Люди Великого Серця - Чуб Дмитро

За це хлопці дражнили його: "Дівчур, волочур, дівки штани подеруть, із вулиці проженуть"-

Степан Васильченко. Фото 1932 р.

Автор цікаво змальовує їхню подорож, прихід до села, як вони допомагали родині Бондарів на полі, як закохуються в Бондареву дочку, Настю— Автор майстерно відтворив всі їхні конфлікти, де не бракувало й сліз, закінчивши поворотом до Києва, але вже не пішки, а поїздом. Щирістю й бадьорістю віє від цієї повісти, що має 63 сторінки-

Оповідання "Осінній ескіз" поєднує романтичні взаємини двох молодих людей — хлопця, що готується до вступних іспитів, десь до міста, і малописьменної дівчини, Мотрі. В цьому творі автор показує, як вони стають на шлях боротьби революційного підпілля проти царської влади.

Багато уваги й любови віддав Степан Васильченко у своїх творах Тарасові Шевченкові, показавши чарівний вплив "Кобзаря", пишучи інсценізації, оповідання, сценки, як "Широкий шлях", "В бур'янах", "Під Тарасове свято", "Шевченкові леґенди" тощо-

Не міг письменник дивитися й на русифікаторську політику царського уряду та й на своїх власних перевертнів та помічників русифікації— Ця тематика відбита у згадуваних оповіданнях — "Московський ґедзь", "Казка про козака Ося та москаля Ася", яких тепер не друкують— Погляд на рідну мову висвітлений і в оповіданні "Обивательські жарти"— А часи громадянської війни, коли влада трохи не щодня мінялася, .гіасильченко з гумором відтворює в п'єсі "Куди вітер віє"-Тут він показав людину, яка ладна пристосуватися до будь-якої влади. Навіть має портрет, на якому з одного боку був Ленін, а з другого Петлюра.

Майже всю творчість письменника охоплюють 4 томи, з яких один містить лише драматичні твори. Праця на посаді вчителя, його боротьба проти несправедливости, знущання, жорстокости створили йому великий авторитет— Якою популярністю в читача користувався Васильченко, бачимо й з того, що від 1911-го року, коли вийшли його перші три книжки, його твори видані окремими книжками, а також томами, як вибрані твори, були друковані понад 200 разів, давно перевищили загальний наклад в 2 мільйони примірників. Лише сам жарт "На перші гулі" був перевиданий 14 разів, не рахуючи, що цей прецікавий твір видавали й за межами України.

Твори Степана Васильченка написані реалістичним стилем з елементами імпресіонізму. А його барвиста мова відзначається особливою чарівністю. Він кожен твір забарвив чудовими пейзажами, зворушливими психологічними епізодами, взятими з натури, з живого життя. Ось один з його пейзажних малюнків з "Осіннього ескізу", що нагадує поезію в прозі

"Надворі осіння ніч — вітряна й видна. Низько в небі стримить, як золотий серп, пізній місяць — блискучий, блискучий, мов недавно викуваний. Через нього спотикаються хма? ринки, прудкі й ворухливі, як рибки^ Біжать вони кудись отарами й табунцями, розгойдуючи по землі хвостатими тінями. А внизу видно дерево — чутке, заплакане, шумне* загуде десь вітер — воно тремтить уже й плаче, як живе— Ущухне вітер — воно примовкне, дрімає, а поміж ним ходить тоді щось невидимкою і, мов руками, обриває сухий лист"...

Хто ж з видатних творців літератури впливав на творчість Степана васильченка? Критики пробували приписати впливи твор^осіи Лцкова та Коцюбинського. Але він, кепкуючи з тих критиків, написав у своїй автобіографії "Мій шлях": "Найсильніше враження на мене справила ця трійця: пісня, КоЬзар г і оголь, твори, яким я не знаю рівних у світовій літературі. Перегортаючи "Кобзаря", я не один раз пригадував все своє життя... Од тих літ, коли я на печі слухав і плакав від "гіаймички" і "Катерини", і до останніх років, коли в новій школі читав школярам "Якби ви зналщ паничі"..* "Погибнеш, Україно"*., та інші. Школа, учителювання і залицяння, і тюремні мури, і передові окопи*— — от що я бачу іно-Оі, перегортаючи сторінки і перечитуючи знайомі вірші".*

