Серед темної ночі - Борис Грінченко
- Ти чого тут? - зненацька гримнув над їм страшний басюра.
Роман глянув i побачив, що бiля нього стоїть здоровенний чолов'яга, убраний у широке й довге лiтнє пальто, руде, заяложене й обдерте. На головi пом'ятий чорний бриль. Здорова пика з бородою.
- Ти чого тут лiг? - знову зикнув новий гiсть.
- Того, що тут место било, - вiдказав Роман.
- Ах ти, болван неучений, стультусяка халдейський! Хiба ти не знаєш, що це моє мiсто, га?
- А скудова ж би я знал? - сказав Роман, нехотя встаючи.- Я сьогоднi тут у первой раз.
- "У первой раз"! - перекривив здоровило.- Тебе нечиста мати принесе, мабуть, сюди ще мiльйон разiв, то знай, що на це мiсто в мене давность земська, понiмаєш? Я тут ночую, я, Патрокл Хвигуровський!
- Що це там уже бурса розвоювалася? - озвався хтось iз другого кутка хати.
- Сердиться! - додав другий.
- Цитьте, ви, суси тупорилi! До сих пор не можете розшелепать того, де бурса, а де семинарiя! Бурса!..
- Ну, ти вже, Хвигура! - одказав перший голос.
- Да, Хвигура. А знаєш, ти, азiнус клапоухий, що значить хвигура? Вид, образ, все одно що образець! Понiмаєш ти: образець, примiр для вас усiх, сервуси ви черв'яковськi!
Регiт покрив слова Патрокла Хвигуровського. А вiн, незважаючи на те, почав моститися на своєму ослонi, бо Роман перейшов на iнший. Тепер уже Роман роздивився на нього дужче. Здоровенна голова з русявим кудлатим волоссям, з розкуйовдженою бородою. Обличчя з товстим носом, одутле i червоне вiд випитої горiлки, але зовсiм не лихе. Роман iще й далi роздивлявся б на його, але новий гiсть хотiв спати, бо в його добре гуло в головi: умостившись, лiг, повернувся до стiни i незабаром захрiп так, що один сонний аж жахнувся.
А Роман довго не мiг заснути, - то вiд думок, то вiд усякої поганi, що за нiч скусала його геть чисто все тiло. Заснувши, спав погано i зараз же прокинувся, скоро ночлiжани заворушилися в хатi. Поспiшився вмитися i вийти на вулицю.
Було ще рано куди-небудь iти за дiлом. Роман пiшов на базар iзнову, купив собi снiдання й попоїв. Пробавившись годин до десятьох, пiшов "по палатах".
Тут уже рекомендацiй не треба було: досить, що вiн солдат, бо сторожiв же й беруть найбiльше з колишнiх солдатiв. Та, на лихо, в маленькому губернському городi небагато було тих "палат", а якi й були, то скрiзь уже народу повно й без Романа.
Вiн виходив увесь день i вернувся ввечерi до нiчлiжного без нiякої поки надiї на службу.
В нiчлiжному були й новi гостi, i тi, що їх Роман бачив учора; тiльки не було Патрокла Хвигуровського. Роман подався на своє вчорашнє мiсце i зараз же лiг утомлений.
До нього пiдiйшов парубок - високий, безвусий, у старенькому пiджачку та в полатаних на колiнах штанях. Обличчя зовсiм молоде, але якесь невиспане, брезкле, з великим синцем пiд оком.
- А що, земляк, нетутешнiй? - запитав.
- Нє.
- А скудова?
- З Дибльов.
- А! Чи не служби шукаєш?
- Та служби.
- Ну-ну!.. Етого iщо попошукаєш!
- Разлi трудно?
- А то не? Я сам уже з мiсяць шукаю… Витратився, ободравсь увесь…
Вони розбалакалися. Роман розказав парубковi про свої городянськi пригоди, а той i собi оповiдав, що вiн там та там бував, прохав, та нiде роботи нема, - хоч пропадай з голоду! От сьогоднi вiн ще й не їв нiчого.
- Чи нема в тебе, земляк, хоч гривеника? Позич, пожалуста! Зароблю - оддам. А то так воно - не євши…
Роман i сам був голодний…
- А гдє б тут можна купить чого закусить? - спитав.
- Можна! I закусить, i випить! - вiдказав парубок.- Давай збiгаю!
Роман вийняв четвертака, щоб той купив на двадцять копiйок їжi, а п'ятака здачi принiс. Парубок метнувся швидко, але довгенько проходив. Принiс оселедець i булку, але без здачi.
- А п'ятака, прости, земляк! - i сам не знаю как - випустил з рук… отут у дворi. Шукал-шукал - темно, не найдеш. Нехай уже завтра пошукаю.
- Та вже пущай, - сказав Роман, але йому чогось здалося, що вiд парубка не пахло попереду горiлкою i що його п'ятак лежить тепер не на дворi, а в шухлядi в монополiї.
Порiзали на шматки оселедець, роздiлили надвоє булку й почали їсти.
- О дикi неуки! - озвався бiля них, пiдiйшовши несподiвано, Патрокл Хвигуровський,- їдять оселедець, не пивши попереду! Ще в древнiх хвилозопiв сказано, що риба любить воду. I коли не можеш дать їй води, то дай їй хоч водки.
Його здорова лапища простяглася мiж два їдцi, ухопила шматок оселедця i вкинула його в величезний рот. Простяглася знову, вломила половину парубкової булки i послала її слiдком за оселедцем.
- А сами ж зачим їсте, когда водки не пили? - запротестував невдоволений з таких заходiв парубок.
- Дурень єси! - одказав Патрокл, чвякаючи на всю хату.- Водка вже там єсть, i через те нехай ця твар iде в мою горлянку.
I знову шматок оселедця зник за густою щетиною його рудих вусiв.
- Не гнiвайся, земляче, - озвався до Романа, - що так, не питаючи, беру: довлiєть-бо пища алчущему оної. I коли ти цього сервуса черв'яковського i неключимого годуєш такими смашними оселедцями, то вже менi й бог велiв.
- Садiться! - одказав Роман.
Патрокл сiв на ослiн i моргнув на парубка:
- Моторний хлопець! Уже й лапав на свого!
- Как там напав! - одказав сердито парубок.- Позичил у його грошей, пойшол та й купил.
- Ну, ну, знаєм! - припинив його Патрокл.- Позичив, бо роботи нема, витратився… А скiльки згубив?.. Вiн постоянно роботи шукає i губить чужi грошi - до себе в кишеню, - сказав вiн уже до Романа.- Багато твоїх загубив?
- П'ятака, вiдказав Роман.
- П'ятака? Дурак, що губив такий пустяк! То - так вiн i по карбованцю губив. Одначе треба поспiшатися, а то цей канiс ненажерливий сам усе похапа.- I вiн знов укинув собi в рот шматок оселедця й булки.- Ех, чорт його зна! Все-таки треба рибi води! Лукаш! Получай три злоти: пляшечка й закусочка! Загубиш хоч одну копiйку - не дам нi крихотки, ще й шию наб'ю!
Лукаш зник, але вернувся тепер дуже швидко, несучи кусок ковбаси, хлiб i горiлку. Почали випивати й їсти. Розбалакались iз Патроклом, i Роман мусив i йому розказати про свої ходiнки й шуканину.
- Жалiю, амiкус, тебе. Но не рюмсай i возвеселись: терплять i