Вигнання з раю - Загребельний Павло

Одержапо тривожний сигнал, нам доручено все перевірити і зробити висновки.

— І висновки?

— Точно,— поворушив вусами Підчеревний.

— Про що ж висновки?

— Кози на території вашої сільської Ради є? — втуннвея в пього Слимаченко.

— Можуть бути.

— Я питаю: є чи нема? і — Ну є! ! — Які кози?

І — Ну які ж? Ті, що кажуть: ме-ке-ке! — Гриша засміявся, і — Не бачу причини для сміху,— суворо кипув Слимаченко.— •Не бачу ніякої причини. Кози валютні?

Гриша знов засміявся, бо слово "валютні >> нагадало йому бабу Валюту.

— Ви даремно смієтеся,— застеріг його Слимаченко.— В нас є дані, що зарубіжну поїздку по кіз оформляли саме ви.

Гриша міг би заперечити, сказавши, що цс робив його попередник, але треба було підтримувати честь своєї установи, тому він мовчки кивнув, згоджуючись.

— Он ба!.Он ба! — восторжествував Слимаченко.— Ви оформляєте поїздку, посилаєте чоловіка, закупляєте кіз, а як ви їх везете? Вам відомі правила залізничних перевозок? Дрібних тварин, наприклад собак, слід перевозити неодміппо в памордниках. Кози ж відносяться до дрібних тварин і їх треба прирівнювати до собак. Питається: а як ви перевозили своїх кіз — в намордниках чп без?

Гриша не міг стямитися від слів цього мудрагеля. Ось кого б треба возити в наморднику і показувати людям, як тигра в клітці. Але що тут подієш, коли ти офіційна особа і масш тільки усміхатися і кивати головою?

— Намордпшсін по було,— сказав Гриша, щосили памагаючксьі виказувати сумирність.— До Веселоярська ідея намордників ще не і дійшла. і

— Ага! — забігав по кабінету Слимаченко.— Ага! А ще ми спитаємо: куди поділося молоко?

— Яке молоко? — аж підстрибнув Гриша.

— Як то яке? Кіз скільки — двадцять штук? По два літри молока від кожної — вже сорок літрів. У нас є дані, що кіз везли двадцять днів, отже — вісімсот літрів! Вісімсот літрів цінного козиного молока! Де вони?

— Можна й не вісімсот літрів, а всі вісімсот тонн нарахувати — це безплатно. Та тільки ж кози були недійні.

— Недійні? А навіщо купували недійних?

— Яких продали, таких і купили. Ви ще спитаєте, чому в нпх не по чотири дійки, як у корів, а тільки по дві? Так то вже такими, їх создав бог.

— Ви за бога не ховайтесь,— погрозив йому пальцем Слимаченко.— По ховайтесь за широку спипу!

— А хіба в бога є спина?

Сільськогосподарські критики забули про свою вчепість і на мить стали схожими па наших неписьмеппих пращурів (дуже, дуже далеких, заспокоїмо прискіпливих читачів): роззявили роти. Першим схаменувся Підчеревний, як едукованіший і ерудовапішпй.

— Вп нам голови всякими спинами по морочте,— солідно покахикав він.— Проблема бога тут не обговорюється.

— Та я й нічого,— скромпо потупився Гриша,— воно само до слова пришилося. Товариш Слимаченко мені про широку спину богову, а я й згадав, що бог же завжди до пас передом, а не спиною. Борода й живіт у нього справді є, а щодо іншого...

— Не відкручуйтеся, пе відкручуйтеся! — схаменувся нарешті й Слимаченко.

— А я пе відкручуюсь!

— Мп пе дозволимо!

— Та скільки завгодно.

— А знаєте, в якому стані перебувають ці придбані на дорогоцінну валюту кози?

— В якому ж? — ііаївпо поцікавився Гриша.

— Вопи безрогі й псмиті. Роги в них не ростуть від хронічного недоїдання і педотримаппя науково обгрунтованих раціонів, за які має, до речі, відповідати головний зоотехнік Одарка Левепець, що є вашою друлшною (от гадство, подумав Гриша, вже й до Дашуньки добралися!), а немиті — через недогляд і суцільну занедбаність, на яку вп мали б своєчасно вказати керівництву колгоспу.

