Скорочено Війна і мир - Лев Толстой
Кутузов приймає командування всіма арміями, і незабаром князь Андрій одержує розпорядження явитися в головну штаб-квартиру. Приїхавши туди, він зустрічається з Денисовим, тепер уже підполковником. Андрій знав про першого нареченого Наташі по її розповідях, і спогади знову ожили в його душі. Денисов розмовляє з Андрієм про план кампанії, що він придумав особисто і вже подавав Барклаю де Толлі, а тепер має намір представити Кутузову. План полягав в тому, що основна лінія французів розтягнута, і, замість того, щоб діяти з фронту, потрібно нищити їхні комунікації. Денисов впевнений, що основною системою ведення війни повинна стати партизанська. З'являється Кутузов. З того часу, як князь Андрій його не бачив, той "ще більше потовстів". Андрій повідомляє Кутузову про смерть свого батька. Кутузов сприймає цю звістку з жалем, тому що добре знав старого князя і тому що сам вже старий. Денисов, "який так само мало боявся начальства, як і ворога", тим часом просить дозволу викласти свій план і починає доповідати. Кутузов знехотя слухає, Денисов говорить переконливо. Кутузов просить його залишитися при штабі й обіцяє дослухати його завтра, потім йде в штаб і так само розсіяно слухає штабних офіцерів. "Те, що говорив черговий генерал, було ще доцільніше й розумніше, але очевидно було, що Кутузов нехтував і знанням, і розумом, і знав щось інше, що повинно було вирішити справу,— щось інше, незалежне від розуму і знання". Запросивши до себе князя Андрія, Кутузов повідомляє, що викликав його у штаб для того, аби мати при собі. Князь Андрій відмовляється, каже, що при штабі служити не буде. Кутузов схвалює це рішення: "Йди з богом своєю дорогою. Я знаю, твоя дорога— це дорога честі". Пригадує князя Андрія на полі Аустерліца з прапором у руках. Далі Кутузов говорить про війну: "порадників багато, людей мало", потрібно терпіння, щоб вигнати неприятеля — "узяти фортецю неважко, важко кампанію виграти". Князь Андрій заперечує, що генерального бою не минути. Кутузов відповідає: "коли усі хочуть, так нічого робити". Князь Андрій повертається до себе заспокоєний і впевнений, що армія тепер дійсно в надійних руках. Про Кутузова він думав так: "у нього не буде нічого свого. Він нічого не придумає, нічого не почне, але він усе вислухає, усе запам'ятає, усе поставить на своє місце, нічому корисному не зашкодить і нічого шкідливого не дозволить. Він розуміє, що є щось сильніше і вагоміше його волі,— це неминучий хід подій, і він уміє бачити їх, уміє розуміти їхнє значення і, через це значення уміє відрікатися від участі в цих подіях, від своєї особистої волі, спрямованої на інше".
Супротивник наближається до Москви, але москвичі ставляться до небезпеки ще більш легковажно, ніж раніш. Головнокомандуючий Москви граф Ростопчин випускає афішки з картинками, із "народним героєм Карпушкой", який глузує з французів, говорячи, що вони "від капусти розбухнуть, від каші полускаються, від щів задихнуться", впевнений, що вони усі "карлики і їх трьох одна баба вилами закине". Прочитавши ці афіші, П'єр остаточно зрозумів, що Москву віддадуть ворогу. У салоні Жюлі Друбецької і в інших аристократичних салонах прийнято говорити тільки російською мовою, той із гостей, хто вимовляє хоч слово французькою, повинен сплачувати штраф на користь комітету пожертвувань. П'єр витрачає на своїх ополченців майже мільйон рублів. Ходять чутки, що він збирається одягнутися у військовий мундир і їхати на коні попереду свого полку. Жюлі при зустрічі з іронією запитує Безухова, чи не має наміру він сам повести свій полк у бій. П'єр жартує, що зможе вилізти на коня. Жюлі також повідомляє Безухову про смерть старого князя Болконського і про приїзд княжни Мар'ї в Москву, розповідає історію чудесного порятунку Мар'ї Миколою Ростовим, перебріхуючи події, ніби Мар'ю оточили, схопили, хотіли убити, але тільки ранили її людей. Ростов же нібито без коливань накинувся на кривдників і спас дівчину.
Ростопчин поширює афішки, у яких божиться, що ворог не ввійде в Москву, і негласно забороняє виїжджати з міста. П'єр вислуховує доповідь управителя, із якої випливає, що витрати на ополчення розорять Безухова. У глибині душі П'єр навіть радіє цьому. Він їде Москвою і бачить, як на Болотній площі городяни влаштовують екзекуцію над двома французами — кухарем і чи то вчителем, чи то чиновником. їх обвинувачують у шпигунстві. П'єр виходить із себе і повертає додому. Безухов вирішує їхати в Можайськ до війська, наказує закладати коней. По дорозі до нього доходять чутки, що відбувся якийсь великий бій, але чим воно закінчилося, ніхто не знає. Під Можайськом у всі сторони рухаються війська, П'єр пожвавлюється. "П'єр не міг собі дати звіту, та й не намагався усвідомити собі, для кого і для чого він знаходить особливу принадність пожертвувати усім. Його не займало те, для чого він хоче жертвувати, але саме жертвування складало для нього нове радісне почуття".
Бій, про який чув П'єр, одержав назву Шевардинського. "Для чого і як були дані і прийняті бої при Шевардині і при Бородіні?.. Для чого був дан Бородинський бій? Ні для французів, ні для росіян воно не мало ні найменшого змісту". Для росіян результатом бою стала необхідність здати Москву. Якби полководці керувалися розумними причинами, то обидва ухилилися б від Бородинського бою. "Наполеон зрозумів би, що, зайшовши за дві тисячі верст і приймаючи бій, у разі втрати чверті армії він йшов на вірну погибель". Історики потім знайшли розумне обґрунтування бою, що відбувся. Ніби-то від самого Смоленська росіяни відшукували вигідну позицію, що і знайшли при Бородіні і т. п., але це неправда. Бородіно не було самою кращою позицією. Бородинський бій виставляють у більш вигідному світлі, щоб сховати помилки