Згадуюча ^тсПсиїа Васильченка, як свого приятеля й учителя на літературному полі, сучасний видатний письменник Борис Антоненко-давидович пише у своїх спогадах "Здалека і золизька", яку популярність серед учнів, учителів та загалу мав його приятель. У 1927-му році їхня школа організувала подорож на Шевченкову могилу. Коли пароплав відійшов від Київської пристані, на палубі почалися пісні. Ніхто учням не підказував: вони весь час співали пісні на Тарасові слова, а Степан Васильченко сидів серед них в урочистому настрої. А вранці вже оглядали священне місце — пам'ятник Тарасові Шевченкові та всю Чернечу гору— Хтось кинувся, що немає між ними Степана Васильовича— Довго шукали, поки знайшли його над кручею, звідки він лежачи оглядав далекі краєвиди. Він взагалі любив усамітнюватись, навіть у Спілці письменників його рідко бачили-

Одного разу вранці, пише в своїх спогадах Антоненко-Да-видович, він одвідав Васильченка на Лук'янівці, де він жив при школі— Там він мав маленьку кімнату. В ній було 2 старі

* Ст. ЕасильчєЕКО. Мій гилях.

Твори, т— 4— Київ, А.Н-, 1960— Стор. 50

стільці, незастелене ліжко, давно не білені стіни, прикрашені лише старою плахтою та портретом Шевченка. В кімнаті було холодно. Біля маленької пічки лежав оберемок дров і сірники. Біля стіни маленький стіл з розкритим каламарем, пером і аркушем паперу. Антоненко-Давидович вибачився, що перебив йому роботу*

— Та чого там, заходьте— Знаєте, — казав Васильченко, — поки не пересадиш своїх героїв на папір, не спиться довго, то я й засидівся вночі...

Видно, що письменник ще й не спав. І тут же Антоненко-Давидович помітив дивовижну річ, що ніяк не пасувало до врівноваженого Васильченка: в руках він тримав маленький револьвер, якого письменник не встиг сховати. З несподіванки Антоненко-Давидович отетерів. Помітивши це, Васильченко засміявся і сказав:

— Думаєте, стрілятись намірявся? Ні, я мужицького роду, у нас такого не водиться... Вийшов оце ранком коло школи прогулятися, аж бачу — вилискує щось... то я і взяв його-Поклав на підвіконня й забув, а це пригадав і роздивляюся... Це з таких семінаристи колись стрілялися... Дивлюсь на нього і щось мені наче оповідання укладається. Часом така штука цілу історію розкаже...

Це був звичайний покинутий заіржавілий "бульдог".

— А чи він стріляє? — запитав сам себе Васильченко. І не встиг Антоненко-Давидович сказати слова, як Васильченко випростав руку в напрямі стіни, і їх обох на хвилину приглушив гучний постріл.

—Стріля! — чи то радіючи, чи дивуючись вигукнув Васильченко, і весела усмішка заграла на його лиці. Ще й добре б'є! Глядіть, яку дірку зробило...

"Я сидів зачудований, — пише далі Антоненко-Давидович. —Ну хто міг подумати, що під цими зморшками на обличчі, які свідчили не про вторований життєвий шлях за плечима, а про манівці й злигодні, крилася така жартівлива, ба й трохи необачна вдача!"

Там же Антоненко-Давидович згадує, яку пошану мав Васильченко серед читачів. "На популярного автора, — згадує він, — дивилися не тільки шанобливі очі читачів, але й закохані очі читачок. Одна вчителька, що лежала хвора на сухоти й життя якої згасало, просила дати всі твори Васильченка. І вона, обклавшись ними, перечитувала їх не перший раз, ніби вони могли врятувати їй життя".

Як і кожний письменник, Степан Васильченко теж мав своі погляди на літературу й на працю письменника. Ті погляди відображені в сімох його автобіографічних спробах. Деякі з них оули свого часу друковані то в періодиці, то в серії "Письменник про себе"— Та найбільше їх бачимо в його автобіографічній повісті "мій шлях", що увійшла до 4-го тому тво~ рів. хэш написав її ще в березні 1931-го року, а до видавництва "Лім" прислав на початку 1У32-го року— Але до друку цього твору тоді не прийняли— Бо це були часи, коли підхід до творів оув дуже соціологічний, (загато творів письменників знімали тоді з друку, заоороняли, часто це було пов'язано з арештом аоо нападом на автора в пресі-

працюючи у видавництві, я мав нагоду листуватися з Ва-сильченком і прочитати цю його повість, коли прислав. Ва-еи.аьченко давно Оув улюоленим моїм письменником, а тепер я мав нагоду читати його автобіографію в рукописі. Мені тоді впало в вічі, що ьасильченко вважав, що письменники часто пишуть великі романи, які коли б притиснути, то "вода" о вионла, а з того чи іншого роману лишилась би гарна невелика новеля чи оповідання.

Лише недавно я довідався, що той твір "Мій шлях" було надруковано вперше в скороченому вигляді аж у 1938-му році в журналі "радянська література". А повне видання цієї автобіографії побачило світ лише в 1950-му році у виданні