиком, головним писцем при македонському війську, а під час походу в Індію був призначений полководцем з правом самостійного командування — так йому довіряв Александр і так цінував його незвичайні здібності. Згодом Євмен став начальником кінноти. І взагалі — одним з най-талановитіших полководців, котрий ніколи не програвав бою. Як людина незвичайної сміливості й відваги. Перший воїн. Ніхто із знатних полководців не міг зрівнятися з цим сином бідного херсонеського візника. Як глава царської адміністрації і хоробрий полководець, Євмен користувався пошаною і великим довір'ям Александра, знав усі його задумки і плани і всіляко їх підтримував. В оточенні царя Євмен ні перед ким не поступався ні розумом, ні відданістю, ні кметою і, хоч не македонець, був рівнею всім видатним македонським полководцям, хоч знать і вважала його чужим. І тому, що він не був македонцем за походженням, а користувався великим довір'ям і Філіппа, і Александра, йогозавжди оточували явні і потаємні заздрісники і вороги. Тож Євмен іноді з гіркотою зізнавався, що почуває себе в оточенні диких звірів. Адже всі його незвичайні адміністративні здібності, розум, обдарування, військові успіхи завжди викликали роздратування і заздрість. Якийсь там... син візника, а посмів піднестися над усіма — знатними і родовитими! Пихаті й чванливі македонці не вважали його за рівного собі — ось чому Євмен, пов'язавши свою долю з Македонією, завжди був відданий цареві, бо тільки цар міг його захистити. За життя Александра ненависть і заздрість полководців до чужака Євмена стримувалась авторитетом і владою царя. Та тільки не стало захисника, як Євмен опинився між ворогами. Його ненавиділи не тільки за талант, розум, а й за велику вірність Александру та його ідеалам, і особливо його політиці будь-що зберегти імперію для нащадків. Тому ніж на нього гострили завжди і завжди його тримали напохваті. І якщо були безсилими сьогодні його прибрати з дороги, то відіклали те на потім, до зручніших часів.

"Був вірний синові, буде вірним і мені,— вирішила Олімпіада.— Всі йому заздрять, тож немає у нього ні друзів, ні захисників. А такі, як Євмен, не здатні на зраду чи підлий удар у спину. На нього можна покластися і використати в своїх цілях. Зрештою він такий же чужий Македонії, як і я" *.

Вирішивши так, Олімпіада з вірними людьми послала з Епіру таємного листа, в якому хвалила Євмена за велику і незрадливу вірність Македонії і особливо її покійному синові, і прохала захистити царський рід, і особливо інтереси її онука, малолітнього сина Александра, як єдиного законного спадкоємця македонського трону.

* Євмен лише на рік переживе Олімпіаду. Загине він 316 року від рук заздрісних македонських полководців на 45 році життя, з яких він 27 років вірою і правдо"служив Македонії.З його смертю ідея єдності імперії та збереження Гї для нащадків Македонського більше не мала жодного прихильника.

Євмен швидко відгукнувся, пообіцявши неодмінно допомогти матері-цариці. Невдовзі він навіть зробив спробу висадитись на березі Егейського моря, щоб підтримувати контакти з матір'ю покійного імператора, але застряв на Сході. З усіх боків на нього насідали полководці, влаштовували йому пастки, і Євмен мусив діяти обережно і хитро. Олімпіада пильно стежила за його боротьбою, раз по раз йому слала підбадьорливі листи — то закликаючи бути пильним, то квапила не баритися, то скаржилася на полководців, що ті, розірвавши імперію на шматки, забули про неї, матір великого імператора і повелителя народів.

Минали дні, тижні, місяць сплив, потім другий, а Євмен все ще не міг вирватись зі Сходу. Олімпіада не втерпіла і надумала сама повернутися у Македонію, але попросила в Євмена поради, коли їй це краще зробити. Євмен відпо-і вів, що зараз її повернення передчасне і не зовсім безпеч^ не, а тому порадив запастися терпінням і чекати, доки він вивільниться. А вже тоді мати-цариця і в'їде в Пеллу на чолі його війська...

Олімпіада була в захопленні: повернутися в Пеллу на чолі війська! Це так тішило її, що вона вже почала подум-ки прикидати, кому і за що відомстити, як прибуде в Македонію. Кому-кому, а Антіпатру від неї дістанеться, милостей йому не буде. Не діждеться проклятий македонець! Швидше б з'явився Євмен з військом.

Але Євмен знову застряв і застряв, як доходили до неї вісті, надовго — разом з Пердіккою воював проти Антіпат-ра, Кратера і Птолемея. Боротьба діадохів в Малій Азії затягнулася, і кінця-краю їй поки що не було видно. І хоч Євмен, ставши головним командувачем військ, розташованих в Каппадокії та Вірменії (йому ще були передані війська і в Малій Азії), хоч він мав на той час необмежені повноваження, але прорватися в Македонію не міг — війна між діадохами була затяжною і відбирала всі його сили і війська.