Слимаченко низав слова, як би то колись низали дівчатам на шию дукачі або коралі. Тільки тут уже виходило не для прикрас, а на безголів'я: каміняччя тобі на шию — і в воду! І де тільки МОЯЇЄ навчитися такого чоловік?

і" — Кіл ви мені не чіпляйте,— спокійно промовив Гриша.— ї^озн — це товариш Жмак, а його треба шукати не тут, а в області. Коли ж хочете, можу попередньо і популярно пояснити. Безрогі, бо така порода, і ні від яких вітамінів роги пе виростуть. А немиті — бо так званої золотистої масті, ми б сказали — глиняної. На вигляд же мовби завжди запацьорелі. Не ми цих кіз вигадували, ие нам і голову НИМИ задурювати.'Давайте домовимося так: я дам вам виконавця товариша Надутого, ви пройдіть по території, погляньте, що вас цікавить, а тоді я вас наздожену, десь пообідаємо і продовжимо наші цікаві балачки.

Критіткп підхопили пропозицію, надто ту частппу її, що стосувалася обіду, Гриша передав їх у розпорядження дядька Обеліска, а сам мерщій кинувся до дядька Зновобрать почерпнути з його бездонної криниці досвіду.

Зповобрать уважно вислухав Гришу, задумливо почухав за правим вухом, помовчав, зітхнув:

— Кал^еться-говорпться, все вже було, а такого ще не було. Иу, та ми їх одпровадимо! Я беру на себе торговельну мерелсу, а ти шукай свою Дашуньку, а тоді бери них бузувірів і трохи провчимо їх.

І дядько Зновобрать виклав Гриші стратегічний план дій стосовно сільськогосподарських критиків.

Грпша план прийняв і схвалив, побіг до мотоцикла, знайшов на фермах Дашуньку, завіз її додому, попередивши, щоб точно дотримувалася даних їй інструкцій, тоді поїхав шукати Слвма-ченка й Підчеревного.

Ті кипіли й песамовитіли. Дядько Обеліск вивів їх з модерного будипку сільської Радн і досить по-старосвітському зачовгав босими ногами по асфальту.

— Ей, товаришу,— не витерпів Підчеревний, який у глибині душі вважав себе натурою пезрівняпно тоншою і вишукапішою, ніж примітивний Слпмаченко,— що ж, нам отак і йти за вами?

— Отак і йти,— сказав Обеліск.

— Хіба сільська Рада пе мас ніякого транспорту?

— Є мотоцикл, так я пе вмію па ньому їздити.

— Голова міг би викликати для пас машину. Підіть і скажіть йому.

— А в нас нізвідки викликати,— пояснив дядько Обеліск.— У пас усі пішки. Тільки бабів па буряки — вантажівкою. А так — пішки. А чого?

— І ви пропонуєте пішки п нам? — устряв уже й Слпмаченко.

— А чого? Ие хочете? Тоді зліквідуємо як клас.

— Кого зліквідуєте? — насторожено спитав Слимаченко.

— Ну, вашу так звану комісію.

— Ви хочете сказати: і пас?

— І вас же, і вас! Та ви пс безпокойтесь. Я пошуткував. Не хочете зліквідовуватись, то ходімо. Що вам показати? Тваринництво в нас багате й передове. Все відстале ми зліквідували як клас.

Тепер багато чого маємо. Може, подивитесь бугаїв? У пас їх три штуки. Всі племінні. По тонні каждпй. Злі, як чорти. Протикає рогом чоловіка як клас. Не хочете бугаїв — можна свиноферму. Миргородська порода. 6 свині чорні з білими латками, а є білі з чор-пими латками. Вчені пе вилазять з ферми, всі ці латки міряють: па якій свипі яких більше. Козяча ферма у пас не в цім комплексі, а за Шпилями, так що звиняйтс. Туди треба ваптажівкою або самоскидом. Ми вам у кузов сіпця підтрусимо, воно й нічого...

