Драматичні поеми - Леся Українка

що як же потім ти дістав сю землю.

Юда

Ба! Мусили-таки велебні дати!

Прочанин

Хто?

Юда

Архіреї ж! Я ото прийшов

та й кинув їм межи очі ті гроші,

що заробив від них.

Прочанин

Та що ти кажеш?

Невже межи очі?!

Юда

Там як прийшлося...

Сказав: «Беріть на храм!»

Прочанин

Ой, гріх який!

Хіба ж на храм такі годяться гроші?

Юда

(глумливо)

Ні, де ж там, ні! Так і вони рішили,

отож купили сей шматок пустині -

тут буде кладовище для захожих,

а я, бач, сторожем на кладовищі,

то й маю право до сієї нивки.

До остаточного тексту драматичної поеми не увійшов і кінцевий епізод - розмова Юди з трьома жінками-християнками та сцена його самогубства, що якоюсь мірою пом’якшувала гостру викривальну характеристику зрадника:

З того боку, з якого надійшов був прочанин, з’являються три жіночі постаті, що хутко і легко посуваються, мов їм допомагають невидимі крила. Попереду вутла і хороблива, не першої молодості жінка з широко розкритими чорними очима, з поривчастими рухами, з плямистим і зникомим рум’янцем на снідому обличчі, з розпущеним та старанно розчесаним волоссям, що чудно відбиває супроти її убогої, занедбаної одежі. Се Марія з Магдали. За нею йдуть, держачи одна одну за руку, Саломея і Сусанна; перша - молода жінка з материнським, трохи простодушним виразом обличчя, заживненька, скромно, але пристойно вбрана, їй, видно, важче йти, ніж іншим, бо часто переводить дух, але вона сама того не завважає; друга - Сусанна - молоденька, струнка дівчина, надзвичайно вродлива, з прозорою церою і з полохливими очима газелі: вона могла б іти швидше, але не зважується пустити руку Саломеї, що мимоволі тамує її ходу. Всі три мають по слоїку пахощів при собі.

Марія

(порівнявшися з Юдою, припиняє ходу)

Радій, убогий брате! Годі, годі

тобі сю землю потом поливати!

Часи сповнились! Ми вже в царстві божім!

Все кинь і з нами йди!

(Простягає руку, щоб узяти від нього мотику.)

Юда

Геть, біснувата!

(Замахується на неї мотикою, але вона не сахається і з ясним усміхом дивиться на нього; він спускає руку й одвертається.)

Саломея

(злякано)

Ой господи! Се ж Юда! Утікаймо!

Сусанна

(тривожно тулячись до Саломеї, шепоче)

Невже ж і він воскрес? Невже диявол

теж може воскрешати?

Юда

(почувши те)

Ти здуріла?

Я не вмирав, чого мені вмирати?

Я жити хочу й буду жити довго!

Саломея

(сплеснувши руками і глянувши вгору)

Ні, господи! Сього ти не попустиш!

Марія

(до Саломеї)

Як можеш ти комусь бажати смерті?

Її ж нема! Її Месія знищив!

Саломея

Немає смерті - навіть і для сього?

(Показує на Юду.)

Марія

(до Саломеї)

Не ворогуй. Його простив Учитель.

Юда

Та що ти знаєш?

Марія

Він мені казав.

Юда

Коли?

Марія

Сьогодні.

Юда

Ти дурна чи п’яна?

Чи в тебе вже вселився восьмий біс?

Марія

(без тіні образи, тільки трохи здивована його недовірством)

Не знаєш ти хіба, що Він воскрес?

Юда

(намагається заглушити в собі тривогу, збуджену словами Марії)

Що ти торочиш? Як се може бути?

Марія

(впевнено)

А як би ж се могло інакше бути?

Юда

(іронічно тлумить свій страх)

Марія

Авжеж!

Виразно так, як от тебе я бачу.

Я скрикнула: «Учителю!» І впала

йому до ніг. А він сказав: «Не бійся,

Маріє, мир тобі!» І довго-довго

зо мною говорив…

(Замовкає, захоплена спогадом, тільки уста її ворушаться, мов тихо повторюючи якісь слова, обличчя променіє щасливим усміхом, очі вдивляються в простір, руки то немов пориваються до когось, то з ніжною покорою складаються.)

Юда

(з удаваною відразою одвертається від Марії. До Саломеї, знов іронічно.)

Чи то ж і ти

з ним говорить сподобилась?

Саломея

(не так упевнено, як ображено)

А чом же

не мала я сподобитись? Чи то ж пак

я зрадила його? Усі ми щиро

йому служили, не сама Марія.

Марія

(в радісному нестямі. До Юди)

Я перша бачила його!

Саломея

Бо швидше

дійшла до гробу - ти прудка ходою.

А се однаково. Казав учитель,

що перші можуть перейти в остатні.

До мене, може, він пізніше прийде,

зате вже не покине.

Юда

(злорадно)

А! Ще прийде?

Я думав - вже прийшов!

Саломея

Авжеж прийшов!

Вже бачило його багато наших:

Петро, Іван і Яків, а Тома

до ран його руками доторкнувся.

Сусанна бачила.

Юда

(до Сусанни)

Ти, козеня,

теж бачила Месію?

Сусанна

(тихо до Саломеї)

Я не хочу

з ним говорити.

Саломея

(завзято. До Сусанни)

Ні, скажи, скажи!

Нехай не завдає брехні! Хай знає.

Юда

(до Сусанни)

Ти бачила? Се правда?

Сусанна

Я... не знаю…

здається, бачила...

(Юда голосно сміється. Сусанна раптом одважується, твердим голосом.)

Але я чула,

він раз мене покликав. Так: «Сусанно!»

Та навіть і не раз. Багато разів.

(З щирою вірою.)

Я ж добре знаю голос! То був він,

Учитель наш!