Драматичні поеми - Леся Українка
Ні! Якби сила, я б тебе сама
поставила на п’єдестал високий,
мов постать Аполлона-кітариста! 24
і хай би світ сповнявся тих пісень,
що ти б тоді творив на високості!
Антей
Ти думаєш, либонь, що і натхнення
повищати від п’єдесталу може?
Неріса
Авжеж! Я певна то́го!
Антей
Ти дитина…
Але як ти так любиш п’єдестали,
то будь утішена, бо наш Федон
вже ж вирізьбив на взір твій Терпсіхору 25
і дав їй п’єдестал високий досить.
Неріса
А де ж він тую статую подіне?
Антей
Нам принесе.
Неріса
Тут і лишить?
Антей
Запевне.
Се ж буде дружній дар нам від Федона.
(Пауза.)
Ти щось примовкла, наче зажурилась.
Чого, Нерісо?
Неріса
Я собі гадаю,
що скільки ще ся хата поховає
в собі укритих скарбів, мов гробниця.
Антей
Я не люблю таких речей у тебе.
Неріса
Як буде тут камінна Терпсіхора,
то я мовчання перейму від неї.
Антей
Нерісо, ти сьогодні вередлива.
Неріса
Як так, то я піду.
(Встає.)
Антей
(затримує її, обнявши)
Ні-ні, кохана!
Неріса
(визволяючись)
Пусти мене!
Чутно стукання у хвіртку.
Он хтось прийшов до тебе.
Неріса йде в гінекей. Антей одчиняє хвіртку і впускає Федона - молодого скульптора.
Антей
Здоров, Федоне!
Вітаються.
Федон
Я лиш на хвилинку,
так ніколи!
Антей
Чому? Роботу маєш?
Федон
Роботу поки що я вже скінчив,
та тут нові клопо́ти - вибираюсь
на панську оргію, до Мецената!
Антей
(зчудований)
Тебе запрошено?
Федон
З тобою разом.
Антей
Жартуєш чи глузуєш?
Федон
Правду мовлю,
се ж я прийшов тобі переказати
запросини.
Антей
Хто ж їх тобі приніс?
Федон
Я сам одержав, бувши в Мецената.
Антей
Ти в Мецената був? Чого?
Федон
По справі…
І знаєш, я ніяк не сподівався,
що він такий.
Антей
Який?
Федон
Такий привітний,
і неподібно, що великий пан,
говорить так…
Антей
Та з чого ж ти дивуєш?
Що пан вельможний на поріг пускає
митця убогого? Чи, може, з того,
що й римлянин часом дещо тямить
у хисті красному?
Федон
О ні, не «дещо»,
а він таки знавець великий, справжній!
Адже й тебе він перший оцінив.
Антей
Він перший? Але ж я давно мав школу,
як Мецената не було в Корінфі.
Федон
Що школа! То до слави так належить,
як глиняна патера до скульптури.
Антей
Та вже було подібне щось до слави,
коли той пан довідався про мене.
Федон
Сказати правду, ви́падок сліпий
звістив про тебе: учень твій один
вступити хтів у хор панегіристів
і на зразок умілості своєї
твою епіталаму проспівав,
оту, що ти зложив на шлюб твій власний.
Антей робить рух урази, але Федон, невважаючи, провадить далі.
Ми з Меценатом надійшли на теє,
я розказав йому, хто автор співу,
і зараз же він доручив мені
тебе просить на оргію до нього,
а се не мало значить, любий друже.
Антей
(стримуючи досаду, викликану остатніми словами Федона)
Яку ти міг до нього мати справу?
Федон
Він статую купив недавно в мене,
то я її до нього відпровадив,
щоб не ушкодили раби, несучи.
Антей
Яку ж ти статую йому продав?
Федон
Пробач… я, власне, мусив би спитати
твоєї згоди… та пани вельможні
не люблять ждати…
Антей
Ти продав Нерісу?!
Федон
Ні, статую богині Терпсіхори.
Антей
Ти б і саму богиню запродав,
якби лиш міг, у римський дім розпусти!
Федон
(встає ображений)
Такого ти не смієш говорити!
Антей
Тобі не до лиця така вражливість,
бо ти ж продав туди свій твір найкращий,
де зневажають все, що нам святе.
Федон
(впадаючи в річ)
Нічого там ніхто не зневажає!
Там цінять геній, там дарують славу,
не тільки гроші. Я не запродав
своєї Терпсіхори. Я поставив
її на подив людський, мов у храмі.
Чи вже вона й для храму засвята,
по-твоєму?
Антей
По-моєму, блюзнірство -
рівняти дім римлянина до храму!
За гроші чи за славу - ти продався
укупі з твором рук твоїх.
Федон
Антею!
Ти хочеш довести мене до того,
щоб я пішов і викупив назад
ту статую. За гроші неможливо,
щоб Меценат раз куплене продав,
та, може ж, се ще не остання іскра
мого натхнення, може, я здолаю
щось кращого створити - їй на викуп.
Антей
Ти купиш другий гріх, і то ще тяжчий.
Федон
Не розумію, що ти з мене хочеш!
Чи мав би й я весь вік, як ти, сидіти
без хліба і без слави?
Антей
Се повинен
терпіти еллін, коли хліб і славу
здобути може тільки з римських
