Серед темної ночі - Борис Грінченко
Роман мало говорив, бiльше слухав, силкувався зрозумiти, до яких людей вiн потрапив. Але нi обстановка в свiтлицi, нi звичайна мiщанська одежа у хазяїв, нi розмови - все про щось невiдоме Романовi - не казали йому нiчого.
Повечерявши, зараз полягали спати: хазяї на лiжковi, гостям послали долi рядно, а пiд голови дали подушки.
Другого дня, як Роман прокинувся, то в хатi нiкого не було, тiльки вiн та Патрокл спав. Але в сiнях чути було розмову. Жiночий голос казав:
- Знов уловили грiшну душу, як нечистi в пекло!
- Цить! Не твоє дєло! - вiдказав чоловiчий голос.
- Бодай би вам стiльки кар було на тому свiтi, скiльки ви людей занапастили!
- Варко, кажу тобi - цить! Давно в тебе ребра трiщали?
- Покарав мене бог таким чоловiком!
- Ти таки добалакаєшся!
Погроза злякала жiнку, i вона змовкла. В хату ввiйшов хазяїн.
Роман заплющив очi, мов спить.
- Ге! Час уставати! - прокинувся Патрокл.- Ану лиш, братiку, вставай! - штовхнув вiн Романа в бiк.
Повставали. Жiнка внесла з сiней самовар. Посiдали пити чай.
- Ну, дак хочеш до нас у кунпанiю пристати? - спитав Романа Патрокл.
- Почему нет - аби добра кунпанiя.
- Добра! Комерчеська, - сказав Ярош.
- А какая комерцiя?
- Кiнська.
- Каким образом?
- А таким, вияснив Ярош, - лошадей дешево купляєм, а дорого продаєм.
- А порадошно заробляєте?
- Та вже ж не без бариша.
- А где ж ви купляєте?
- Развi по селах мало коней?
Роман не розумiв.
- Ти, Яроше, погано йому розказуєш, - перепинив Патрокл, - бо в тебе чортма елоквенцiї. Слухай, парубче! Знаєш, як конi найдешевше купувать?
- А как?
- Так, щоб за їх зовсiм не платить.
- Каким образом?
- А таким: як стемнiє, то зайти в гостi до якого багатого стультуса мужика. По-твоєму - треба поторгуваться з мужиком, а по-моєму - зовсiм того не треба, бо вiн дуже дорого буде править. А я нищечком повiтку вiдчинив, та на коня сiв, та й гайда в степ… то так найдешевше обiйдеться.
Тепер уже Роман зрозумiв.
- А чого, парубче, замовк? Може, вови та хохи боїшся?
- Нє, я вови, положим, не боюсь, а так…
- Дак вави?
- I вави не боюсь.
- Дак грiшки, чи що? - Роман мовчав.
- Болван, белбас i стультус! - гримнув Патрокл.- Що то грiх? Як хто заповiдь ламає божу. Що заповiдь велить? Подiлись з ближнiм твоїм! Дiляться багачi? Одвiчай! Дiляться багачi з нами?
- Нє…
- Ото ж вони роблять грiх, бо ламають заповiдь. А ми, як возьмемо в багача конi, то що зробимо?
- Та шо ж? Украдем!
- Азiнус клапоухий! Ми подiлимо з ближнiми багачевими добро його, - а цього хоче заповiдь. Значить, вiн її ламає, а ми направляемо. Розiбрав?
- Та нащот цього разобрал, а тольки…
- Ну шо "тольки"? Ти не толькай, а слухай розумних людей! Жив ти на селi? Жив. Шо з тобою батько й брати зробили? Цiлували-милували тебе? Нi, побили мордяку та й випхали без нiчого. А де ж твоє добро, шо ти в гуртi з ними заробив? Братик рiднесенький украв! Що тут треба зробить? Узять їх добро та й подiлить так, щоб i тобi зосталося.
- А почему ж у заповiдях написано: "Не укради"?
- Шо ти менi заповiдями очi вибиваєш? Iгнорантус мiзер, або неук малоумний! Я їх лучче за тебе знаю. А як вовк у тебе теля вкраде, то ти не прийдеш та не вб'єш вовка, не вiднiмеш у його теля? Не укради у чесного, а в злодiя своє одбери! А ти глянь: старшина i староста гарбають обчеськi грошi - злодiї! Мужики цуплять панський лiс - злодiї! Пани хапають казьоннi грошi - злодiї! Шинкар обдурює тебе в шинку - злодiй! Брати замотали братову частку - злодiї! Усi промишляють, як хто втне. Ти тепер он з голоду пухнеш, а вони там собi горiлочку попивають, аж облизуються, та пундики-мундики трiскають, та з Романа смiються, - аж черево догори дметься, - що такого дурня халдейського, таку лемiшку гречеську знайшли, шо не вмiє свого добра в їх вирвати. Пiди лиш, позивайся з їми! Випозиваєш?
- Чорта випозиваєш!
- Дак не будь же роззявлякою, а пiди та й вiзьми сам.
- Та, конешно, то моя часть, ту можна взять… А так, хто й зна в кого, то ето вже…- вагався Роман.
- О сервус малоголовий! Ти хiба ж не бачиш, що всi так роблять, як твої брати, то всi й крадуни. А в крадуна не грiх i забрать. Нема правди в свiтi, а єсть сама хапанина: хто швидше, хто бiльше вхопить! I хто вхопить - той багач, хто не вхопить - той харпак! У старовину лучче було: прийшов грек, розбив Трою та й каже: я герой, бо Трою спалив, троянцiв побив, а добро їх пограбував. А тепер кожен слебезує: я по правдi i по закону! А один з одного по три шкури деруть!.. Їсти людей?
- Нi…
- Брешеш! У старовину всi люди людей їли, а тепер усi брешуть, шо нi. Неправда: трiскають так один одного, шо аж за ушима лящить! Бо homo homini lupus est!
I Патрокл грюкнув з усiєї сили по столу, аж дитина жахнулася й заплакала в колисцi i все на столi задзвенiло, а очi в нього спалахнули злим огнем.
Помовчав трохи, похилившися, заспокоївся, а тодi знов озвався до Романа:
- Ну, та нехай! Ми вже тебе на чужих не займатимем, а от давай подiлимо тебе з братами та з батьком.
- Каким образом?
- Та так! Адже сам казав, що в твого батька троє добрих коней. Дак ми подiлимо тiї конi так, що твою частку з їх тобi вiддамо. Якщо добрi конi, то можна й добрi грошi взяти.
Роман мовчав. У нього в головi куйовдилися всякi думки, але вiн ще й сам собi боявся їх виявляти. Вiн нiчого не вiдказав Патрокловi i пiшов з хати. Йому не сидiлося: треба було кудись iти, самому подумати.
Зоставишся Патрокл з Ярошем самi в хатi, спершу дожидали Романа, що вiн знов увiйде, але згодом побачили, що вiн кудись подався з двору.
- Ой, - сказав Ярош, - чи не подложить нам свинi отой кавалер?
- Нi черта! - вiдказав Патрокл.
- А єслi в полiцiю?..
- Ну, то й шо вiн там скаже? Шо ми пiдмовляли його конi красти? А свiдки де?
- Та так…
- Хiба