Драматичні поеми - Леся Українка

Але й рабині часом утікають.

Ти не впевняйся на замки.

Антей

Нерісо!!

Неріса

Що, пане мій?

(Пауза.)

Ну то рішай же зараз:

чи ти, чи я.

Антей

Ох, якби мав я силу

тебе від серця одірвати геть

і кинути, мов гадину отрутну,

римлянам тим під ноги!

Неріса

(з коротким злісним сміхом)

Ти не можеш?

То мусиш покоритись. Може, згодом

ти сам мені подякуєш за се.

Бо я не відступлюсь від свого слова,-

коли не ти, то я здобуду слави,

і то сьогодні. Я доволі ждала.

Антей

(після важкого мовчання)

Так, я піду. Мені миліше буде

з римлянами, аніж отут з тобою.

Неріса

Іди. Та оббери ж оте галуззя

з своєї голови - невже ж так підеш?

Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, коли квітчала його.

Голос Евфрозіни

(озивається з глибини дому)

Нерісо! Клич Антея! Йдіть обідать!

Уже готова оргія препишна!

Антей миттю кидається до хвіртки.

Неріса

(доганяючи його)

Куди ж ти? Треба ж переодягтися!

Антей

Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна,

а я не смію глянуть їй у вічі.

(Вибігає за хвіртку.)

Евфрозіна

(виходить з дверей)

А де ж Антей?

Неріса

На оргію пішов.

Його запрошено до Мецената.

Евфрозіна

Якийсь дивний твій жарт.

Неріса

Я не жартую.

Он там лежать зів’ялі хатні лаври,-

сьогодні він нам свіжі принесе,

здобувши з рук знавців.

(Гордо підвівши голову, йде в хату.)

Евфрозіна

(хапаючись за голову)

Невже се правда?!

В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей - прокуратора і префекта - і вряджено невисокий примост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо - на грецький лад, то з стільцями - на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегіристів - між ними Хілон - кінчає спів.

Хор панегіристів

(співає)

Світло від світла

родиться вічно,

так і пресвітлий

рід Мецената

з променя в промінь

переливає

сяйво своє!

Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.

Меценат

(рухом пальця закликає раба-домоправителя)

Нехай тим часом тут поскачуть міми,

а потім ті єгиптянки безкості,

що то показують з мечами штуки,

але щоб те тривало все недовго:

хвилину-дві щоб кожне зоставалось

і щоб ніхто не смів виходить двічі.

(До прокуратора і префекта.)

Бо уявіть собі, що й тії мавпи

до слави не байдужі: раз плесніть,

то потім і прогнати з кону трудно.

Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з’являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими опуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи зниженим голосом, префект рівно, однотонно і трохи недбало, прокуратор голосно і непримушено.

Меценат

Ся оргія моя, признатись мушу,

нагадує щось трошки царство тінів

перед Плутоновим тріумвіратом. 30

Ви не повірите, як я працюю,

щоб якось подолати сюю дикість

і недовірливість, щоб сполучити

в одну родину дві частини люду

корінфського - римлян і греків.

Префект

Друже,

ти й так уже великого досяг:

взірцевий маєш хор панегіристів,

такий і в Римі не щодня почуєш.

Меценат

(махнувши рукою)

Ет, що той хор!.. По щирості сказавши,

такій поезії на кухні місце,

бо їй недоїдки - миліша плата,

ніж лаври… Я прошу в вас вибачення,

що вас частую отаким злиденством -

(ще тихше)

бо се, властиве, тільки для юрби -

та я надолужити сподіваюсь

на іншому. Я тут назнав співця

справдешнього. Не дуже він славутній,

та се вже грекам сором, не співцеві.

Я покажу Корінфові, що треба

римлянина для цінування хисту,

інакше хист лишиться неужитком.

Прокуратор

Співець той хутко прийде?

Меценат

Я не знаю.

Я запросив його, але відповідь

була від нього невиразна.

Прокуратор

От ще!

Просити їх… ти просто б наказав!

Меценат

Наказувати тут не випадає.

Антей не раб, а вільний громадянин.

Префект

Він римський громадянин?

Меценат

Се то ні,

а все ж він роду чесного. В Корінфі

його родину здавна поважають,

колись якісь герої з неї вийшли.