Дядько Обеліск, мабуть, теж отримав відповідні вказівки у свого попереднього голови, бо розбалакував з незвичною для пього жвавістю, вів комісію так, щоб її могли побачити якомога більше веселоярівців, вганяв незвичних до таких ходінь по сопцго в піт і знемогу, задурював голови і забивав оті штуки, що звуться пап-таликами, на фермах же попровадив Слимаченка й Підчеревного так хитро, що вони опинилися перед дерев'яним станком для злуч-ки корів і стали перед ним, як теля перед новими воротами.

— Що це? — вигукнув Слимаченко.

— Справді, що це? — поцікавився і Підчеревний.

Саме тут наздогнав їх нарешті Гриша і приєднався до цієї сільськогосподарської екскурсії, роль ученого гіда в якій мав грати дядько Обеліск.

— Це, звипяйте, станок для злучкп корів,— пояснив Обеліск.

— Тобто ви хочете сказати: любовне ложе для колгоспних корів, первені якого заглиблюються в праісторичні часи оріньяку і мезоліту? — прокоментував це пояснення Підчеревний.

— Та заглиблюються ж, заглиблюються... Слимаченко не стерпів такого блюзнірства:

— Наша сучасна корова не потребує цього пережитку! Вона запліднюється штучно...

— Та воно, може, й штучно,— знизав плечима Обеліск,— мені хіба що? Та тільки ж у нас, звипяйте, три племенні бугаї, і без роботи вони стояти не мон^уть. Злі, як чорти. Протикають чоловіка рогом як клас. Один бугай Демагог, другий Міфик...

— Не я казав? — зрадів Підчеревний.— Ось де занурення в пра-корепі міфа!

Остерігаючись, щоб воип пе заглибилися так, що й не витягнеш, Гриша запропонував обом критикам поїхати до нього додому.

Слимачепка всадовили в коляску, Підчеревний вмостився позаду Гриші, але й тут пе вгавав, пояснюючи не знати й кому:

— І зверніть увагу, як народ з висоти своєї сили по-папібрат-ськи ставиться до духовних надбань минулих епох. Уже вам і не міф, а тільки міфик.

— Та не дуже віп і минулий, цей бугай,— навздогін їм пояснив дядько Обеліск,— трилітній або я* годів на чотири, не більше...

Вдома Гриша познайомив критиків з Дашунькою. Подив, захват, остовпіння.

Довго мили руки, сіли за стіл, застелений чистою накрохмаленою скатертиною (Дашунька хоч домашиім господарством і це

Бсрсймалася, але, коли треба, могла втерти носа хоч кому!), Гриша поставив посеред столу гранчасту пляшку з перцем, задзвенів чарками.

Хто б відмовився в сподіванні жирного борщу, карасів у сметані,

курячої печінки па салі, вареників з вишнями іі з медом? Гриша

^люпнув собі на дпо, гостям — повні чарки, покликав і Дашупьку,

проголосив: 1

, — За успіх усіх безнадійних справ!

Критики ВИПИЛИ, як за себе кинули, і вже дивилися па гранчасту пляшку знов, Дашунька вигукнула: "Ой, моя сковорода!" — і побігла на кухню. Критики налили вже самі. На кухні зашквар-чало з страшною силою. Критики випили без тосту й без затримки, гаразд відаючи, що закуска з'явиться неодмінно коли пе після другої, то після третьої. IIідчеревпии, наперед смакуючи, як він обіграє в своїх вчених працях проблеми міфотворчості з колгоспним бугаєм Міфиком, став пояснювати роль, значення і походження закуски.

— Закуска — це могутній фактор в історії, повинен вам сказати,— випиваючи третю чарку, просторікував він.— Коли хочете, вона помагала завойовувати держави. В східних деспотіях існував цілий ритуал закусування перед обідом. Від перських царів його перейняли турецькі султани. Римляни, які в походах пе дозволяли собі зайвої розкоші, все ж пе сідали їсти, перед тим не закусивши круто звареними яйцями.

■— Ми з Дашунькою курей не тримаємо, бо ніколи з ними возь-катися,— сказав Гриша,— так що яєць я вам не запропоную.