Фольклорно-етнографічні нариси та статті - Свидницький А. П.

як сіла, так і сиділа. Взяла баба, розказувала вона, в одну руку солі товченої, а в другу віник, посолила ту жабу і давай бити! Як, бачите, дитина, каже, так та погань кричала, аж мені, каже, жаль стало. Била так її баба, каже, таки добре била та й викинула за поріг, вимела віником аж надвір та й вернулась до хати.

- Тепер,- каже,- будь спокійна, молодичко, вже більше не прийде, будь вона проклята!

- І справді, спасибі їй,- каже титарка,- з того часу як рукою відняло. І з того часу, каже, почала вона й до здоровля повертатися».

4) Підливають. Проти врочистого свята кругом хату обіллє, і хто вже такий нещасливий буде, що перший вступить в те перелляте, на того голову вся біда й спаде. Щоб не шкодило, треба плюнути вперед себе через перелляте місце три рази, а після вже йти. Кажуть, що в старовину були такі люди, що візьме околоту в руку, запалить і пече той слід, де переллято, а чарівниця і прибіжить. Тоді вже роби з нею що хочеш. Найбільше, кажуть, що заставляли бувало злизувать ті чари та глумилися різними способами.

На дітей плаксивиці насилають - все плаче дитя та й плаче. Ті плаксивиці виливають: зогріє окропу та візьме дитину на поріг, накриє коритчатком, ночовками ніби, і на ті ночовки зверху ллє окріп і щось примовляє. Дитя і справді очунює, бо це я сам бачив.

Оце таких див я наслухався трохи ще на запічку, а трохи вже й прудивусом бувши, а тепер даю їм огласку, щоб ще й другий хто знав, а не сам я, як то нишком думає наш люд хрещений.

На закінчення розкажу ще одну, може, биличку про бабу-знахарку.

До якогось ксьондза, доброго чоловічини, прийшла баба за жебрами, а ще була не дуже стара.

Зглянув той ксьондз оком - баба така чепка, що й абияку дівку проти неї не став, бо в куток зажене, та й дав що чи не дав, а заводить розмову:

- Чому ви, бабуню, не вчитесь примовляти? Мали бисьте хліб, що й другого б запомогли, а так самі топчете чужі пороги. І під тином не раз доводиться сонця божого виглядати, поки з-за гори вишкіриться та обігріє немошні кості...

- Коли вже, мосці ксьонджуню-добродзею, ззамолоду не навчилися, то вже годі через перелази.

- Е-ге-ге! ви-бо, як я бачу, зовсім на світ нарікаєте! Отак примовляй-сьте: «Чи поможе, чи не поможе, а ти заплати, небоже». Будьте певні, що від пана до пана в колясах вас возитимуть.

- Ет, ксьонджуню мосці-добродзею, нащо кепкувати над моєю старістю.- І пішла з хати. А ксьондз шукав чи не шукав других бабів, щоб іще пожартувати.

Та, як то ляхи приповідають, доти дзбан воду носить, поки вухо не ввірветься. Так і з ксьондзом сталося: жартував, поки жартувалося, а от і гуля в горлі сіла та й уже додушує. З’їхалися доктори, бо в слабого грошей чимало було, то щоб йому полегшало, як захоче собі, в горлі, а в кишені то конче повинно.

Похвалилися один перед другим, що той того, а той того в небіжчики викурював, чи то, пак, викурював небіжчика, та й постановили розрізать слабому горло. Насилу випросила ксьондза сестра його, щоб хоч до завтра відклали - і ксьондз таки помагав: «Узавтра,- каже,- доріжете, нехай хоч висповідаюсь». А поки що, думають обоє, треба послать за знахуркою, що недавно очутилась в тій стороні і страх як хутко в славу ввійшла, що нема луччої.

Приїхала й баба - така вбрана, що куди! З голими руками і не приступай! Подивилась на слабого, помацала за горло, казала дати літненької води, якесь зілля вив’язала з хустини, материнку, чи що, обмочила в літепло, приклала до горла і поливає зверху та все примовляє щось. Коли прислухався ксьондз, а вона все одно та й одно править: «Чи поможе, чи не поможе, а ти заплати, небоже!» Зареготався, що його ж салом та його ж по шкурі мажуть, а та гуля і трісла. От і заплати, небоже!..

Чимало й таких знахарок та знахурів на білому світі!

 

ВЕЛИКДЕНЬ У ПОДОЛЯН

 

(По поводу «Быта подолян» Шейковского. Выпуск 1-й, 1860 г., Киев)

 

 

Загадка: Сім миль мосту, а на кінці мосту квіточка зацвіла. Сім миль мосту, а на кінці - квіт на ввесь світ.

Отгадка: великдень.

 

 

I

 

 

В стародавнее время, в пределах Украины, жили, как известно, разные народцы, и каждый из них имел свои обычаи и закон свой. Разность народов, от которых произошло нынешнее население Украины, чувствуется еще и в наше время. Сопоставив подолян, например, с полтавцами, с первого взгляда узнаем, что они принадлежат не к одной местности. Кроме случайного отличия одежды, их отличает друг от друга и самое обли́ччя: между подолянами очень и очень мало кирпа́тих, тогда как преобладающий тип полтавца - кирпа; подоляне преимущественно довгобра́зі, между полтавцами редко встречается довгобразий, а все кругловиді. Самые обычаи народные, поверья, предрассудки, празднования, будучи рассматриваемы в подробностях, обнаруживают, хотя и не все, своеобразные оттенки; а некоторых подолянских обычаев вовсе нет нигде в других частях Украины. Все это, очевидно, в давнее время было резче и нагляднее, но больше или меньше сгладилось; объединилось же только под влиянием позднейшего хода истории,- того, под которым сложилась и окрепла наша украинская народность.

Такие и подобные отличия существуют не только между подолянами и полтавцами, правою и левою стороною Днепра, но и в более узких пределах. Например, на Подолии в теперешних ее границах, 29 кроме многого другого, замечаем ту особенность, что в Балтском уезде, между Бугом и Днестром, Кодымою и Днестром, существует праздник руса́лі, который совпадает с первым днем петрова поста, совершается молодицями, без участия мужчин и дівчат, под открытым небом (на степку́) и, если