Скорочено Війна і мир - Лев Толстой
Частина друга
Розмірковуючи над причинами поразки французької армії, можна дійти висновку, що Історія твориться з безлічі подій, мета яких не завжди співпадає з кінцевим результатом. Сила-силенна людей, які вперто йдуть до своєї власної мети, не завжди усвідомлюють, який вплив матимуть на історичні події. Загальновідомо, що причиною загибелі військ Наполеона було, "з одного боку, вступ їх без підготування до зимового походу в глиб Росії, а з іншого боку, характер, що прийняла війна від спалення російських міст і народження ненависті до ворога в російському народі". В історичних творах одні говорять, що Наполеон із самого початку почував небезпеку розтягу Своєї лінії, що він шукав бою і його маршали радили йому зупинитися в Смоленську і т. д. Інші стверджують, що росіяни із самого початку мали план заманювання Наполеона в глиб Росії. Насправді нічого цього не було. Заманювання Наполеона в глиб Росії "відбулося не за чиїмось планом, а відбулося від складної гри, інтриг, цілей, бажань людей — учасників війни, що не вгадували того, що повинно бути, і того, що було єдиним порятунком Росії. Усе відбувається випадково".
Після від'їзду князя Андрія старий Болконський покликав до себе княжну Мар'ю і напустився на неї за те, що вона нібито настроїла проти нього сина. Після цієї розмови він захворів, і Мар'я помічає, що батько віддаляє від себе мадемуазель Бур'єн. Княжна отримує патріотичні листи Жюлі Карагіної, тепер княгині Друбецької, написані російською мовою, якою Жюлі володіє набагато гірше, між французькою. Болконські одержують звістки від Андрія. У першому листі він перепрошує перед батьком за свої різкі слова. У другому повідомляє про відступ російських військ. Старий князь не хоче вірити тим звісткам, робить вигляд, ніби нічого страшного не відбувається. Вчитель маленького князя Миколая натякає на хворобу старого князя і радить княжні Мар'ї подумати про переїзд до Москви. Старий князь посилає у Смоленськ управляючого Алпатича за різним крамом, дає також наказ довідатися у губернатора про дійсний хід подій.
Наполеон тим часом підходить до Смоленська і починає обстрілювати його з гармат. Частина городян покидає місто, частина залишається. Алпатич намагається з'ясувати у губернатора, чи будуть віддавати Смоленськ французам, але той нічого певного не говорить, проте радить їхати князю і княжні до Москви, та й сам збирається. Незабаром поширюється наказ про відхід армії з міста. Деякі крамарі, щоб товари не діставалися французам, підпалюють свої лавки. Несподівано на вулиці, коли Алпатич дивиться на пожежу, його гукає князь Андрій, що зі своїм полком знаходиться у Смоленську. Князь Андрій пише сестрі коротку записку, що Лисі Гори будуть зайняті не пізніше, ніж через тиждень, і просить їх їхати, до Москви. Під час розмови з Алпатичем до князя Андрія під'їздить штабний офіцер з почтом і кричить, що полковник, у присутності якого запалюють будинки, за це відповідатиме. Князь Андрій тільки глянув на того штабного офіцера і нічого не сказав, продовжуючи розмову з Алпатичем. Штабний офіцер, а це був Берг, впізнавши князя Андрія, просить пробачення, говорить, що він лише виконує наказ. Князь Андрій мовчки, не звертаючи уваги на Берга, повернув свого коня у провулок.
10 серпня полк, яким командував князь Андрій, проходив повз "проспект", що вів у Лисі Гори. Стояла нестерпна спека, від якої не було спасіння, навіть ніч не приносила прохолоди. Після виїзду зі Смоленська князь Андрій відчув, що лють до ворога примусила його забути своє горе. "Він весь був відданий справам свого полку..." В полку його називали "наш князь", ним гордилися і його любили. Йому було боляче усвідомлювати, що хворий батько з сестрою змушені були покинути родовий маєток і тікати від французів. І хоча він отримав звістку, що рідні його виїхали у Москву, по дорозі він заїжджає в Лисі Гори. У маєтку залишився тільки Алпатич. Декілька лип у саду зрубано, Алпатич говорить, що це наслідки зупинки полку драгун. У саді князь помічає селянських дівчинок, що крадуть зелені сливи, і розуміє, що життя, незважаючи ні на що, продовжується. Він озирнувся і ще раз подивився на дівчаток, відчуваючи, що на душі стало спокійніше.
Князь Андрій наздогнав свій полк на привалі, біля запруди. Утомлені на марші солдати купаються з радістю в ставку. Андрій дивиться на масу голих тіл і розуміє, що це "усього лише гарматне м'ясо, яке, можливо, незабаром прийдеться пустити в діло".
Незважаючи на війну, у салонах Анни Павлівни Шерер і Елен Безухової нічого не змінюється. З 1805 року в салоні Анни Павлівни "говорять про Бонапарте зі здивуванням, вбачаючи у його успіхах злісну змову, що має єдиною ціллю завдати прикрісті і занепокоєння тому придворному гуртку, що його представницею була Анна Павлівна". У салоні виражаються патріотичні почуття, не рекомендується їздити у французький театр, з осудом ставляться до тих, хто лишає Москву. У салоні Елен все ще захоплювалися великою французькою нацією, війна, на думку цього гуртка, незабаром повинна закінчитися миром. Князь Василь відвідував обидва салони і нерідко плутав, що і де треба говорити. Коли Кутузова обрали головою петербурзького ополчення, князь Василь казав, що дворянські збори, які затвердили це обрання, зробили поганий вибір, і государю це не сподобається. Він сміється над Кутузовим, каже, що той сліпий і старий та вже нічого не тямить. Коли государ призначив Кутузова головнокомандуючим, князь Василь різко змінює свою думку. У тому ж салоні в Анни Павлівни він говорить, що щасливий призначенням Кутузова. Коли ж йому нагадують його власні слова, що "Кутузов сліпий і нічого не бачить", відповідає, що той бачить цілком достатньо.
Наполеон тим часом підходить до Москві. Він шукає бою, але росіяни уникають цього.
Хитрий і підступний денщик Ростова Лаврушка потрапляє в полон до французів.
