Домбі і син - Чарльз Діккенс
Проте за роздумами своїми капітан не забував ні про самоосвіту, ні про наставляння на добрий розум Роба-Точильника. Від хлопця щовечора вимагалося протягом години читати йому вголос яку-небудь книжку, а оскільки капітан вірив, що всі книги кажуть правду, то накопичував цим чином запас найдивовижніших знань. По неділях, перед тим як іти спати, капітан завжди сам читав божественну проповідь, виголошену колись на горі, 59 і хоча, за звичаєм, умів цитувати текст і без книжки, по-своєму, видно було, що читає він з таким благоговійним розумінням закладеного там вищого сенсу, ніби знав цілий текст напам’ять по-грецькому і міг написати скільки завгодно палких богословських трактатів з приводу будь-якої фрази.
Роб-Точильник, чиє благоговіння перед святим письмом, згідно з чудо-системою благодійного закладу, виховувалося шляхом постійного клепання голови всіма іменами власними всіх колін Юди, монотонного бубоніння складніших віршів, надто за кару, і трьох водінь його, шестилітнього, в шкіряних штанцях, щонеділі до церкви, туди, де було дуже високо й дуже жарко і де орган гудів і затуркував йому голову, неначе велетенська клопітка бджола,- Роб-Точильник прибирав вельми одухотвореного вигляду, коли капітан припиняв читати, а під час читання - позіхав та куняв. Останнього добряк капітан не те що не помічав - не підозрював. Крім того, як людина ділова, капітан Катл вів торговельні книги. У них він записував свої спостереження про погоду й рух возів та інших екіпажів, котрі в цій дільниці, як він спостеріг, ранком і вдень їхали переважно на захід, а ввечері - на схід. Коли одного тижня до крамниці завітали двоє чи троє людей, що «сигналізували йому» - так записав капітан - про окуляри і, нічого не купивши, пообіцяли зайти вдруге, він вирішив, що справи йдуть на лад, і зробив відповідний запис у щоденнику, де того дня вже було записано, що подував доволі сильний північно-західний вітер, але проти ночі змінився.
Чи не найбільшого клопоту завдав капітанові містер Тутс, який учащав до крамниці і який без зайвих слів вирішив, мабуть, що маленька вітальня - дуже вигідне місце для хихотіння, бо щоразу по півгодини вправлявся там у цім мистецтві, не зробивши ні кроку вперед до зближення з капітаном. Капітан, що по останньому досвіді став дуже обережний, вагався визначити, чи й справді містер Тутс така вівця, як здавався, чи дуже спритний і підступний лицедій. Повсякчасне згадування ним міс Домбі викликало підозру, але разом із тим капітан почував потаємну симпатію до містера Тутса за його відвертість та довір’я і тимчасово втримувався від остаточного присуду, тільки кожного разу, коли той порушував тему, близьку його серцю, мовчки дивився на нього поглядом безмежної мудрості.
- Капітане Джілсе,- випалив, як завжди несподівано, містер Тутс одного дня,- як ви гадаєте, ви могли б подумати над моєю пропозицією і зробити мені втіху бути знайомим із вами?
- Що ж, скажу вам, як є, хлопче,- відповів капітан, вибравши нарешті лінію поведінки.- Я міркую про це.
- Ви дуже люб’язні, капітане Джілсе,- мовив містер Тутс.- Дуже вам вдячний. Слово честі, капітане Джілсе, це буде великим добром, коли ви зробите мені приємність вашим знайомством зі мною.
- Бачите, братику,- тягнув капітан,- я вас не знаю.
- Але ж ви і не зможете пізнати мене, капітане Джілсе,- твердо стояв на своєму містер Тутс,- якщо не зробите мені втіху бути знайомим із вами.
Це зауваження, здається, вразило капітана оригінальністю та силою думки, і він глянув на містера Тутса так, ніби вздрів у нім багато більше, ніж сподівався.
- Добре сказано, хлопче,- схвалив капітан, замислено хитаючи головою.- Добре й вірно сказано. Тепер послухайте. З деяких ваших слів я зрозумів, що ви захоплюєтесь однією прекрасною особою, га?
- Капітане Джілсе! - відповів містер Тутс, енергійно махнувши рукою, в якій тримав капелюх.- «Захоплююсь» - не те слово. Слово честі, ви й уявити не можете, що я відчуваю. Якби мене почорнили і зробили рабом міс Домбі,- я б уважав це щастям. Якби, віддавши всі мої статки, я міг би стати собачкою міс Домбі, я... я... я думаю, тільки те й робив, що махав би хвостом. Як би я був щасливий, капітане Джілсе!
Містер Тутс сказав це зі зволожілими очима і, глибоко схвильований, притис до грудей свій капелюх.
- Хлопче мій,- мовив розчулений капітан.- Якщо ви це серйозно...
- Капітане Джілсе! - вигукнув містер Тутс.- У мене таке на душі робиться, і все воно так серйозно, що якби я міг, то заприсягнувся б на розпеченім залізі, на гарячому вугіллі, на розтопленім свинці, на киплячім воску,- на чому завгодно, хай би боліло - тільки б на душі полегшало! - І містер Тутс гарячково роззирнувся по кімнаті, наче шукав якогось досить болючого засобу, щоб здійснити свій жахливий намір.
Капітан зсунув на потилицю свого лискучого капелюха, провів по обличчю важезною рукою,- від чого його ніс ще рясніше покрився плямами,- став просто містера Тутса і, зачепивши гачком за вилогу його фрака, звернувся до нього зі словами, що були вислухані з великою увагою й деяким подивом:
- Якщо ви це серйозно говорите, хлопче,- сказав капітан,- то ви гідні милосердя, а милосердя - це найсліпучіший діамант у короні британця,- перегляньте-но конституцію, викладену у «Прав, Британіє», а знайдете, то це й буде та хартія, про яку янголи-хоронителі весь час виспівували. Тримайтеся! Ваша ото пропозиція захопила мене зненацька. А чому? Бо, розумієте, що я в цих морях ходжу сам, не маю супутників і, може, й не хочу мати. Увага! Ви перший сигналізували мені щодо однієї молодої леді, в якої ви зафрахтовані. Ну, якщо нам з вами тримати спілку, то цієї молодої особи ми ні називати, ні згадувати не повинні. Тим називанням хтозна-якої шкоди ще можна наробити, і тому я це ставлю на якір. Розумієте мене як слід, братику?
- Даруйте мені, капітане Джілсе,- відповів містер Тутс,- якщо я не завжди можу встежити за вашою думкою. Але, слово честі, капітане Джілсе, я...
