Скорочено Війна і мир - Лев Толстой

липня у Москві поширювалися все далі тривожніші чутки про хід війни: говорили про звернення государя до народу, про приїзд самого государя з армії у Москву ...говорили, що государ від'їздить тому, що армія у небезпеці, говорили, що Смоленськ віддали, що у Наполеона мільйон війська і що тільки диво може врятувати Росію". 11 липня маніфест і звернення государя отримали, і наступного дня, в неділю, П'єр обіцяв Ростовим привезти їх. Ростови йдуть у церкву на звичайну недільну обідню. Коли вони йшли до церкви, Наташі здалося, що якийсь молодик вказує на неї і називає імена Болконського і Курагіна. Таке їй тепер часто ввижалося. Вона спробувала зосередитися на почуттях, які викликали у неї відвідування церкви під час говіння. Наташа молиться за себе і просить бога навчити її, як далі жити. "Коли молилися за воїнство, вона згадувала брата і Денисова. Коли молилися за плаваючих і що подорожують, вона згадувала князя Андрія і молилася за нього, і молилася за те, щоб бог простив їй те зло, що вона йому зробила, коли молилися за тих, "хто ненавидить нас", Наташа придумувала ворогів, аби молитися за них, ...пригадувала Анатоля, який заподіяв їй стільки лиха, ...молилася за нього". Несподівано звичайний обряд обідні змінився — священик на колінах почав читати молитву, яку тільки-но отримали від священного синоду, молитву про спасіння Росії від ворожої навали. Урочисті слова молитви справили на Наташу сильне враження, хоча тільки-но всі молилися за тих, "хто ненавидить нас". Жах перед карою за гріхи людей і за свої власні відчула Наташа. Вона просила бога, аби він простив їх всіх і дав їм спокою і щастя, "їй задавалося, що Бог чує її молитву".

П'єр, як і раніше, живе бездіяльним життям. Один із братів-масонів уже після вступу Наполеона в Росію каже йому, що в Апокаліпсисі сказано про прихід "звіра в образі людському і число його буде 666, а межа йому призначена числом 42". Якщо усі французькі букви за абеткою позначити цифрами (від 1 до 10, а далі десятками — 20; 30; 40 і т. д.), то, написавши по-французькому "Імператор Наполеон", підставивши замість букв цифри і склавши їх, одержимо 666. Якщо написати по-французькому ж "сорок два" і також скласти суму чисел, замінивши на них букви, то теж одержимо 666. У 1812 році Наполеону виповнилося 42 роки, Виходило, Антихрист — це Наполеон, і кінець йому настане саме в 1812 році. На П'єра це справляє сильне враження. Він намагається підрахувати суму чисел у власному імені і прізвищі, але не одержує 666. Трохи нехтуючи граматику, замінивши один артикль на інший, П'єр пише "росіянин Безухов" і отримує бажану суму чисел. Домігшись того, чого хотів, він думає про своє призначення, про те, що цей збіг невипадковий, і саме він має якимось чином стати визволителем світу від Антихриста, тобто Наполеона. П'єр давно думав про військову службу, але заважали цьому, по-перше, приналежність до масонського товариства, що проповідувало вічний мир і знищення війни, по-друге, занадто багато москвичів зробили подібний крок, і П'єру було совісно робити, як усі. Головна ж причина була у тому, що П'єр повірив у своє незвичайне призначення, яке пророкувала сума цифр в іменах "росіянин Безухов" і "імператор Наполеон", а значить, усе визначено, виходить, і робити нічого не треба, доводиться тільки чекати, поки здійсниться приречене.

12 липня П'єр, як і обіцяв, приїздить до Ростових з маніфестом царя. Він привіз ще й накази по армії, серед яких був і наказ про нагородження Миколи Ростова і призначення князя Андрія командиром єгерського полку. Молодший син Ростових, Петя, якому минає п'ятнадцятий рік, благає Безухова "замовити за нього слівце", щоб його прийняли в гусари, і той обіцяє. Після обіду Соня, що славиться вмінням виразно читати, схвильована від великої кількості слухачів, читає маніфест, в якому цар звертається до населення Москви, закликає їх стати на захист міста. Граф Ростов із сльозами на очах каже, що нічого не пожаліє для правої справи. Петя заявляє батькам, що йде на військову службу. Наташа теж із сяючими очима дивиться на П'єра. Цей погляд примусив його зніяковіти, незважаючи на те, що він мав намір весь вечір просидіти у Ростових, він збирається їхати. Наташа просить його залишитися, але раптом замовкає. "Вони злякано і зніяковіло дивилися один на одного. Він спробував посміхнутися, але не міг: посмішка його відобразила страждання, і він мовчки поцілував її руку і вийшов. П'єр вирішив більше не їздити до Ростових".

Петя тим часом умовляє батьків відпустити його "в гусари", але одержує рішучу відмову. До Москви приїжджає цар, і величезна юрба народу збирається подивитися на нього. Петя також відправляється в Кремль із таємним наміром пробратися до царя і попросити государя записати його в гусари. Його мало не задавили у натовпі. Юрба кричить: "Ура!" Сидячи верхи на Царі-гарматі, Петя кричить разом із усіма, хоча і не впізнає государя серед придворних. Під час обіду цар виходить на балкон. Він тримає в руці бісквіт, від якого відламується шматочок і падає униз. Якийсь кучер або лакей підхоплює цей шматочок, інші виривають у нього бісквіт. Тоді цар виносить цілу тарілку бісквітів і кидає їх вниз. Люди виривають один в одного "царське частування", Петя теж кидається вперед і, збивши з ніг якусь бабусю, одержує бажаний шматок "із рук государя". Повернувшись додому, Петя рішуче говорить: якщо його не відпустять служити, він утече. Наступного дня граф Ілля Андрійович, аби не доводити сина до настільки розпачливих дій, відправляється дізнаватися, як би улаштувати Петю в більш-менш безпечне місце. Через три дні збираються великі Дворянські Збори. П'єр також присутній на засіданні. Він слухає суперечки та не розуміє їхнього змісту. Він каже, що готовий жертвувати гроші на ополчення, але бажав би дізнатися у військових або в самого государя, який передбачається план кампанії, у якому стані війська і т. д. На П'єра обрушується шквал обурення тих, що зібралися, і Безухов покірно замовкає. З'являється цар, усі розчулені, в одностайному пориві жертвують гроші. З залу дворянства цар переходить у зал купецтва. "Як потім дізналися, государ тільки що почав промову купцям, як сльози бризнули з його очей, і він тремтячим голосом договорив ЇЇ". За государем біжать два багатих купці, обидва плачуть, один говорить: "І життя, і майно візьміть, Ваша Величність!" П'єр теж піддається загальному пориву