Олімпіада стомилася чекати. Терпіння вже вичерпувалося, а від Євмена ні слуху ні духу. Відчувала, як македонський трон все віддаляється від неї і віддаляється. Євмен вже навіть не відповідав на її листи. І не тому, що махнув на неї рукою, ні, він надто чемний і вихований, щоб так повестися. Просто не мав часу на листи, затиснутий з усіх боків військами заздрісних македонських полководців. Тоді Олімпіада звернулася до Полісперхонта, прохаючи вже його захистити царський дім і відстояти її права на трон і права маленького сина покійного імператора. Поліспер-хонт за походженням був потомком тимофайвських царів і ще замолоду пов'язав свою долю з Філіппом, а потім з Александром, в обох обіймав командні пости у війську і користувався великим довір'ям. Більш відомий як військовий діяч, а не політик. По смерті Александра, повернувшись в Європу, придушив виступи грецьких міст. Коли виник конфлікт між Пердіккою та полководцями, став на бік Антіпатра — той пообіцяв йому на випадок своєї смерті (Антіпатр був уже немолодою людиною) передати владу регента. І хоч він вважався спільником Антіпатра, але не у всьому поділяв його політику. До всього ж Полісперхонт виступав за передачу влади в імперії нащадкам Александра, і для Олімпіади цього було досить. А якщо він колись стане ще й регентом, то й зовсім буде добре. Полісперхонт особливими здібностями не відзначався. Коли виконував чуже повеління, то здавалось, що він видатний полководець, але на самостійні дії не здатний. Олімпіада вирішила, що так навіть краще, Полісперхонт діятиме під її орудою. Такого — нездатного на самостійні вчинки, але слухняного виконавця — вона й шукала серед діадохів. У той час Полісперхонт боровся з Кассандрой, котрий навіть батька свого, намісника Македонії, не визнавав за владику, а багнув самостійної влади. На лист Олімпіади Полісперхонт відгукнувся швидко і порадив їй повертатися до Македонії. Оскільки, зайнятий боротьбою з Кассандрой, він сам не міг допомогти матері-цариці, то звернувся з проханням до царя Епіру Еакіра, пообіцявши йому віддати його дочку Деідамію за сина Александра — як той виросте. Еакір буцімто погодився.

Олімпіада почала квапно, у якомусь збудженому сум'ятті готуватися до поїздки в Македонію. Разом з нею на батьківщину свого батька мав повернутися і син Александра, котрому тоді вже виповнилося шість років. Олімпіада чекала вістки від Полісперхонта з останніми настановами на дорогу. Але час минав, а її від'їзд в Македонію все відкладався і відкладався. Як застряв у безконечних сутичках з діадохами Євмен, так застряв і Полісперхонт, котрий з поперемінним успіхом боровся за владу з Кассандром, і обом їм — Євмену і Полісперхонту — було у ті дні не до матері-цариці, самим би вціліти і виграти задумане. Тож Олімпіада все ще мусила чекати і чекати, і кінця-краю тому чеканню не було видно. Тяжко їй, бо така довготривала бездіяльність та непевність вимотували й убивали віру й надію. Як вона ненавиділа Антіпатра та синів його владо-любивих Іолая і Кассандра! Які прокляття посилала на їхні голови, які мученицькі кари їм придумувала, в безсиллі метаючись в лунких та холодних залах епірського палацу, і мстила, мстила подумки. Але їсти подумки — ситий николи не будеш!

"Нічого, нічого, я своє ще візьму,— шепотіла крижаними губами (коли злилася, то мерзла навіть за тепла), і перед очима все пурхали й пурхали чорні метелики.— Дочекаюсь свого часу і візьму ще своє... Запам'ятають мене мої люті вороженьки, ой запам'ятають до смертоньки своєї!.."

А перед очима все пурхали і пурхали чорні метелики... І їй уже нічого не залишалося як чекати і згадувати, чекати і згадувати... У дні, нестерпно довгі й нудні, у ночі, безсонні й самотні, повні то відчаю, то безсилої люті, рятувалася спогадами.

І бачила себе у спогадах безтурботною і юною...

А втім, як покохала Філіппа, турбота у неї одразу ж з'явилась.

МАКЕЮНСЬКОГО

ЧАСТИНА

й ШШЗЬ ОТУ 'Ю9Ш

У всій Македонії він найбільший любитель жінок!..

Що вона, тоді юна епірська княжна, ще дівча, власне, знала про Філіппа, молодого македонського царя, свого судженого?

— О, в житті і на троні щасливішого, удачливішого і, безперечно, войовничішого за базилевса Філіппа немає у всій ойкумені *.

Так запевняв її Менехм, з довгим, як і у всіх філософів, волоссям та бородою, мудрий грек, которий все знає, учитель її.

* Ойкумена (грецьк.) — буквально всесвіт— Вживалося у значенні не всього всесвіту, а лише тієї частини його, що освоєна людиною. ** Архе— влада, панування. Охлократія— панування юрми, черні.

— Ну а який він, Філіпп? — доскіпувалась Олімпіада і дивилася на вчителя так, як начеб чекала од нього дива.— Я ще мало знаю македонського царя, а хотілося б знати про нього багато-багато...

— Хто такий Філіпп, моя княжно? — перепитував мудрий грек, погладжуючи свою довгу, білу, наче вилинялу, бороду.— О-о! Здоровань, котрий любить життя, ось хто такий Філіпп! Відчайдушний вояка, хоробрий з хоробрих! Хитрий інтриган! На нього можна покластися і...