Скорочено Війна і мир - Лев Толстой

Напередодні він був висічений різками, бо напився п'яний і залишив Ростова без обіду, а потім відправився у село за курками, де захопився мародерством і потрапив у полон. Наполеон особисто бажає "дивитися на козака" і розпитує його про те, хто виграє війну, що він думає про Наполеона тощо. Лаврушка, відразу зметикувавши, що перед ним Наполеон, прийнявся удаватися, ніби не знає цього, відповідав так, щоб сподобалося "новим господарям". Коли Наполеон закінчує розмову і від'їжджає, то просить передати козаку, що з ним говорив сам Наполеон. Розуміючи, що від нього чекають здивування, Лаврушка мистецьки демонструє це, за що одержує свободу. Цей випадок був згодом описаний придворними істориками Наполеона, які й гадки не мали, що то за "чудо Лаврушка". Отримавши свободу, Лаврушка поскакав до своїх, дорогою обдумуючи, як він розкаже про весь цей випадок, бо те, як було насправді, здавалося йому негідним цікавої розповіді.

Княжна Мар'я не поїхала до Москви, як думав князь Андрій. Після повернення Алпатича з Смоленська батько князя Андрія вирішив зібрати ополчення, нікуди не їхати, а захищати Лисі Гори до останньої краплі крові, про що й написав головнокомандуючому і поклався на його розсуд: вдаватися чи ні до заходів для "захисту Лисих Гір і одного з найстаріших російських генералів". Проте князь, наказав княжні Мар'ї їхати разом з маленьким князем Миколою у Москву. Княжна вперше не підкорилися батьку й не поїхала, а сина князя Андрія відправила з вихователем. Старий не показував цього, але він був задоволений рішенням княжни Мар'ї. Наступного дня старий князь Болконський одягнувся у військовий мундир, надів усі свої ордени і наказав подавати коляску, щоб їхати до головнокомандуючого. Але з ним стався удар, і двірські принесли його у дім. Наступного дня доктор, що лікував старого князя, і княжна Мар'я з немічним батьком їдуть в Богучарово. Стан старого князя безнадійний, його розбив параліч, він не може говорити, хоча щось мучить його і він хвилюється, особливо у присутності княжни. Хоча зі смертю батька княжна Мар'я нарешті одержить можливість жити вільно, вона жене геть ці думки і молиться, аби Бог дав йому зцілення. Залишатися в Богучарові небезпечно, тому що з усіх боків наступають французи. Три тижні пролежав недужий князь і йому не ставало ні гірше, ні краще. Одного ранку доктор послав за княжною, бо хворому наче стало краще, він навіть виразно назвав її ім'я. Княжна увійшла до батька, той щось хотів сказати, але його ніхто не зрозумів. Одна княжна здогадалася, що то за слова: "Душа болить". Ледь чутним голосом він просить у неї пробачення, дякує за все добро, що вона йому зробила. Князь бідкається, що Росію погубили, і плаче, просить покликати сина Андрія, знову лагідно говорить до дочки. Княжна заридала. Доктор вивів її з кімнати, велів готуватися до від'їзду. Княжна не може ні про що думати, тільки про батька, про його любов до дочки, якої він ніколи не виказував, тільки тепер перед смертю. Вона плаче і докоряє собі за грішні думки, за те, що бажала йому смерті і думала про свою свободу. Приходить покоївка і кличе її до батька. Всі розступаються перед княжною, коли вона заходить у кімнату — батько її помер. Княжна з жахом і відчаєм сприймає цю страшну звістку.

У Богучарові селяни славилися своєю непокорою, "дикунством", як казав ще старий князь. Вони були роботящі і справні господарі, але між ними постійно бродили непевні чутки: то наче цар дарував селянам волю, а пани мішають, то що їх хочуть перехрестити у нову віру тощо. Колись вони бігли на південь, "на теплі річки", де на них нібито чекала свобода. Тепер, під час війни, ці настрої особливо загострилися. Алпатич чув, що в мужиків якісь зносини з французами, один із них, повернувшись, привіз папір про те, що козаки розоряють села, а французи їх не торкають, що французи за усе, що беруть у селян, платять гроші. Мужик навіть на доказ показував асигнацію в 100 рублів, видану йому за сіно (він не знав, що вона фальшива, бо Наполеон, готуючись до війни, заздалегідь надрукував ті "гроші"). Мужики не збираються нікуди іти і не дають коней папам. Алпатич наказує людям дати підводи, але селяни знову збираються на сходку, і відмовляються, хочуть погнати коней у ліс.

Княжна Мар'я перебуває в нерішучості, мадемуазель Бур'єн тим часом намагається умовити її нікуди не їхати, а чекати французів, бо прокламації ті обіцяють своє заступництво місцевим жителям. Богучарський староста виправдовується перед княжною Мар'єю, каже, що коні або виздихали, або забрані під військові потреби, що мужики голодують тощо. Княжна наказує роздати мужикам панський хліб. Ввечері мужики приходять до неї. Княжна Мар'я виходить на ґанок. Мужики заявляють, що вони нікуди не підуть із маєтку і хліб її їм не потрібен.

Ростов з Ільїним відправляється за сіном у Богучарово. Лаврушка розповідає про зустріч з Наполеоном, але офіцери сміються, не вірячи цьому. Ростов не знає, що цей маєток Болконських і дивується, коли бачить стільки п'яних мужиків серед білого дня, які не дуже шанобливо ставляться до них. Підходить Алпатич і просить Ростова від імені княжни зайти у дім. Дорогою він розповідає, що мужики відмовляються відпустити з маєтку княжну, погрожують випрягти коней, якщо вона все ж спробує поїхати. Ростов зустрічається з княжною Мар'єю. Княжна не думала про свою зовнішність, коли говорила з Ростовим, а її променистий погляд виказував прекрасну душу, тільки це і помітив Ростов. Він так шанобливо і шляхетно розмовляє з княжною, що та відразу розуміє, яке прекрасне серце він має. Княжна навіть помітила, як сльози йому набігли на очі, коли вона розповідала про смерть батька. Ростов обіцяє супроводжувати княжну. Вийшовши від княжни, Ростов з люттю накидається на мужиків, наказує в'язати старосту і всіх, хто сміє суперечити. Мужики лякаються, в'яжуть старосту і ще одного мужика. Через годину підводи стоять біля ґанку богучарівського маєтку і на них починають вкладати пожитки. Ростов супроводжує княжну до шляху, яким йшли російські війська. Прощаючись, він червоніє і не хоче слухати слів подяки від княжни, каже, що так на його місці вдіяла б усяка порядна людина.