Драматичні поеми - Леся Українка
Антей
Нерісо, годі! Се твій жаль говорить,
і з сього справді винен я. Прости!
(Цілує її, вона прихиляється до нього з виразом невинно ображеної дитини.)
Моя кохана! Скарбе мій! Не дам,
не дам тебе юрбі тій безсоромній!
Не підеш ти на оргії до неї,-
вона не тямить, що то є правдива
святая оргія, встанова божа!
Неріса
Ти був коли на оргії?
Антей
Давно.
Ще підлітком. Ще як була в Корінфі
гетерія співців, таємна, звісно,
бо всяке ж товариство є злочин,
на римську думку.
Неріса
Що ж? І дуже пишні
були в вас оргії?
Антей
Зважай сама.
Збирались ми все по таких госпо́дах,
як от моя…
Неріса
(розчаровано)
Ах, так!..
Антей
У нас в крате́рах
вода все панувала над вином.
Квітки бували в нас лише в ту пору,
коли вони цвіли в садках та в полі,
а як верталась в тартар Персефона, 19
то забирала нам усі покраси.
Неріса
Хіба ж бувають оргії без квітів?
Антей
У нас бували, ще й які буйні!
Неріса
Але ж вони були таємні, кажеш?
То як же буйних оргій тих не чули
знадвору люди?
Антей
Чи ж вони могли
знадвору чути, як серця в нас б’ються?
Чи ж сяйво наших поглядів проймало
камінні мури та загони щільні?
Неріса
А ваші співи?
Антей
О, вони були
потужнії натхненням, а не гуком.
І в стриманім зітханні тихих струн
ми вгадувати вміли урагани,
що нуртували в грудях у співця.
В нас буйні кучері були, мов тірси, 20
гукали погляди: «Evoe Bacche»! 21
Хоч би сама вода була в кратерах,
ми ще б розходились додому п’яні.
О, я хотів, щоб ти хоч раз попала
на оргію таку! В святім безумстві
ти б у танку зайшлася, як менада! 22
Неріса
Бувала я на оргіях не раз.
Антей
Але не на таких!
Неріса
Либонь, на кращих.
Антей
Того не може бути.
Неріса
Я не знаю,
які були ті ваші, але тії,
що я на їх дитиною ходила,
були мов сни розкішні.
Антей
Се злочин -
на оргії такі дітей водити!
Неріса
Моя матуся мусила.
Антей
Я знаю…
Пробач, я мовив нерозумне слово.
Повинен би я тямити, як тяжко
рабині-танцівниці серце рвалось,
коли вона свою єдину доню,
що ледве виросла із немовляток,
вела на те позорище.
Неріса
Нічого
мені про те матуся не казала.
Я завжди йшла на оргію весела,
там ласощів я їла досхочу,
та й забавки перепадали часом,
бо гості пестили мене…
Антей
Не згадуй!
Аж холодно, як здумаю… Запевне,
ті їхні пестощі були масні
і кожне слово брудом перейнято!
Неріса
Не знаю, я тоді не розуміла
ні слів масних, ні поглядів брудних,
але красу я тямила й малою,
і серденько тремтіло від хвали,
як струночка під плектроном на лірі.
На примості високім ми обидві
були немов веселки - більша й менша -
на ясній верховині. Покривала,
прозорі та барвисті, легким луком
перекидалися понад хмаринки
злотистих курев запашних. Тоді
мені здавалося, що я танцюю
на хмароньках небесних, а з землі
до мене долітають тільки квіти.
То гості кидали до нас квітки,
не тямлячись від захвату палкого…
Антей
А в тих квітках ховався невидимий
холодний гад розпусти і зневаги.
Неріса
Кажу ж тобі, що я того не знала!
Антей
Але тепер ти знаєш, чим бувають
рабині-танцівниці для римлян,
і тямиш добре, що тебе спіткало б,
якби ти серед оргій тих зросла
так, як твоя матуся нещаслива,
що згинула, мов забавка розбита,
у забутті, в недузі та в погорді.
Неріса
Я тямлю, що тобі я винна дяку.
Не бійся, я того не забуваю.
Антей
Нерісо! Чи того ж я потребую?
Неріса
Ні-ні, я не повинна забувати,
що ти зробив людиною мене,
«маленьку мавпочку з Танагри». 23
Антей
Годі!
Я не люблю, як ти таке говориш,
і прозвища того я не терплю,
що прикладали ті римляни грубі
до еллінської ніжної дитинки.
То заздрили вони, що їх римлянки
були важкі й незграбні проти тебе,
моєї «вітроногої» Неріси!
Неріса
(задумана)
І нащо то мені?…
Антей
Що саме, люба?
Неріса
Отая «вітроногість», як ти кажеш…
Вже я ж не танцівниця.
Антей
Як, Нерісо?
Хіба тебе не радує хвала
моя і наших друзів скромних, щирих?
Хіба ж то мало - бути в нашій хаті
укритим скарбом, але дорогим,
таким, що й цезар ліпшого не має?
Неріса
Укритим скарбом… Я скажу по правді,
що я щедрішою вдалась від тебе.
І ти ж укритий скарб, а я ж, Антею,
тим не радію, що твоєї ліри
не чує світ широкий, тільки я
та слухачів твоїх
