Чорнобиль - Щербак Юрій
І. А. Ліхтарьов:
"Декларація будь-яких цифр через ефір про нібито зростання в майбутньому ракових захворювань без їх співставлення із спонтанним рівнем збільшення хвороб від дії хімічних забруднень, нездорового способу життя, погіршання екологічної обстановки в промислових містах — нічого, крім шкоди, принести не може... Ось уже трете покоління японців там виросло (після атомного бомбардування Хіросіми й Нагасакі.— Ю. Щ.), а генетичних змін немає. Вчені багато сперечаються, вивчають цей феномен. Однак факт залишається фактом. І про все це добре відомо доктору Гейлу, який на нашій біді вирішив зробити своїй персоні непогану рекламу" ("Вечірній Київ", 1987, 21 квітня).
Отож, мало того, що доктор Гейл некомпетентний, як запевняє нас В. Антонов — медичний чиновник, який не має відношення ні до хворих, ні до лабораторії. Виявляється, д-р Гейл ще й робить на нашій біді собі рекламу! Хто ж повчає лікаря Гейла? Професор Ліхтарьов, не медик, а фізик за професією (!), який взагалі не має морального права оцінювати лікарські якості д-ра Гейла...
Послухайте, чи станемо ми коли-небудь нормальними, вихованими людьми, які вміють вести коректну наукову дискусію, а не лакейськи кухонну сварку з приклеюванням ярликів у стилі сталінських часів? Чому ж моральне почуття людей без медичних дипломів безпомильно підказало їм, що так не можна, так непристойно? Ось що написала мені читачка з Києва:
"Я обурена ставленням до професора Р. Гейла наших українських медиків. Адже це не секрет, що доктор Гейл надав дуже велику допомогу нашій країні після чорнобильської аварії. Навіщо ж ганьбити його, та ще з такої високої трибуни? Адже цю прес-конференцію слухала вся Україна.
Економіст О. В. Глазова, Київ, Володимирська, 18/2, кв. 46".
Отже, відновимо істину.
З повідомлення ТАРС:
"Копенгаген, 31 серпня 1986 р. (ТАРС). У приміщенні датського фолькетингу проходить симпозіум з проблем надання гуманної допомоги населенню в катастрофічних ситуаціях... Учасники обговорюють питання "Про право людей на гуманну допомогу в світлі катастрофи в Чорнобилі", американський лікар Р. Гейл дуже високо відгукнувся про доповідь, представлену радянською стороною в МАГАТЕ... Він заявив, що Радянський Союз дав несподівано досить похмуру оцінку наслідків аварії в Чорнобилі. "Росіяни вважають, що близько стап'ятдесяти тисяч чоловік у всьому світі захворіє на рак внаслідок чорнобильських подій, половина з них помре. Ця цифра дуже завищена. Я вважаю, що вона має бути в десять разів меншою. Ця цифра не така велика, якщо порівняти її з кількістю захворювань на рак протягом сімдесяти років через куріння та використання вугілля як палива. Загальна кількість захворювань на рак внаслідок аварії на радянській АЕС зросте лише на один процент, сказав Гейл".
А першого квітня 1988 року в газеті "Правда" з'явилася стаття доктора Гейла "Точка життя у Всесвіті":
"Зараз багатьох цікавлять довготривалі наслідки аварії. Превалювала наукова думка, що оскільки їхні розміри не визначені, то результатом публічної дискусії може стати невиправдана тривога, і вона може завдати шкоди. Хоча ця точка зору й виправдана, таку політику слід збалансувати рівнозначно важливим і переконливим обговоренням: право суспільства на повну інформацію. Більше того, інформаційний вакуум часто призводить до нереалістичної занепокоєності, спекуляцій та звинувачень у замовчуванні".
Цю просту істину, здається, цілковито ігнорують сановні республіканські медики, які забули, що вони несуть відповідальність перед своїм народом, а не тільки перед своїм начальством.
Але, здається, далі за всіх пішов професор О. П'ятак, заступник директора новоствореного в Києві Всесоюзного центру радіаційної медицини АМН СРСР. У статті під ідилічною назвою "Мирний атом: співіснування необхідне" ("Вечірній Київ", 1988, 1 лютого) він заявляє:
"Лікарі з повною відповідальністю стверджують: при нормальному функціонуванні атомні станції не становлять небезпеки як для навколишнього середовища, так і для персоналу, який там працює. Ну, а забезпечення нормальної роботи станції — це вже інше питання, до якого необхідно підійти з усією відповідальністю. Думаю, що аварія в Чорнобилі багато чого нас навчила. В той же час признаємося: хіба не пов'язана з певним риском робота водія чи шахтаря, льотчика чи лікаря-рентгенолога?
...Тепер стало ясно, що заходи, вжиті після аварії, виявились настільки ефективними (я маю на увазі і евакуацію, і особливості господарської діяльності в зачеплених викидом районах, і контроль за продуктами, і обвалування водостоків тощо), що стан здоров'я людей практично залишився таким же, як і до неї..."
З такою ж неймовірною легкістю О. П'ятак присягається в повній відсутності будь-якого шкідливого впливу радіації на здоров'я людей, хоча прекрасно знає, що наслідки дадуться взнаки значно пізніше — через п'ять, десять, двадцять років. А втім, чи знає? Я не полінувався, сходив у Республіканську медичну бібліотеку, проглянув список праць О. П'ятака: жодної статті з питань радіаційної медицини. Рядові терапевтичні праці. Ось як "взаємодіють" деякі медики Києва з "мирним" атомом.
