Українська література » Класика » Домбі і син - Чарльз Діккенс

Домбі і син - Чарльз Діккенс

Читаємо онлайн Домбі і син - Чарльз Діккенс
гордістю будуть для своєї вчительки!

Містер Тудл, що вельми поважав науку, ствердно кивнув до дружини і почав задоволено потирати руки.

- Будучи тут як своя, я нікому не заважатиму,- сказала міс Токс,- і все собі йтиме так, якби мене й не було. Місіс Річардс буде собі латати, чи прасувати, чи годувати дітей, незважаючи на мене, а ви запалите собі люльку, сер, коли вам того захочеться. Правда ж?

- Спасибі, мадам,- сказав містер Тудл.- Правда, нюхну собі трошки табаки.

- Мені приємно, що ви так кажете, сер,- відповіла міс Токс,- і я цілком щиро запевняю вас, що для мене це буде велика втіха і що за всю ту користь, яку мені, можливо, пощастить принести вашим дітям, ви відплатите мені з лишком, якщо приймете цю маленьку угоду спокійно, невимушено, з доброю душею і без зайвих слів.

Угоду миттю потвердили, і міс Токс, одразу відчувши себе вдома, не гаючи часу, влаштувала всім дітям пробне опитування, чим вправила містера Тудла в неабиякий захват, і записала на аркуші паперу ім’я, вік та знання кожного. Ця церемонія й супровідні до неї балачки забрали стільки часу, що й пора, коли діти йшли спати, минула, а міс Токс і далі сиділа біля тудлівського каміна і досиді-лася до того, що іти їй самій було вже запізно. Галантний Точильник, однак, запропонував провести її до самого дому, а оскільки іти додому в товаристві юнака, що завдячував містерові Домбі своє перше облачения в ту річ чоловічого гардеробу, яку рідко називають своїм іменням, для міс Токс було подією, то вона дуже охоче прийняла пропозицію.

Потиснувши руки містерові Тудлу та Поллі й перецілувавши всіх дітей, міс Токс вийшла з їхньої оселі, тішачись загальною любов’ю і з таким легким серцем, що місіс Чік відчула б тягар на своєму серці, якби могла його зважити.

Роб-Точильник зі скромності хотів був іти позаду, але міс Токс зажадала, щоб він ішов поруч, аби можна було розмовляти, і дорогою, як казала потім його матері, «направляла» його.

Направлявся він так вправно, плавно й блискуче, що міс Токс була зачарована. Що більше вона його направляла, то гостріший ставав у нього розум - як бритва. Не було на світі ліпшого, що подавав би кращі надії, хлопця - щирішого, розумнішого, більш розсудливого, тверезого, чесного, поступливого, доброго юнака, ніж Роб, якого направляли того вечора.

- Дуже рада, що познайомилася з тобою,- сказала міс Токс вже біля самого дому.- Сподіваюся, будеш мати мене за друга й заходитимеш до мене, коли тільки схочеш. У тебе є скарбничка?

- Є, мадам,- відповів Роб.- Я заощаджую гроші, щоб покласти їх згодом у банк.

- Вельми похвально, що й казати,- зауважила міс Токс.- Приємно таке чути. Кинь туди й ці півкрони, будь ласка.

- Красно дякую,- мовив Роб,- але я й на думці не маю вас отак грабувати.

- Я ціню твою незалежну вдачу,- сказала міс Токс,- але запевнюю - це ніякий не грабунок. І ображуся, коли ти не приймеш їх на знак моєї прихильності. На добраніч, Робіне!

- На добраніч, мадам,- одповів Роб,- дякую вам!

І, підсміюючись, побіг розмінювати гроші, щоб програти їх пиріжникові в орлянку. Адже в закладі Благодійних Точильників чесності не вчили, а пануюча там система досягла значних успіхів у вихованні лицемірства. Настільки значних, що багато хто з колишніх учнів та вчителів цього закладу говорив: як давати таку освіту простим людям, то краще взагалі не давати. Ще інші слушно перечили: не «краще не давати», а давати кращу. Та на це керівні особи Точильників завжди мали готову відповідь - вказували на кількох хлопців, що вийшли в люди всупереч системі, і заявляли в вічі, що вийшли вони в люди якраз завдяки системі. Чим миттю позбувались усіх противників і зміцнювали славу свого благодійного закладу.

 

Розділ тридцять дев’ятий. ДАЛЬШІ ПРИГОДИ СТАРОГО МОРЯКА КАПІТАНА ЕДВАРДА КАТЛА

 

 

Невблаганний час своєю певною ходою так швидко посувався вперед, що рік, визначений старим майстром корабельних інструментів як строк, протягом якого друг його повинен був чекати і не розпечатувати пакет, залишений йому разом з листом, вже майже минув, і одного вечора капітан Катл став поглядати на таємничий пакет з почуттям неспокою.

Як людині честі, капітанові й на думку не спало б розрізати пакет бодай за годину до призначеного строку,- однаково, як не прийшло б на думку розрізати себе самого, щоб дослідити власну анатомію. Він лише витягав пакет, коли запалював свою першу вечірню люльку, клав його на стіл і дві або три години поспіль сидів поважно і мовчки, розглядаючи його крізь клуби диму. Інколи, отак надивившись, капітан починав поволі відсовуватись разом з кріслом од столу, все далі і далі, ніби хотів вийти з-під його чарів; але якщо він і справді мав таке бажання, то здійснити його йому ніколи не щастило, бо пакет манив до себе навіть тоді, як капітан одсувався ген під саму стіну маленької вітальні,- навіть тоді, коли погляд його замислено мандрував на стелю чи до вогню, пакет негайно рушав слідом і, немов та мара, вмощувався серед вугілля чи займав найвидніше місце на біленій стіні.

Щодо Втіхи його серця, то отецькі почуття й захоплення капітана не зазнали ніяких змін. Правда, після останнього побачення з містером Турботом капітана почав брати сумнів, чи дійсно його втручання на користь молодої леді та любого хлопця Уолтера дало ті добрі наслідки, яких він бажав і в які один час вірив. Одне слово, його всерйоз стала непокоїти підозра, що він приніс більше шкоди, ніж користі, і, повен скрухи та скромності, капітан визнав, що найкращою покутою буде вчинити так, щоб він нікому не міг заподіяти шкоди і, так би мовити, викинути себе за борт як небезпечну особу.

Отже, поховавши себе серед інструментів, капітан ніколи не навідувався, в околицю містера Домбі, і ніяк не нагадував про себе ні Флоренс, ні міс Ніппер. Він навіть урвав стосунки з містером Перчем, коли той нагодився з візитом, сухо повідомивши цього джентльмена, що дякує йому за товариство, але вже відшвартувався від усяких таких знайомств, бо хто його зна, який ще пороховий склад він може пустити в повітря ненароком. У цім своїм добровільнім засланні капітан перебував цілі дні й тижні, не перекинувшись словом

Відгуки про книгу Домбі і син - Чарльз Діккенс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: