Мартін Іден - Джек Лондон

«Герберт Спенсер,- сказав бібліотекар,- о, це великий розум». Але сам він щось не вельми був обізнаний з цим великим розумом. Якось під час обіду в Морзів, у присутності містера Бетлера, Мартін завів розмову про Спенсера. Містер Морз прикро напався на агностицизм англійського філософа, але признався, що «Основних засад» не читав, а містер Бетлер заявив, що в нього на Спенсера не вистачило терпіння, і хоч він його не читав ані рядка, чудово собі обходиться в житті. Мартіна охопив сумнів, і якби він був не такий самобутній, то, можливо, пристав би на загальну думку й полишив Спенсера у спокої. Але світогляд цього філософа здавався йому незаперечним,- для Мартіна зректися Спенсера було однаково, що мореплавцеві викинути за борт компас і карти. Тим-то Мартін почав докладніше вивчати теорію еволюції, опановуючи її дедалі глибше і знаходячи їй підтвердження у тисячі інших письменників. Що більше він учився, то ширше розстилалися перед ним ще не досліджені галузі знання, і тепер уже постійно відчував він жаль, що в добі лише двадцять чотири години.

Невдовзі надійшов день, коли ця часова скрута спонукала його кинути алгебру й геометрію. До тригонометрії він навіть і не брався. Далі він викреслив із своєї програми хімію і залишив саму тільки фізику.

- Я не спеціаліст,- виправдовувався він перед Рут,- і не збираюся ним ставати. На світі так багато всяких наук, що за життя і десятої частки їх не опануєш. Я хочу мати загальну освіту. Коли мені будуть потрібні які-небудь спеціальні відомості, я подивлюсь у книжку.

- Але це зовсім не те, що знати самому,- заперечила вона.

- Та в цьому й немає потреби. Можна користуватися працями спеціалістів. Для цього вони й існують. От коли я прийшов, у вас працювали сажотруси. Це теж спеціалісти, і, коли вони скінчать свою роботу, ви матимете чисті димарі, хоч і не знаєте, як їх збудовано.

- Боюся, що порівняння невдале.

Вона глянула на нього допитливо, і в погляді її Мартін побачив докір. Але він був певен своєї слушності.

- Усі філософи, усі найвидатніші розуми світу фактично спиралися на праці спеціалістів. Так само робив і Герберт Спенсер. Він узагальнив те, що відкрили тисячі дослідників. Йому б треба було прожити тисячу життів, щоб зробити все самому. А Дарвін? Він використав те, що вивчали садівники і скотарі.

- Ви маєте рацію, Мартіне,- сказав Олні.- Ви знаєте, чого хочете, а Рут - ні. Вона не знає навіть, чого їй самій треба. Авжеж, так,- провадив він далі, не даючи дівчині заперечити.- Я знаю, ви називаєте це загальною культурою. Але хіба не все одно, що вивчати заради тієї загальної культури? Можете вивчати французьку мову або німецьку, можете замість них вивчати есперанто - ви однаково станете освіченим. Можете вивчати греччину або латину, хоч вони вам ніколи ні на що не здадуться. Однак це теж буде освіта. Ось два роки тому Рут вивчала англосаксонську мову й мала великі успіхи, а тепер вона пам’ятає тільки один рядок: «Коли поллють рясні дощі у квітні». 16 Але це дало тобі певну культуру,- засміявся він, знов не даючи їй сказати й слова.- Я знаю. Ми ж учили це разом.

- Ти так говориш про культуру, неначе це засіб, а не мета! - вигукнула Рут. Очі в неї блищали, а на щоках горіли червоні плями.- Культура має мету сама в собі.

- Але це не те, чого Мартін хоче.

- Звідки ти знаєш?

- Мартіне, чого ви хочете? - спитав Олні, круто обернувшись до нього.

Мартін зніяковів і благально подивився на Рут.

- Так, справді, чого ви хочете? - сказала Рут.- Це розв’яже нашу суперечку.

- Ну, звісно, я хочу опанувати культуру,- нерішучо промовив Мартін.- Я люблю красу, а культура дасть мені змогу тонше й глибше розуміти її.

Рут скинула головою і переможно глянула на Олні.

- Дурниці! І ти сама це чудово знаєш,- заявив той.- Мартінові потрібна кар’єра, а не освіта, але випадково йому для кар’єри треба здобути освіту. Якби він хотів стати аптекарем, культура була б йому ні до чого. Але Мартін хоче стати письменником, тільки боїться сказати це, щоб ти не зазнала поразки.

А чому Мартін хоче стати письменником? - провадив він далі.- Тому, що він не багатий на гроші. Ти можеш забивати собі голову і саксонщиною, і загальною освітою, бо тобі не треба самій прокладати дорогу в житті. Про це дбає твій батько. Він купує тобі одежу й усе інше. Чого варта ця наша освіта, твоя й моя, Артура й Нормана? Ми просякнуті «загальною культурою», але якби наші батьки сьогодні збанкрутували, ми завтра б мусили складати іспити на шкільного вчителя. Ти, Рут, щонайбільше могла б тоді стати сільською вчителькою або ж викладачкою музики в пансіоні для дівчат.

- А що б ти сам робив? - спитала Рут.

- Та й я теж. Хіба б міг заробляти півтора долара на день фізичною працею, а може, теж зробився б учителем у школі для недоумків. Я кажу «може», бо за тиждень мене, певно, вигнали б через непридатність.

Мартін уважно стежив за розмовою і, думаючи, що Олні має рацію, водночас сердився на нього, що він так зневажливо ставиться до Рут. Поки він слухав їх, у нього складався новий погляд на кохання. Розум не має нічого спільного з коханням. Правильно мислить кохана жінка чи неправильно - то байдуже. Кохання вище за розум. Від того, що Рут не розуміє, як потрібно йому вибитися в житті, вона не втрачає своєї принадності. Вона чарівна, і які б її думки там не були, вона таки чарівна, ото й усе.

- Що ви сказали? - звернувся він до Олні, який своїм запитанням перепинив течію його думок.

- Я кажу, що у вас, певно, вистачить розуму, щоб не вивчати латини.

- Але ж латина це не просто культура, вона розвиває мислення! - вигукнула Рут.

- Ну, то як, Мартіне, будете ви її вивчати? - не вгавав Олні.

Мартін почував себе дуже незручно. Він бачив, що Рут з нетерпінням чекає його відповіді.

- Боюся, що в мене часу не стане,- сказав він нарешті.- Я якраз хотів би, але