Драматичні поеми - Леся Українка
Але не знаю, що ти там придбаєш,
крім помилок. В поезії латинській
і я ж тобі, здається, показав
усе, що тільки варт було пізнати.
Не думаю, щоб ритори в тій школі
тобі могли подати щось нового,
бо я їх знаю. Думаю, що ти
вже міг би їх учити.
Хілон
Сам я певен,
що там учителі ні в чім не можуть
зрівняюся з тобою. Все ж я мушу
до їх піти.
Антей
Що змушує тебе?
Хілон
Учителю, зоставшись при тобі,
я став би долею тобі подібний.
Антей
Чому ж та доля так тебе лякає?
Хіба вже я остатній між співцями?
Хілон
Не між співцями, ні…
Антей
Але між людьми?
Хілон
Я не кажу - остатній, але ж правда,
що ти в громаді не займаєш місця,
належного твоєму талану.
Антей
А ти ж якого маєш запобігти,
коли скінчиш ту школу Мецената?
Хілон
Я можу стати ритором в тій школі,
а згодом в академії де-небудь.
Або поїду в Рим. Там дуже добре
ведеться вихованцям Мецената,
бо рід його там досі має силу,
як повелось від Августа часів.
Та поки що, то я й тепер, ще учнем,
вступити можу в хор панегіристів
самого Мецената.
Антей
(схоплюється обурений)
Ти? Ти вступиш
у хор панегіристів? В тую зграю
запроданців, злочинців проти хисту?
О, краще б ти навіки занімів,
позбувся рук, оглух, ніж так упасти!
І се був мій найкращий ученик!..
Пауза.
Хілон
Учителю, прийми ж мою подяку…
(Подає Антеєві гроші, добувши з калитки.)
Антей
(відштовхує його руку)
Геть! Я тебе нічого не навчив!
Іди з очей!
Хілон, похнюпившись, виходить.
Герміона
Даремне ти, Антею,
не взяв від нього грошей. В нього батько
сто раз від нас багатший. Сяк чи так,
а се ж твоя заслуженина.
Антей
Мамо!
нічого я не заслужив, крім ганьби!
Герміона
Немає за що ганити тебе,
хіба за те, що ти свій заробіток
пускаєш так на вітер. Справді, сину,
ми зійдемо на пролетарський хліб.
Чи буде ж добре, як твоя родина
просити піде пайки дармової -
до тих римлян, що ти так ненавидиш?
Антей
Ще маєм хліба власного доволі.
Не прогнівляй богів.
Герміона
На все їх воля…
Запевне, так хотілось Афродіті,
щоб я замість багатої невістки
дочку рабині-танцівниці мала
прийняти в дім…
Антей
Ще не кінець докорам?
Герміона
Се не докори, сину, тільки правда.
Чи ти ж не дав на викуп за Нерісу
всю спадщину по батьку й добру пайку
свого зарібку?
Антей
Вже ж не Афродіту
винуй у тому. Всі боги Еллади
мені веліли викупить з неволі
малу дитину еллінського роду.
Адже могла б дістатися у рабство
твоя дочка, моя сестра…
Герміона
Ох, сину,
до того мало що й тепер бракує!
На викуп за Нерісу ми стяглися,
але на посаг нашій Евфрозіні
навряд чи стягнемось. А чим же доля
старої дівки краща, ніж рабині?
Антей
Сестра моя й без посагу цінніша
від всіх багацьких дочок.
Герміона
Хто ж те знає?
Вона ж у нас не ходить, як римлянка,
по всіх усюдах. Завжди в гінекеї
та все в роботі. А хоч би й пішла
куди на свято, то в її уборах
ніхто і не подивиться на неї.
На дверях від гінекея стає Евфрозіна, але Герміона того не завважає і править далі.
Неріса все причепуриться якось,
а Евфрозіні то немає й стрічки.
Евфрозіна
(молода, але вже не юна, убрана по-буденному, видно, тільки що від роботи. Нахиляється і обіймає матір)
Матусенько! Навіщо ті стрічки?
Як є краса, то на́що їй покраси?
А як нема, то стрічка не поможе!
(Сміючись, цілує матір і випростується.)
Як, мамочко, заправить голуб’ята?
Я вже зварила їх.
Герміона
(встає)
Не руш, не руш,
я їх сама заправлю - ти не вмієш!
(Поспішно йде в хату.)
Евфрозіна
(підходить до Антея і кладе йому руку на плече)
Чого ти, братику, так засмутився?
Се знов матуся тута воркотіла?
Ти не вважай - то вже стареча звичка.
Антей
(відповідає не одразу, мов не почув її слів. Слова після паузи прориваються у нього, мов не своєю силою)
Хілон мене одбіг.
Евфрозіна
(здивована)
З якої речі?
Антей
Вступити хоче в хор панегіристів.
Евфрозіна
Та що ти кажеш?!
(На хвилину німіє з дива та обурення, потім опановує собою.)
Ба, я не дивую.
Він розумом хисткий.
Антей
А таланом
всіх переважив, мовби на наругу!
Евфрозіна
Мені здається, той Аполлодор,
що втік до тебе з школи Мецената,
Хілона й таланом переважає,
не тільки розумом. Я наслухала,
як він проказував із «Антігони» 16
Гемонову 17 промову - далебі,
я ледве сльози здержати здолала!
Антей
(з лагідним усміхом, обіймаючи сестру за плечі)
Бо ти сама у мене