Зрозумійте мене правильно. Я лікар і знаю, що таке деонтологія (наука про належне поводження лікаря). Я не закликаю до роздмухування панічних настроїв, до залякування людей можливими наслідками. Дай боже, щоб їх взагалі не було. Але я проти того, щоб робити з людей дурнів. Є серйозна загальноприступна література про наслідки опромінення. Процитую лише книжку "Хімія навколишнього середовища", видану 1982 року в Москві:
"...Чимало захворювань, які ніколи раніше не пов'язувались з рівнем радіації, наприклад, інфекційні захворювання (грип і пневмонія), а також хронічні захворювання (емфізема, хвороби серця, діабет, захворювання нирок і параліч) насправді суттєво залежать навіть від малих доз опромінення".
Отже, люди інформовані. Люди занепокоєні цілком закономірно. Тож розмовляйте з ними на рівні нашого надскладного віку НТР, на рівні гласності. Не залякуйте їх, але й не співайте солов'їних пісень. Думайте про майбутнє. Думайте про чистоту вашого медичного халата — моральну чистоту. Не підспівуйте тим, хто хоче якомога швидше забути про Чорнобиль. Є такі люди, хто з дуже короткої, мізерної відстані двох років, коли ще все свіже у пам'яті, намагається подати події, що розігралися в перші дні після аварії, на рівні плаката з цивільної оборони, на якому намальовано все як слід, ну просто ідеально:
"В реальній ситуації, що виникла після чорнобильської аварії, розповсюдження радіоактивності мало надзвичайно складний характер, що утруднювало складення прогнозу. А щоб евакуювати населення, треба точно знати радіаційну обстановку, дати рекомендації, куди саме вивезти людей, щоб знову не потрапити в небезпечні райони. 26 квітня такої ясності ще не було. Більше того, цього дня радіаційна обстановка в самому місті Прип'яті була відносно благополучною — про це часто забувають, а то й перекручують факти. Одразу після початку аварії (!) було рекомендовано жителям скоротити перебування поза приміщенням, не відчиняти вікна, а заняття на відкритому повітрі в усіх дитячих закладах було заборонено. Медичні бригади провели йодну профілактику дітей. Отже, ті, хто перебував у приміщеннях, піддалися значно меншій дії гамма-випромінення. У ніч на 27 квітня радіаційна обстановка почала різко погіршуватись, тому о 12 годині дня й було прийняте рішення про евакуацію... Зауважу, до речі, що критерію "б", коли евакуація обов'язкова, так і не було досягнуто (!) — це показали наші дослідження" ("Діагноз після Чорнобиля". На запитання кореспондентів відповідає академік АМН СРСР Л. А. Ільїн — "Вечірній Київ", 1988, 6 лютого).
Про те, як відразу після аварії було "попереджено" населення Прип'яті, розповідалося і на сторінках цієї повісті, і в інших публікаціях. Про "якість" йодної профілактики дітей можна буде судити зі стану їхніх щитовидних залоз — якщо, звичайно, ці дані будуть обнародувані. Ну, а те, що евакуація була зовсім не обов'язкова — одне з найдивовижніших відкриттів після Чорнобиля. На доповнення до нього мені залишається тільки навести фрагмент із судового вироку:
"Дізнавшись про те, що рівень радіації в деяких місцях значно перевищує допустимий, Брюханов, будучи особисто зацікавленим — з метою створення видимості благополуччя в обстановці, що склалася,— зумисне приховав цей факт. Зловживаючи своїм службовим становищем, подав у вищі компетентні організації дані з явно заниженими рівнями радіації. Незабезпечення широкої правдивої інформації про характер аварії призвело до ураження персоналу станції, населення прилеглої до неї місцевості" ("Московские новости", 1987, 9 серпня).
Якщо правий академік Л. А. Ільїн, то, очевидно, слід негайно звільнити несправедливо покараного Брюханова.
На тихій (а нині — мертвій) вулиці Богдана Хмельницького, що в місті Чорнобилі, виросла світло-жовта збірна споруда з алюмінію, в якій зараз міститься Урядова комісія по ліквідації наслідків аварії.
Відійшли в минуле божевільна нервова атмосфера 1986 року, щоденні засідання УК, БТРи, що гримкотіли по дорозі до АЕС, невлаштованість побуту. Але робота залишилася: розмінування радіоактивної міни уповільненої дії, дезактивація величезних площ Зони, споруджень, складів, деяких приміщень АЕС. Для проведення цієї роботи було створене потужне виробниче об'єднання "Комбінат". Окрім різних технічних служб, при ньому в лютому 1987 року утворено відділ інформації та міжнародних зв'язків. Цей відділ міститься в одному з відсіків "підводного човна", як іменують старожили Чорнобиля нову споруду УК, де є все для автономного "плавання": готель, кухня та їдальня, засоби зв'язку з усім світом, пост дозиметричного контролю та робочі приміщення.
При вході до відділу висить карта світу — з різних континентів, з багатьох країн світу вказівні лінії тягнуться сюди, у Чорнобиль. Керує відділом молода, контактна людина — Олександр Павлович Коваленко. Сьогодні він досить відомий за кордоном і майже невідомий у нас в країні. Так уже склалося, що сьогодні на Чорнобильську АЕС приїжджає більше іноземних кореспондентів, аніж радянських.
